Джером Девід Селінджер Френні — C. 6

Розміщено Шкільні твори в 10 сентября 2014



- Йде він собі сільською вулицею з торбиною за плечима, коли це вибігають двійко худеньких діточок і гукають: “Любий старче! Любий старче! Ходи до нашої хати. Наша мама дуже любить старців!” Тож він іде за дітьми, аж і справді - їх радо вітає мати, премила людина, сама знімає з його ніг старі брудні постоли і пригощає склянкою чаю. Потім повертається додому батько, що, виявляється, теж любить старців, і вони всі [261] гуртом сідають обідати. За обідом пілігрим питає, що, то за жінки сидять за столом. Господар пояснює йому, що то служниці, але вони завжди обідають разом з ним та його дружиною, бо вони їхні сестри у Христі.- Френні раптом випросталась трохи в кріслі й додала: - Мені дуже сподобалося, що пілігрим спитав, що то за жінки за столом.- Дивилась, як Лейн намащує хліб маслом.- Ну, після вечері пілігрим лишився у них на ночівлю, засидівшись допізна з господарем за балачкою про той спосіб молитися безперервно. Прочанин навчав його, як це робити. А другого дня вранці він пустився знову в - дорогу. Далі починаються нові пригоди. Він зустрічав ще дуже багато різних людей - і всіх навчав, як треба молитись у той особливий спосіб.



Лейн кивнув. Він саме послав у рота чергову порцію салату.



- Сподіваюсь, під час цього уїкенду ми знайдемо трохи часу, щоб ти могла кинути оком на ту мою роботу, про яку я згадував,- мовив Лейн.- Не знаю. Може, я нікуди її пхати й не буду - тобто не намагатимусь її опублікувати тощо, але хотів би, щоб ти хоч поглянула на неї, поки ти тут зі мною.



- З великим задоволенням,- відказала Френні. Вона дивилась, як Лейн знову намащує собі шматок хліба.- Гадаю, тобі б сподобалась ця книга,- раптом додала вона: - її так легко читати.



- Начебто й справді досить цікава. Слухай, ти не їстимеш своєї порції масла?



- - Ні, візьми, будь ласка. Я не можу залишити тобі цю книжечку, бо вже давно повинна повернути її у бібліотеку. Але ти, напевне, міг би взяти її у вашій бібліотеці. Напевно міг би.



Слухай, ти навіть не торкнулася свого сандвіча,- раптом занепокоївся Лейн.- Ти це помітила?



Френні глянула на свою тарілку так, ніби її щойно принесли.



- Зараз з’їм,- відповіла вона. Але й далі спокійно собі сиділа, тримаючи в лівій руці незапалену сигарету, а правою міцно стискаючи склянку з молоком.- Хочеш, я тобі розповім, у чому полягає той незвичайний спосіб молитися, якому старець навчив прочанина,- спитала Френні.- Далебі, це по-своєму досить цікаво.



Лейн саме взявся до останньої пари жаб’ячих ніжок.



- Звичайно,- кивнув він.- Звичайно.



- Ну, як я вже казала, прочанин - простий селянин - [262] вирушив у мандри, аби зрозуміти слова святого письма, що слід молитися безперервно. Потім він зустрів старця, людину надзвичайно високого релігійного духу, як я вже казала, який вивчав “Філокалію” вже багато-багато років.- Френні раптом зупинилася, щоб зосередитись і якнайкраще побудувати свою розповідь.- І ось цей старець каже прочанинові, що найважливіші є слова молитви до Христа: “Господи Ісусе Христе, змилуйся наді мною”. Він пояснив йому, що найкраще молитися саме цими кількома словами. Особливо важить слово “змилуйся”, бо це справді всеосяжне слово і може означати безліч речей, а не лише милосердя.- Френні замовкла знову, міркуючи. Вона вже дивилась не в Лейнову тарілку, а кудись понад його плечима.- У всякому разі,- вела вона далі,- старець говорить прочанинові, що коли ту молитву повторювати знову й знову - спочатку досить проказувати її лише губами - то пізніше стається так, що молитва сама починає діяти. Через якийсь час щось із тобою стається. Не знаю, що саме, але щось стається, серце починає битися у такт зі словами молитви, і ти справді молишся безперервно. І це має надзвичайно містичний вплив на весь світогляд людини. Розумієш, це і є, власне, метою більшою чи меншою мірою усіх тих молитов. Тож моляться, щоб очистити весь свій світогляд і дістати цілком нове уявлення про все, що нас оточує,



Лейн упорався з їжею. І тепер, коли Френні знову на мить замовкла, він вмостився зручніше в кріслі, запалив сигарету і спостерігав за її обличчям. Вона все ще безтямно дивилась поперед себе, понад його плечем і, здавалось, ледве пам’ятала про його присутність.



- Але наидивовижніше, що спочатку, коли ти лише берешся до діла, не обов’язково вірити в те, що робиш. Тобто навіть якщо ти в полоні сумнівів, то ти цим нікого і нічого не ображаєш, розумієш? Не обов’язково навіть думати про те, що ти говориш,- навчає старець. Єдине, що від тебе вимагається на початку,- це кількість. Потім через якийсь час кількість переходить у якість. Сама собою або ще там якось. Старець каже, що всяке ім’я бога - як і всяке ім’я взагалі - має особливу, власну, самочинну силу, що починає виявляти себе, коли ти якимось чином розбуркаєш її.



Лейн сидів у кріслі, трохи згорбившись, палив і примруженими очима вдивлявся в обличчя Френні. Воно все ще було бліде, хоч упродовж того часу, поки вони сиділи у Сіклера, Френні бувала й блідішою. [263]



- Між іншим, усе це виглядає досить переконливо,- провадила Френні,- адже члени буддистської секти в Нембутсу повторюють без упину “Наму Аміда Бутсу” - що означає “Хвала Будді Амітабсі” чи щось таке, і діється те саме. Такий самісінький ефект…



- Спокійніше, Френні, заспокойся,- урвав її Лейн.- Он дивись, зараз сигарета почне припікати тобі пальці.



Френні мигцем зирнула на свою ліву руку і вкинула жевристий недопалок у попільничку.



- Подібні речі описані й у “Хмарі невідання”. Там ідеться про слово “бог”.- Френні подивилась на Лейна притомніше, ніж кілька хвилин тому.- Зваж сам, чи стикався ти в житті з чимось таким, що могло б схвилювати більше. Тут не відбудешся словами, що це випадковий збіг обставин,- саме цей збіг мене так хвилює. І нарешті це ж так неймовірно…- Раптом вона урвала. Лейн засовався у кріслі, і в нього з’явився так добре знайомий Френні скептичний вираз.- У чому річ? - запитала вона.



- І ти справді віриш у всі ці дурниці?



Френні потяглась до пачки з сигаретами і взяла одну.



- Я не казала, вірю чи не вірю,- мовила вона, шукаючи на столі сірники.- Я лише казала, що мене це-страх як хвилює.-Лейн подав їй вогню.- У всякому разі я думаю, що це якийсь дивовижний збіг,- сказала вона, випускаючи хмарку диму.- Адже всі ці справді високі духом і щиро релігійні люди сходяться на одному: якщо ти невпинно повторюватимеш боже ім’я, щось станеться. Навіть в Індії твердять, що коли постійно розмірковувати над “Ом”, що по суті рівнозначне такій молитві, неодмінно буде той самий наслідок. Далебі, цьому не можна дати якогось розумного пояснення без…



- Але в чому ж полягає цей наслідок? - різко перебив її Лейн.



- Не розумію.



- Я питаю, чого ж зрештою досягає таким чином людина? До чого призводить оте биття серця у такт молитві й подібна абракадабра? Часом не до серцевої хвороби? Не знаю, чи ти це усвідомлюєш, але і тебе, і будь-кого іншого ці вправи можуть довести до…



- До тебе приходить пізнання бога! А стається щось не з серцем у буквальному розумінні, а з отим, що індуси називають Атманом, ти повинен про це знати, якщо коли-небудь цікавився питаннями релігії. Ти пізнаєш бога, [264] і край.- Вона струсила з сигарети попіл, але, заклопотана розмовою, не попала в попільничку. Зібрала, отже, попіл пальцями і вкинула до попільнички.- І не питай мене, хто такий чи що таке бог. Розумієш, я взагалі не знаю, чи він існує. Ще маленькою я думала…- Вона замовкла. Підійшов кельнер прибрати порожній посуд і запитав, чи будуть ще якісь замовлення:



- Ти візьмеш щось на десерт чи тільки вип’єш кави?



- Та ні, я допиватиму своє молоко. А ти замов собі що-небудь,- відповіла Френні.



Кельнер саме забирав її тарілку з неторкнутим сандвічем. Френні не насмілилась навіть підвести на нього очі. Лейн глянув на годинник.



- О боже, у нас зовсім мало часу. Добре, коли ще встигнемо хоч на матч.- Він глянув на кельнера.- Лише одну каву, будь ласка.- Він зачекав, поки кельнер відійде, потім нахилився вперед, спершись ліктями об стіл. Він почував себе вдоволеним та ситим і з приємністю думав про чашечку кави, яку принесуть за хвилину.- Що ж, це дуже цікаво. Вся ця історія… Але мені здається, ти зовсім не береш до уваги психологічного боку… розумієш мене?.. Хоча це таки цікаво. Певна річ, цього не заперечиш.- Він подивився на Френні й усміхнувся.- А тепер… щоб не забути. Я кохаю тебе. Сьогодні я ще наче не казав цього? Чи не так?



- Лейне, ти вибачиш мені, якщо я залишу тебе ще на хвильку? -. спитала Френні, підводячися з крісла.



Лейн устав і собі - повільно, не зводячи з Френні погляду.



- Що з тобою? Тобі знову погано?



- Мені не по собі, я зараз.



Френні швидко пройшла через залу ресторану, в тому ж напрямку, що й минулого разу, але раптом зупинилась біля невеличкого коктейль-бару в дальньому кінці зали. Бармен, що саме витирав склянки, глянув на неї. Френні сперлась правою рукою на стойку, її голова почала безсило опускатися на груди. Вона піднесла ліву руку до чола, ледве торкаючись його пучками. Легко похитнулась і, непритомніючи, зсунулась на підлогу.



Минуло добрих п’ять хвилин, поки Френні прийшла до пам’яті. Вона лежала на канапі в кабінеті адміністратора. Лейн сидів біля неї. Його лице, помітно зблідле й стурбоване, нахилилося над нею.



- Ну, як тобі? - спитав він, стишивши голос, ніби в лікарняній палаті.- Тобі хоч трохи краще? [265]



Френні кивнула. Вона на мить заплющила очі, бо сліпило світло горішньої лампочки, а тоді розплющила їх знову.



- Мені, очевидно, слід спитати: “Де я?” Так от, де я? Лейн засміявся.



Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций