Джером Девід Селінджер Над прірвою у житі — C. 7

Розміщено Шкільні твори в 7 февраля 2014



Він завжди голився двічі - наводив лиск. А на бритву гидко глянути, така загиджена.

- То з ким же це в тебе рандеву, як не з Фітцджеральд? - питаю. Я знов сів біля нього на раковину.- Часом не з отією ціпою Філліс Сміт?

- Та ні. Спершу домовився був із нею, але нічого не вийшло. Тепер у мене та, що живе в одній кімнаті з дівчиною Беда Тоу… О, мало не забув! Вона тебе знає!

- Хто?

- Ну, моя.

- Невже? - кажу.- А як її звуть? - Мене вже підмивала цікавість.

- Стривай, як же її… Ага, Джін Галлахер! Слухайте, я трохи не випав в осад, коли почув це.

- Джін Галлахер?! - кажу. Я навіть з раковини сплигнув. Всередині в мене справді все опустилося.- Чорт, я її таки знаю! Позаминулого літа ми з нею жили по сусідству, зовсім поруч. У неї ще був такий здоровецький доберман-пінчер.

Ми через нього й познайомилися. Той собацюра занадився в наш…

- Голдене, дідько б тебе взяв, не заступай світла! - перебив мене Стредлейтер.- Тобі що - немає більше де стати?

Слухайте, ох і розхвилювався ж я!.. Слово честі.

- А де вона? - питаю.- Треба піти з нею привітатися. Де ж вона? У тому крилі?

- Ага.

- А як це вона про мене згадала? Вона що - у Брін-Морі? Бо казала, що, мабуть, вступатиме туди. Казала, або [28] в Брін-Мор, або в Шіплі. А я думав, вона в Шіплі. Як же це вона про мене згадала? - їй-богу, я так розхвилювався!

Серйозно.

- Та звідки я знаю, чорт забирай! - відповідає Стредлейтер.- Устань, чуєш?! Ти вмостився на моєму рушникові.

Я справді сидів на його смердючому рушникові.

- Джін Галлахер! - кажу. Ніяк я не міг угамуватися,- Боже ж ти мій!..

Каналія Стредлейтер саме мастив чуба “Віталісом”. Моїм “Віталісом”.

- Вона танцює,- кажу.- Балет і таке інше. Тренувалася по години дві щодня, навіть у пекельну спекоту. Все боялася, що в неї зіпсуються ноги - розповніють, чи що. Ми з нею всю дорогу грали в шашки.

- У що-що ви грали?

- В шашки.

- У шашки?! Тьху!

- Атож. Вона ніколи не ходила своїми дамками. Проведе дамку й не грає нею.

Просто не переставляє її, поки не вишикує в останньому ряду всі свої шашки. І не робить ними жодного ходу. їй просто подобалось, коли вони стояли всі вряд скраю дошки.

Стредлейтер нічого не сказав. Така мура взагалі рідко кого цікавить.

- А її мати ходила в той самий гольф-клуб, що й ми,- розповідаю далі.- Іноді я подавав там ключки - просто підробляв. Кілька разів підносив ключки і її матері. Бувало, поки пройде дев’ять дучок, разів сто сімдесят б’є.

Стредлейтер майже не слухав. Стоїть, розчісує свою чуприну.

- Треба було б піти й хоч привітатися з нею,- кажу.

- То чого ж не йдеш?

- Та зараз, іще хвилинку.

Стредлейтер почав заново робити проділ. Він завжди прилизувався добру годину.

- А батько й мати в неї розлучилися,- кажу далі.- Мати потім вийшла за якогось алкаша. Сам худющий, а ноги волохаті-волохаті. Як зараз бачу. Коли не стрінеш - завжди в шортах. Джін казала, нібито він якийсь письменник - драматург чи біс його знає хто. Але при мені він тільки те й робив, що жлуктив віскі та слухав по радіо всі підряд оті ідіотські детективчики. І ганяв по всьому дому голяка. При Джейн, і взагалі. [29] - Іди?! - озвався Стредлейтер: Коли я згадав, що алкоголік бігав при Джейн по дому голяка, він ураз пожвавішав. Цей паскуда Стредлейтер жахливий розпусник.

- Дитинство в неї було паршиве. Серйозно кажу. Та це його не цікавило.

Стредлейтера тільки всяке таке паскудство цікавило.

- Подумати лишень! Джейн Галлахер! - Я ніяк не міг заспокоїтись. Не міг, і край.- Треба було б піти хоч привітатися з нею абощо.

- Якого ж ти ката не йдеш, а все стовбичиш тут і мелеш язиком?! - каже Стредлейтер.

Я ступив до вікна, але нічого не було видно - від спеки шибки в умивалці геть запітніли.

- Зараз душа не лежить,- кажу. Я й справді був не в настрої. А для такого діла треба мати відповідний настрій.- Я думав, вона в Шіплі. Навіть ладен був побитися об заклад, що вона в Шіплі.- Я потинявся по умивалці. Більш мені не було чого робити.- А. футбол їй сподобався? - питаю.

- Та начебто сподобався. Не знаю.

- А вона тобі розповідала, як ми з нею всю дорогу грали в шашки? Взагалі що-небудь розповідала?

- О господи, та нічого я не знаю! Ми тільки познайомилися,-каже Стредлейтер.

Нарешті він розчесав свої кляті кучері й заходився складати оте загиджене причандалля, що ним голився.

- Чуєш,-правлю я своєї,-перекажи їй від мене вітання, гаразд?

- Гаразд,- буркнув Стредлейтер, але я знав, що нічого він не перекаже. Такі типчики, як Стредлейтер, ніколи нічого не переказують.

Він пішов до кімнати, а я ще трохи потовкся в умивалці, згадуючи про каналію Джейн. Потім і сам рушив до кімнати.

Коли я відчинив двері, Стредлейтер саме зав’язував перед дзеркалом краватку.

Він півжиття простоював перед тим клятим дзеркалом. Я сів у своє крісло і хвилю мовчки дивився на нього.

- Чуєш,- кажу,- ти їй тільки не бовкни, що мене вигнали зі школи, добре?

- Добре.

Стредлейтер мав одну непогану рису. Йому не треба було розжовувати кожну дрібницю, як от, скажімо, тому ж таки Еклі. І насамперед, мабуть, через те, що Стредлейтерові було на все начхати. Начхати, і квит. А Еклі - о, то зовсім інший фрукт. Той хоч куди свого носа встромить, [30] Стредлейтер таки нап’яв мою картату куртку.

- Ради бога, тільки ж не розтягни! - кажу.- Я одягав її всього разів зо два.

- Не бійся. Куди в біса поділися мої сигарети?

- Он на столі.

Стредлейтер ніколи не знав, де в нього що лежить.

- Під твоїм шарфом,- кажу.

Він сховав сигарети в кишеню куртки. Моєї куртки.

Знічев’я я раптом знов повернув свою мисливську шапку козирком наперед. Бачу, чогось розгулялися мої нерви. Вони в мене взагалі ні к бісу.

- Чуєш, а куди ти її поведеш? - питаю.- Придумав, уже?

- Ні ще. Махнемо в Нью-Йорк, якщо встигнемо. Вона якоїсь хороби взяла дозвіл тільки до пів на десяту.

Його тон мені не сподобався. Я йому кажу:

- Це вона, видко, через те, що не роздивилася ще, скільки в тобі, паскуді, краси і шарму. Бо якби роздивилася, то взяла б дозвіл, мабуть, до пів на десяту ранку!

- Звісно, чорт забирай! - відповів Стредлейтер. Його ніщо не бере, ніякі глузи. Надто вже він високої думки про себе.- А тепер давай без жартів,- каже.- Напиши мені той капосний твір.- Він уже застебнув куртку й зібрався йти.- Але не дуже суши собі голову - аби тільки розповідь була яскрава, щоб аж убивала. Домовились?

Я нічого не відповів. Не хотілося. Тільки сказав:

- Спитай її, чи вона й досі не ходить дамками.

- Спитаю,- пообіцяв Стредлейтер, проте я знав, що він однаково не спитає.- Ну, бувай! - І хряснув за собою дверима.

Я посидів ще з півгодини. Просто сидів собі в кріслі й ніякого біса не робив.

Думав про Джейн, про Стредлейтера, про їхнє побачення і т. ін. І так нервувався - мало не збожеволів. Я ж бо вам уже казав, який він розпусник, той паскуда Стредлейтер.

Несподівано завіси в душовій розсунулись, і до кімнати знов зашелепався каналія Еклі. Вперше за все моє розтрикляте життя я йому зрадів. Хоч відвернув мене від отієї мури в голові.

Еклі просидів у мене майже до самого вечора. Все розводився про хлопців у Пенсі, яких він ненавидів, і сколупував величезного вугра в себе на підборідді. Хоч би носовичка взяв абощо. А втім, якщо хочете знати правду, я не певен, що той субчик мав носовичка. Принаймні я ніколи його в Еклі не бачив. [31]



5 По суботах у Пенсі на вечерю завжди давали те саме - біфштекс. Вважалося, що то такий делікатес - куди твоє діло! Б’юсь об заклад на тисячу зелених, робилося це не просто так. У неділю ж бо до багатьох хлопців приїздили батьки, і каналія Термер, певно, метикував собі: кожна мати відразу спитає свого любого синочка, що йому давали вчора на вечерю, і той, звісно, відповість:

“Біфштекс”. От дурисвітство! Ви б тільки побачили той біфштекс! Сухий, твердий, як підошва - ніж не бере. До того біфштекса щоразу клали кавалок наче глевкої м’ятої картоплі, а на десерт була “руда Бетті” - листковий пудинг із сухарів з яблуками. Його ніхто й не їв, хіба що ота шпана з молодших класів, яка взагалі нічого кращого не бачила, та ще такі ненажери, як Еклі.

Коли ми вийшли з їдальні, надворі було дуже гарно. Землю вже притрусив сніжок - дюймів у три завтовшки - і все сипав і сипав, мов божевільний. Погода стояла з біса чудова, і ми заходилися жбурляти один в одного сніжками й узагалі казитися. Діти, та й годі Але всім було дуже весело.

Ні на яке побачення чи там ще куди я не йшов, і ми з моїм приятелем Мелом Броссардом із команди борців надумали гайнути автобусом до Егерстауна - з’їсти по біфштексу, а може, й подивитись який-небудь зачуханий фільм. Не хотілося ж цілісінький вечір сидіти крячкою в гуртожитку. Я ще спитав Мела, чи він не проти, якщо з нами поїде й Еклі. Річ у тім, що в суботу Еклі завжди чипів у кімнаті і тільки те й робив, що видушував свої вугрі. Мел відповів, що загалом він, звичайно, не проти, але й не в захваті від такої перспективи.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций