Барка Василь Костянтинович Дочасна доля

Розміщено Шкільні твори в 28 мая 2014

І

Враз веселка з усміхів бровою

Склала в тучі семицвітник…

Так: само кохання молодою

Вірністю з недолі втішить.

В серці гроз — веселка погасала,

Як з вікна вино розлите.

В серці: осінь згадка! хоч і красна,

А безсмертником не сквітне.

Вслід само кохання відголосить

Все крилатістю з безумства.

І довіку звіть, як свідків — сосни,

Де труна його замкнулась.

А любов родинна, літній медвик,

Званий з ниви, ждати буде.

В шлюбі — криник між дими щоденні

Сходить: на життя подружнє.

Чара! нам одна дочасна, чиста,

Суджена при брамі в юність…

І до неї на незнаних стрічах —

В схід живих очей звернутись. П

З висоти даровано в прощення —

Хліб, нескришений з громами.

Жінчина душа, з довір’я щедра,

Вернеться: все примиряти.

Примиряти в доброту бджолину;

Яблуневі дні для неї…

В згоді — в білій радості, сніжіють

З медом чистоти своєї.

Виднота олтарна в лілій стала,

Від грудей розп’яття лившись:

Приріднити кров’ю! враз — до щастя

В зірку викупля незлісних.

Люди, братні, нам обмиє очі

При дорозі сніжна хустка —

Бачити! крізь смерть: світила Отчі,

В церкві небесами звуться.



Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций