Сосюра Володимир Миколайович Мазепа — C. 10

Розміщено Шкільні твори в 3 июля 2014

Цей спів — за кров, що у долину

Над садом зорі в хороводі,

Блука зефір між верховіть.

І коло хати на колоді

Мазепа зігнений сидить.

МАЗЕПА Прости, прости, Вкраїно-мати,

Мене і спільників моїх!

Я, мов Іуда той проклятий,

На рідний не ступлю поріг.

Хіба народу не любив я?

Та в грізний час страшних негод

Собі на горе й безголів’я

Не зрозумів мене народ.

Не раз за нього я молився…

А він, а він мене кляне!.

І долі вітер, наче листя,

Мене з України жене…

КАРЛ

(його виносять з хати) Що зажурився, небораче?

Що ми — покинуті, самі?

За нами тільки вітер плаче

Або сміється з нас у тьмі.

Послухай… Пізній уже час,

І вітер плаче, як дитина…

МАЗЕПА Ні, то кляне з тобою нас

Моя нещасна Україна,

Мене, як зрадника… Тебе ж

Як завойовника, нетяго,

Що диким полум’ям пожеж

Не зупинив її відваги.

Тебе зламали за сваволю,

За зраду чорную — мене.

І от одна з тобою доля

Нас у Молдавію жене.

Тебе ще далі, аж до турків,

Мене ж, мій друже, у Дунай.

Мушкети наші вже без курків…

Прощай, Україно, прощай!.

КАРЛ Я ще вернусь на Україну,

Її залізом і вогнем

Я покорю або загину,

Своїм проколотий мечем.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций