Джером Девід Селінджер Над прірвою у житі — C. 15

Розміщено Шкільні твори в 19 июля 2014



- У мене є менша сестричка, ходить ще тільки в четвертий клас-То ви танцюєте майже так само, як вона, а її, каналію, не переплюне ніхто на цілому світі.

- Як ви зі мною розмовляєте?

Чи ба яка леді знайшлася! Королева, трясця твоїй матері! ;> - А звідки ви, дівчата, приїхали? - питаю. Мовчить, не обзивається. Тільки очима водить - мабуть, виглядає свого Пітера Лорре.

- Звідки ви, дівчата, приїхали? - питаю вдруге.

- Га?

- Звідки ви, дівчата, приїхали? Можете не відповідати якщо не хочете. Будь ласка, не завдавайте собі клопоту.

- Із Сіетла, штат Вашінгтон,- промовила вона. Послугу мені, бачте, зробила!

[61] - З вас прекрасний співрозмовник,- кажу.- Ви про це знаєте?

- Га?

Та ну тебе, думаю, надто це кругло для твоєї квадратної голови.

- Хочете потанцювати джіттербаг, коли заграє швидка музика? Тільки щоб не вихилятися і не скакати, а просто спокійно й приємно потанцювати. Коли заграє швидка музика, всі посідають, крім отих підстаркуватих пузатих піжонів, і місця нам вистачить. Домовились?

- Про мене,- каже.- Чуєте, а скільки вам років? Це запитання мене чомусь роздратувало.

- Прокляття! - кажу.- Навіщо все псувати? Дванадцять мені, чорт забирай, це я тільки вигнався такий, як тичка.

- Слухайте, я ж вам уже казала: не люблю я, коли зі мною отак балакають. А балакатимете так і далі, то піду й сяду коло дівчат, щоб ви знали.

В цю хвилину оркестр заграв швидку музику, і я, мов ненормальний, почав вибачатися: Вона пішла танцювати зі мною джіттербаг - і так легко, гарно, без ніяких вихилясів. Танцювати вона справді вміла. Партнера відчувала на раз. А коли крутилася, попеня в неї так мило тряслося - просто чудо. Я від неї аж млів. Серйозно кажу. Мало не закохався, поки танцювали. Ось що з нами діють дівчата. Щоразу, як тільки вона зробить що-небудь миле,- хай там у ній нічого особливого й нема чи й узагалі дурна аж світиться,- ти вже, вважай, уклепався і не знаєш, на якому тепер світі. Дідько б їх ухопив, цих дівчат. З розуму можуть звести. Слово честі.

До свого столика ті три мене не запросили - темнота, що з них візьмеш,- та я сів і сам. Біляву, з якою я танцював, звали Берніс Крабс чи Кребс. А тих двох страшненьких - Марті та Лаверна. Я назвався Джімом Стілом - просто задля сміху. Потім спробував завести з ними інтелектуальну розмову. Виявилось - пустий номер. їх і кийком не примусиш розмовляти. Хтозна навіть, котра з трьох була найдурніша. І всі тільки те й робили, що на всі боки крутили головою - так ніби ждали цілого гурту кінозірок, які ось-ось мали гунути до зали.

Думали, видно, що ті кляті кінозірки, як приїздять до Нью-Йорка, цілі вечори просиджують у “Лавандовій залі”, а не в “Сторк-клубі” чи в “Ель-Марокко”!

Добрих півгодини вхекав, поки витяг із них, що вони роблять у своєму чортовому Сіетлі. Виявляється, всі три працюють в одній страховій конторі. Я спитав тих дуреп, чи їм там подобається. Думаєте, вдалося почути розумну відповідь? Я гадав, ті дві потвори, Марті й Лаверна,- рідні сестри, але вони так образилися, коли я спитав. І не дивно: ні тій, ні тій не хотілося ж бути схожою на другу,- воно й зрозуміло! - проте все це було дуже кумедно.

Я потанцював по черзі з усіма трьома. Одна з тих двох страшненьких, Лаверна, танцювала не так уже й погано, зате ж друга, каналія Марті,- здохнути можна! У мене було таке враження, ніби я тягаю за собою по залі статую Свободи. Щоб не сконати від нудьги, тягаючи її, треба було придумати хоч якусь розвагу. Отож я й сказав їй, нібито в кінці зали щойно угледів Гаррі Купера, кіноактора.

- Де?! - стрепенулася вона. І так розхвилювалася - жах.- Де ж він?

- Ет, проґавили! Тільки що вийшов. Чого ж ви зразу не подивились, як я вам сказав?

А вона й танцювати кинула - стоїть, визирає через голови, чи не видно кіноактора!

- От не талан! - зітхнула. Трохи не плаче, сердешна, до того я її довів.

Серйозно. Мені зробилося страшенно шкода, що я так її піддурив. Є люди, яких не можна дурити, хоч вони цього й заслуговують.

Але найсмішніше сталося” потім. Коли ми повернулися до столика, каналія Марті сказала подругам, що тут, мовляв, хвилину тому був Гері Купер. Слухайте, ті дві, Лаверна й Берніс, трохи не наклали на себе рук, як почули цю новину!

Розхвилювались, усе допитуються в Марті, чи вона бачила його, і т. ін. А та каналія, Марті, й відповідає - атож, мовляв, загледіла, тільки мигцем. Це мене просто вбило.

Бар уже зачиняли, і я хутенько замовив усім трьом по дві порції спиртного кожній, а собі - дві кока-коли. Весь їхній столик був заставлений склянками.

Одна з почвар, Лаверна, одно збиткувалася наді мною за те, що я пив лише кока-колу. Почуття гумору в неї було просто вишукане. Вони з Марті пили, каналії, “Тома Коллінза” - прохолодний коктейль із льодом. І це в середині грудня, сто чортів! Не могли придумати нічого кращого. А білява, каналія Берніс, усе прикладалася до віскі з содовою. Жлуктила, як корова. І всі три знай виглядали в залі кіноакторів. Навіть одна з одною не балакали. Каналія Марті ще вряди-годи розтуляла рота. Видавала втерті, заяложені жартики, називаючи, приміром, туалет “схованкою для дівчаток”, а коли отой старий, нещасний кларнетист Бадді Зінгера встав і пропищав соло кілька примітивних імпровізацій, вона заявила, [63] що він - просто “незрівнянний”, а його інструмент назвала “дудочкою”. Вульгарна дівка. А друга потвора, Лаверна, корчила з себе бозна-яку дотепницю. Все чіплялася до мене, щоб я подзвонив батькові й запитав, що він робить. Усе допитувалась, чи не пішов батько на побачення. Аж чотири рази запитала - чи й не дотепно! А каналія Берніс, білявка, та одно мовчала, і край. Що її не спитаю, а вона у відповідь: “Га?” Це вже аж на нерви діяло.

Подопивавши все, вони раптом підвелися й заявили, що їм пора спати. Кажуть, завтра треба вставати рано, вони йдуть на вранішню виставу мюзик-холу в Радіо-сіті. Я спробував їх трохи затримати, але марно. Так ми й попрощалися. Я ще сказав, що знайду їх у Сіетлі, якщо коли-небудь там буду. Але навряд. Тобто навряд чи я їх шукатиму.

Принесли рахунок - за все, разом з сигаретами, майже тринадцять доларів. Як на мене, дівчата могли б принаймні запропонувати самим заплатити за випите до того, як я з ними сів. Я, звісно, не дав би їм заплатити, однак принаймні запропонувати вони могли б. А втім, я не брав цього в голову. - Вони ж були такі темні та ще й в отих жалюгідних, кумедних капелюшках, і взагалі. У мене аж душа защеміла, коли я подумав, що завтра вранці їм уставати на першу виставу мюзик-холу в Радіо-сіті. Коли хто-небудь; скажімо, молода дівчина в жахливому капелюшку, їде такий світ до Нью-Йорка - з якогось там Сіетла, враг його матері,- і лише для того, щоб підхопитися вдосвіта й бігти на вранішню виставу мюзик-холу в Радіо-сіті, це мене так пригнічує, просто серце крається.

Я б замовив усім трьом по сотні коктейлів кожній, аби тільки вони мені про це не розповідали були.

Я пішов із “Лавандової зали” майже одразу після дівчат. Однаково клуб зачиняли, а оркестр уже давно не грав. Це просто жахливо - сидіти в такому місці, коли ні з ким потанцювати, а клятий офіціант не подає нічого, крім кока-коли. У цілому світі нема такого нічного клубу, де можна довго висидіти, якщо тобі не дають спиртного і ти не нап’єшся. Або якщо ти без дівчини, в яку до нестями закоханий.





11 Простуючи до вестибюля, я раптом знову згадав про каналію Джейн Галлахер.

Згадав - і вже не міг викинута її з голови. У вестибюлі я сів у якесь обідране, аж гидкої [64] глянути, крісло й задумався про те, як вона сиділа з Стредлейтером у машині отого покидька Еда Бенкі. І хоч я руку міг дати на відріз, що між ними нічого такого не було,- я ж бо знав Джейн як облуплену,- а викинути її з голови не міг, і край. Авжеж, я знав Джейн як облуплену. Не брешу. Вона, скажу вам, уміла не тільки в шашки, вона взагалі любила спорт, і ми, коли познайомилися, ціле літо майже щодня грали вранці в теніс, а вдень - у гольф. Помалу в нас виникли досить тісні взаємини. Я маю на увазі не інтимні взаємини, ні,- до цього, звісно, не дійшло,- просто ми весь час були одне в одного на очах. Адже щоб узнати дівчину, не конче мати з нею інтимні взаємини.

А почалося все так. їхній доберман-пінчер занадився до нас у двір - одно паскудить на газоні, і все. Мати була дуже люта. Вона подзвонила матері Джейн і наробила страшного тарараму. О, моя мати вміє через дрібницю зняти бучу! А потім трапилося так, що за кілька днів я побачив. Джейн у клубі - вона лежала долілиць біля басейну, і я привітався. Я знав, що вона живе по сусідству, але балачок із нею абощо доти нe заводив. І коли я привітався, дівчина тільки глипнула на мене таким крижанющим поглядом. Як уже я їй, каналії, не доводив, що мені, мовляв, звисока начхати, де їхній розтриклятущий пес робить своє собаче діло. Та нехай він, кажу, хоч на самісінькому порозі в нас сяде, про мене. Одне слово, після цього ми з Джейн потоваришували і т. ін. До вечора того ж таки дня вже грали в гольф. Пригадую ще, вона тоді загубила вісім м’ячів.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций