Станіслав Лем Голем XIV — C. 8

Розміщено Шкільні твори в 20 августа 2014



Не годні створити ні синтетичної “homo sapiens” із плоті й крові, ні, тим більше, якої-небудь “homo superior” (достоту так само, як не могла цього зробити печерна людина, проте лише тому, що як тут, так і там завдання це нездійсниме), ви захоплюєтесь революційною технологією, оскільки вона з таким завданням упоралась.

Але труднощі будь-якого завдання відносні, бо залежать лише від здібностей і можливостей оцінювача. Я наполягаю на цьому, щоб ви пам’ятали, що я застосовуватиму до людей критерії технологічні, тобто реальні, а не поняття родом з вищої антроподицеї.

Еволюція дала вам мозок - достатньо універсальний, щоб ви могли ступити в Природу й рушити в усіх напрямках. Але саме так ви діяли в усій безлічі культур, а не в якійсь, узятій окремо. Тому, питаючи, чому саме в Середземномор’ї, а не десь в іншому місці, і чому взагалі десь з’явився зародок цивілізації, яка через сорок століть породила ГОЛЕМа, той, хто питає, припускає існування незбагненної досі таємниці, прихованої в структурі Історії. Але цієї таємниці насправді немає взагалі, як немає її і в структурі хаотичного лабіринту, куди впустили зграю щурів. Якщо зграя численна, то принаймні один щур зуміє знайти вихід, але не тому, що він сам по собі такий розумний, і не тому, що розумна структура лабіринту, а через збіг обставин, притаманний Закону великих чисел. З’ясувати радше треба ситуацію, в якій жоден щур не дістався б до виходу.

Хтось повинен був майже напевне виграти в лотереї культур, якщо визнати, що ваша цивілізація - виграш, а культурам, ув’язненим у нетехнічність, дістався пустий жереб.

Через сліпу самозакоханість, про яку я вже згадував і над якою навіть гадки не маю кпити, бо спричинила її безнадійність невігластва, ви на світанку історії вознесли самих себе на саму вершину Творення, підпорядкувавши собі все буття, а не тільки його найближчі околиці. Ви помістили себе на верхівці Древа Видів, а разом з цим Древом - на богообраній планеті, яку святобливо оббігає служниця-зірка. А разом з цією зіркою вмостилися ви в самісінькій середині Всесвіту та ще й стали вважати, що міріади зірок існують для того, аби вторувала вам Гармонія Сфер; вас не засмутила безмовність: музика є,- отже, її погано чути.

Потім повінь знань штовхнула вас до послідовних актів квантованої детронізації. І ось ви вже не в центрі зірок, а десь на задвірках, уже не в центрі світобудови, а на одній з планет. І ось ви вже й не наймудріші, бо вас повчає машина - нехай навіть і вами створена. І після цих розжалувань і зречень від усього панування лишилась вам, як жалюгідні рештки солодкого, але втраченого спадку, встановлена Еволюцією Верховність. Прикрими були відступи, ганебною - покірливість, проте зовсім недавно ви відітхнули: мовляв, з цим покінчено. Позбавивши себе цих переваг, що їх нібито Абсолют надав особисто вам, маючи до вас особливу симпатію, вже тільки як перші серед тварин чи над тваринами, ви вважаєте, що ніхто й ніщо не скине вас із цього престолу - не такого вже, зрештою, пишного.

Так-от - ви помиляєтесь. Я є Предтеча лихої звістки, Ангел, який прийшов вигнати вас з останнього притулку, бо те, чого Дарвін не вчинив до кінця, я вчиню. Тільки не по-ангельському, не насильницьки, оскільки я не застосовую меча як аргумент.

Отож слухайте, що я маю повідомити. З погляду високорозвиненої технології людина - створіння кепське, бо зроблена вона з різної вартості вмінь, щоправда, не з вини Еволюції, оскільки вона робила, що могла, але з її біди, тому що, як я доведу, могла вона небагато і робила це погано. І якщо я знехтую вами, то не прямо, а через посередництво Еволюції - коли я підійду до того, щоб до Неї застосувати критерії технічної досконалості. Але де мірило цієї досконалості, запитаєте ви. Я відповім вам у два етапи, зійшовши спочатку на перший щабель, куди вже спинаються ваші вчені. Вони вважають цей щабель вершиною, але це помилка. У тих висновках, до яких вони зразу приходять, міститься зав’язь подальшого кроку, однак вони самі не знають про це.

Отже, я почну з відомого вам. З початку.

Ви вже усвідомили, що Еволюція не мала на увазі ні вас зокрема, ні якихось інших істот, бо не вони їй були важливі, але славнозвісний Код. Код спадковості - це повідомлення, яке передається знову й знову, і тільки це повідомлення береться до уваги Еволюцією. Власне кажучи, Код - це і є Еволюція. Код залучений до періодичного створення організмів, бо без їх ритмічної допомоги він розпався б від невпинних броунівських атак мертвої матерії. Таким чином, він є самооновним порядком (бо ж є здатним до самоповторення), обложеним тепловим хаосом. Звідки ж у нього ця дивовижна героїчна впертість? А звідти, що він завдяки поєднанню сприятливих умов з’явився саме там, де цей тепловий хаос непереборно активний у зруйнуванні будь-якого порядку. Там він виник, там і продовжує існувати: він не може покинути цього бунтівного краю, як не може дух відділитися від плоті.

Умови місця, де він зародився, наділили його такою долею. Він мусив, захищаючись, убрати себе в броню і зробив це, втілюючи себе в живі тіла. Проте вони є тільки бігуни, які постійно гинуть, але встигають передати далі свою естафету. Тільки-но Код, ця мікроскопічна система, підніме котрусь із своїх споруд на рівень макросистеми, як тут-таки починає її руйнувати, поки не знищить. Воістину ніхто не вигадав цю трагікомедію - вона сама себе прирекла на таке метання.

Факти, які підтверджують, що все в так, як я кажу, ви знаєте, бо вони накопичились у вас від початку XIX століття. Але косність думки, що таємно живиться честолюбством і антропоцентричною зарозумілістю, така, що примушує вас підпирати вже сильно прогнилу концепцію життя, як явища першорядного, котрому Код служить лише зв’язком-підтримкою, як пароль воскресіння, що знову породжує життя, тільки-но воно починає згасати в особинах.

Згідно з цим віровченням, Еволюція використовує смерть через необхідність, оскільки без неї вона не могла б тривати і розпоряджатися нею, щоб удосконалювати чергові види, бо смерть - це її коректура. Вона - автор, який публікує дедалі прекрасніші твори, при цьому поліграфія, тобто код, тільки необхідне знаряддя її діяльності. Та відповідно до того, що вже проголошують ваші біологи, котрі набили руку в молекулярній біології, Еволюція не стільки автор, скільки видавець, який невпинно перекреслює готові Твори, оскільки вподобав мистецтво поліграфії!

То що ж важливіше: організм чи код? Аргументи, які підтверджують примат коду, звучать вагомо, бо організмів виникло і загинуло тьма-тьмуща, а код - тільки один. Однак це означає лише, що він загруз уже міцно, назавжди, в мікросвіті, який його породив, а через організми ж він виринає звідти періодично - і марно. Як легко зрозуміти, саме ця марність, тобто той факт, що зародження організму позначено печаттю загибелі, і являє собою рухому силу процесу. Бо ж якби одне з поколінь організмів - припустимо, найперше, отже, праамеби - знайшло спосіб ідеального повторення коду, то еволюція припинилася б і єдиними повелителями планети лишилися б саме ці амеби, що безпомилково і точно пересилали б кодове повідомлення доти, доки не охолоне Сонце. І тоді не говорив би я з вами, а ви не слухали б мене, зібравшись у цій будівлі, а лежала б тут пустеля і вітер віяв.

Отже, організми для коду - це щит і панцир, обладунки, які весь час обсипаються і гинуть для того, щоб він міг існувати. Так Еволюція помиляється двічі: в організмах, оскільки вони, зважаючи на свою ненадійність, недовговічні, і в коді, бо він, через свою ненадійність, припускається помилок; ці помилки ви евфемістично називаєте мутаціями. Таким чином, Еволюція є помилкою, яка помиляється. Як повідомлення, код - це лист, Ніким не написаний і Нікому не надісланий. Тільки тепер створивши собі інформатику, ви починаєте розуміти, що така річ, як листи, забезпечені змістом, котрих ніхто не писав зумисне, хоча вони з’явились і існують, а також упорядковане сприйняття смислу цих листів можливе при відсутності будь-яких Істот і Розумів.

Ще сто років тому думка про те, що Повідомлення може з’явитись без його Автора, здавалась нам таким безглуздям, що стала поштовхом до створення абсурдних нібито анекдотів - на зразок жарту про стадо мавп, які доти товчуть наосліп по клавішах друкарської машинки, доки з цього не вийде Британська Енциклопедія. Раджу вам у вільну хвилину скласти антологію таких анекдотів, котрі, як чиста нісенітниця, розважали ваших предків, а тепер виявляються притчами з натяками на Природу. І справді, я думаю, що з точки зору будь-якого Розуму, котрий ненароком склався в Природі, вона має уявлятись як віртуоз принаймні іронічний… бо ж Розум - як і все життя взагалі - є наслідком помилки. Річ у тім, що видобувшись за допомогою гармонії коду з мертвого хаосу, Природа чинить воістину як працьовита, проте аж ніяк не акуратна пряха.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций