Багряний Іван Павлович «Ходять тополі-дівчата оазами…»

Розміщено Шкільні твори в 24 июля 2014

Ходять тополі-дівчата оазами,

Щастя прийдешнього замріяні матері…

Їм це! Для них це і сонце вгорі,

І потом заходяться зморшки старі,

І риплять круторогі ярмом і в’язами.

Частки від цілого, мокрі і бронзові,

Змінювані вічно й ті самі завжди. —

Сурганяться цугом сюди і туди,

З’єднані однією занозою.

М’язами, в’язами, руками, як клешнями,

Хребтом і грудима викрапуючи піт.

Перевертають рештки тисячоліть,

Щоб в минуле засіяти зерна прийдешнього.

Тисячі тонн на мільйони обернуть,

Вкриють простори скибами ріль

І поспіль засіють у чорну купіль

Блискітки поту і зерна.

В творчому патосі вічних запліднень,

Народження, розквіту і умирань

Засіють вони і потужну рань.

І старість спокійну, і дужий південь.

Щоб цвіли поля, щоб пишались сади.

Щоб радість дзвеніла містами і селами.

Щоб котилися, щедро навантажені, поїзди.

Щоб пишалась, як мати, Земля завжди

Квітами й дітьми веселими.

Частки від цілого, мокрі і бронзові.

Кільця злютованого ланцюга!.

А над ними сонце, як сокіл, шуга,

З’єднуючи дні золотою занозою.



Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций