Білиловський Кесар Олександрович Признання

Розміщено Шкільні твори в 24 августа 2014

Люблю тебе, моя дружино,

Моя порадонько єдина!

Люблю тебе, як і колись,

Коли уперше ми зійшлись.

І враз, ми полум’ям кохання

Спалахнули, мов зоря рання,

І дух на легких крилах мрій

Витав, і в серці від надій

Нові підіймались сили,

І щастям очі нам світили.

Люблю тебе, люблю дружино!.

Ту несподівану хвилину

Й твою солодку, хвильну річ

Забуть мені повік невміч,

Коли, неначе пташка з неба

Защебетала й все, що треба

Для щастя, все ти принесла,

Як в мій курінь сама прийшла,

Змінявши на курінь сіроми

Розкішні батьківські хороми.

Люблю тебе, моя ти доле,

Як не любитиму ніколи.

Ти бачиш, ясочко, сама,

Що в грудях зрадоньки нема,

Що в грудях серце вірно б’ється.

З дороги правди не схибнеться,

Що й досі, як і навесні,

Ти квіткою цвітеш мені

Найкращою, що квітне в маї, —

Фіалкою в зеленім гаї.

Люблю… і буду шанувати,

Бо ти є діток наших мати,

Що мов лебідка лебедят,

Викохуєш наших малят:

До себе ніжно горнеш, криєш,

Впадаєш коло них і млієш,

За кожним кроком їх тремтиш.

То сміхом срібним задзвениш,

Мов в храм тобі відкрилась брама

Як вчуєш рідний поклик “мама!”.



Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций