Джон Рональд Руел Толкієн Гобіт, або Мандрівка За Імлисті Гори — C. 6

Розміщено Шкільні твори в 19 мая 2014



Після загибелі твого діда той вирушив сам спробувати щастя з картою, і його спіткало багато щонайприкріших пригод, та тільки він і близько не дістався до гори. Не знаю, як він попався в’язнем до темниць Некромансера, але я знайшов його саме там.



- А що ви там робили? - запитав Торін, здригнувшись, і всі гноми затремтіли.



- Байдуже, що я там робив. Як завжди, вивідував, що й до чого. Препаскудна, небезпечна то була справа! Навіть я, Гандальф, ледве звідти вирвався. Хотів я врятувати твого батька, та було запізно. Він був без тями і забалакувався, забувши майже все, крім карти й ключа.



- Ми давно відплатили гоблінам Морії,- сказав Торін,- а тепер слід подумати про Некромансера.



- Пусте! Ця справа понад сили всіх гномів, навіть якби їх знову зібрати докупи з усіх чотирьох сторін світу. Єдине, чого бажав для тебе твій батько,- це щоб ти прочитав карту і скористався ключем. Аби ви впоралися з драконом і горою - цього для вас більш ніж досить.



- Слухайте, слухайте! - вихопилось у Більбо.



- Слухайте - що? - запитали всі, обернувшись раптом до нього, а гобіт так збентежився, що відповів:



- Слухайте, що я маю сказати!



- Що ж саме? - спитали.



- Ну, я хотів би сказати, що вам слід піти туди, на схід, і там обдивитися.

Зрештою, є ті бічні двері, й драконам, гадаю, треба ж колись спати. Як посидите на порозі, то, напевне, й придумаєте щось. Ну, а ще, знаєте, мені здається, для однієї ночі ми тут розмовляли досить - якщо ви розумієте, що я хочу сказати. Що ви скажете про те, щоб полягати спати, раненько встати і таке інше? Поки вам вирушати, я приготую для вас добрий сніданок.



- Поки нам вирушати - сподіваюся, хотіли ви сказати,- виправив Торін.- Чи ви не Викрадач? І чи не ваша це робота - посидіти на порозі, не кажучи вже про те, щоб пройти в двері? Але щодо сну й сніданку, то я згоден. Коли я вирушаю в дорогу, то люблю з’їсти шестеро яєць із шинкою - смажених яєць, та глядіть, щоб жовтки були цілі!



Після того, як решта позамовляла свої сніданки (без ніякого там “будь ласка” чи “прошу”, що прикро вразило Більбо), усі повставали з-за столу. Гобітові довелося шукати, де б їх усіх обложити; він постелив на кріслах і диванах у всіх своїх вільних кімнатах. Поки-то всі обляглися, і гобіт, дуже стомлений і не зовсім щасливий, ліг у своє маленьке ліжечко. Тільки одне він знав напевне: не буде він уставати так рано, щоб приготувати кожному з них ті нещасні сніданки. Туківський настрій десь розвіювався, і Більбо вже й не був такий певний, що вранці вирушить у якусь там подорож.



У ліжку він ще почув, як Торін наспівує собі в суміжній, найкращій спальні:





Далеко, за Імлисті гори,

Де наші предковічні створи,

Рушати нам, гей, ковалям,-

Згадаймо золоті комори!





Під цю мелодію Більбо й заснув, і через це йому снилися дуже незатишні сни. Коли він прокинувся, був пізній ранок.













Розділ другий

СМАЖЕНА БАРАНИНА

Більбо вискочив з ліжка й, надягнувши халат, поспішив до їдальні. Нікого там він не застав, лише побачив сліди щедрого й квапливого сніданку. В кімнаті панувало страшенне безладдя, а в кухні височіли гори немитого посуду. Здавалося, використано було чи не кожен його горщик і сковорідку. На Злоткінса чекало таке грандіозне миття посуду, що він хоч-не-хоч, мусив повірити, що вчорашні гості не наснилися йому (а так хотілося в це повірити). А втім, він відчув полегкість, подумавши, що гноми вирушили без нього, навіть не розбудили,- але ж, з другого боку, навіть спасибі не сказали. І все-таки трішки-трішки він був розчарований.

Аж здивувався, що розчарувався.



- Не будь дурнем, Більбо Злоткінсе! - сказав він сам собі.- У твоєму віці та ще думати про драконів і всяку таку чужоземну нісенітницю!



Отож він надягнув фартуха, запалив вогонь, скип’ятив води й помив увесь посуд.

Тоді гарненько в кухні поснідав, а потім заходився прибирати в їдальні. Сонце вже пригрівало, в розчинені вхідні двері залітав теплий весняний вітрець. Більбо голосно засвистав, помалу забуваючи про вчорашню ніч. Він якраз сідав за невеличкий підобідок у їдальні при розчиненому вікні, коли до нього увійшов Гандальф.



- Добродію,- заговорив він,- коли ж ви збираєтеся з’явитись? Хтось обіцяв “раненько встати” - і підобідує, чи як ви там це називаєте, о десятій тридцять!

Вони лишили вам записку, бо не могли чекати.



- Яку записку? - перепитав спантеличений Злоткінс.



- О небо! - вигукнув Гандальф.- Сьогодні ви сам не свій - не витерли пил на поличці каміна!



- До чого тут пил на поличці? Я мав досить клопоту, миючи посуд після чотирнадцятьох!



- Якби ви витерли пил на поличці каміна, ви б знайшли оце під годинником,- сказав Гандальф, подаючи Більбо записку (писану, звісно ж, на його папері для нотаток).



Ось що він прочитав:



“Торін і компанія вітають Викрадача Більбо! Наша найщиріша подяка вам за гостинність, а ще - вдячна згода на запропоновану вами фахову допомогу. Умови:

Оплата по доставці товару, в розмірі до чотирнадцятої частини, але не більше, всього сподіваного прибутку; дорожні витрати гарантовані за будь-яких умов; витрати на похорон оплачуються нами або нашими представниками, якщо так складуться обставини і неможливо буде інакше залагодити справу.



Вважаючи за непотрібне уривати ваш шанований спочинок, ми вирушили перші, щоб зробити необхідні приготування, і чекатимемо вашу поважану особу біля харчівні “Зелений Дракон”, над Водицею, рівно об 11-й годині. Сподіваючись на вашу пунктуальність, маємо честь лишатися щиро ваші Торін і К.”.



- Отже, ти маєш десять хвилин. Тобі доведеться бігти бігом,- сказав Гандальф.



- Але…- почав Більбо.



- На це нема часу,- заперечив Гандальф.



- Але…- знову почав Більбо.



- І на це часу нема. Бігом!



До кінця своїх днів Більбо не міг згадати, як він опинився надворі без капелюха, ціпка, без грошей та всього того, що звичайно брав з собою, коли виходив з дому; як не кінчив підобідувати й зовсім не помив посуду, як тицьнув ключі Гандальфові в руки й побіг так прудко, як тільки могли нести його порослі вовною ноги: по доріжці, повз великий млин, через Водицю - добру милю біг, коли не більше.



Дуже захеканий пригнався він до “Зеленого Дракона” за якусь там мить до одинадцятої і тут пригадав, що вибрався без носової хустинки!



- Браво! - похвалив його Балін, що виглядав Злоткінса біля дверей харчівні.



Саме в цю мить з-за повороту дороги, що йшла від села, показалися інші гноми.

Вони їхали на поні, й кожна конячка була обвішана щонайрізноманітнішими клунками, пакунками, коробками та всякою всячиною. Був там і дуже маленький поні - очевидячки, для Більбо.



- На коней, ви двоє, і - поїхали! - скомандував Торін.



- Я дуже перепрошую,- заговорив Більбо,- але я прибув сюди без капелюха, і хустинку забув, і гроші. Вашу записку я отримав аж о 10.45, якщо бути точним.



- Не будь точним,- відказав Двалін,- і не турбуйся! Доведеться тобі обходитися без носовичків та багатьох інших речей, поки відбудеш цю мандрівку. А щодо капелюха, то в менеєдля тебе запасний каптур і плащ.



Отак вони й вирушили: потрюхикали одного чудового весняного ранку, перед самим травнем, на понав’ючуваних коненятах. На Злоткінсі був темно-зелений плащ і темно-зелений каптур, що їх позичив Викрадачеві Двалін. На нього вони, щоправда, були завеликі, й гобіт мав трохи кумедний вигляд. Не уявляю, що сказав би татусь Бунго, якби побачив нині свого синочка. Більбо тільки й тішився тим, що його, безбородого, все одно ніхто не обізвав би гномом.



Вони не встигли заїхати далеко, як хвацьким молодцем на білому коні наздогнав їх Гандальф. З собою він прихопив чимало гобітових носовичків і його люльку з тютюном. Відтак усім їм помандрувалося дуже весело: цілий день, їдучи, розповідали всякі історії або співали пісень. Зупинялися, звісно, лише для того, щоб попоїсти, їли, до речі, не так часто, як би хотілося Злоткінсові, та все одно пригоди вже починали йому подобатися - не такі вони, зрештою, були й погані.



Так їм велося не один день. Чимала частина шляху наших мандрівців пролягала через рівнинний, добропорядний край, заселений добропорядною людністю: гобітами, ельфами та людьми. Дороги були добрі: проїдеш трохи - й натрапиш як не на заїзд, то на харчівню.



То тут, то там здибався їм який-небудь гном, чи лудильник, чи селянин, що заклопотано тюпав собі шляхом. Але за якийсь там час добулися вони місць, де населення розмовляло дивною мовою і співало пісень, яких Більбо зроду не чув.

Заїзди траплялися тут рідко та все погані, дороги робилися дедалі гірші, а гори вдалині виростали вище й вище. На деяких вершинах здіймалися замки, і здебільше виглядали вони так, наче будовані були аж ніяк не з доброю метою. І погода, що частенько бувала така гарна, як і годиться в травні, оспіваному в казках та легендах, почала псуватися.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций