Тема любові в повісті И. С. Тургенєва «Ася»

Розміщено Морально-етичні теми в 21 мая 2012

“Головний зміст романів і повістей Тургенєва становить любов, я знаю деяких письменників, які так ніжно й разом з тим з такою глибиною й силою передавали руху серця”, - писав дослідник Шмидт в 1915 році. Любов незмінно присутня в тургеневских сюжетах. Однак вона рідко закінчується щасливо: у любовну тему письменник привносить відтінок трагізму. Любов у зображенні Тургенєва - жорстока й норовлива сила, що грає людськими долями.

Це незвичайна, шалена стихія, що зрівнює людей, незалежно від їхнього положення, характеру, інтелекту, внутрішнього вигляду. Перед стихією цієї найчастіше виявляються беззахисними всілякі люди: демократ Базарів і аристократ Павло Петрович однаково нещасні (”Батьки й діти”), важко примиритися зі своєю долею юній, наївній дівчині, Лізі Калитиной, і досвідченому, зрілому чоловікові, дворянинові Лаврецкому, що готовий був до нового життя на батьківщині (”Дворянське гніздо”). Самотнім, з розбитими надіями й марною мрією про щастя, залишається й пан Н. Н. , герой повести “Ася”.

Коли читаєш повість, те, здається, весь зміст її укладений у відомій пушкінській фразі - “А щастя було так можливо, так близько…” Її вимовляє в “Євгенію Онєгіні” Тетяна, навіки відокремивши свою долю від долі свого обранця. У схожій ситуації виявляється й герой Тургенєва.

Від його несправдженої мрії залишається лише прощальна записка так засохла квітка герані, які він свято зберігається Згадаємо зміст повести: під час подорожі по Німеччині пан Н. Н. випадково познайомився з російською сім’єю - Гагиним і його сестрою Асею. Між новими знайомими зав’язалися дружні відносини. І незабаром Ася закохалася в Н. Н., однак він не міг відповісти їй взаємністю, тому що не був до кінця впевнений у своїх почуттях Пан Н. Н. порахував своїм боргом розповісти про всім Гагину. Коли ж у душі героя спалахнуло “з нестримною силою” “ясна свідомість… любові”, Ася була вже далеко - Гагин відвіз її з міста.

Згодом Н. Н. намагався відшукати її, але всі його спроби закінчувалися невдачею. У чому ж причина подібного фіналу, коли закохані виявилися розлученими навіки? Спробуємо проаналізувати зміст повести.

Пан Н. Н. молоде, життєрадісний і безтурботний. У нього немає особливих проблем, він багатий, нічим не стурбований - живе “без оглядки”, робить, що хочеться. Він спостережливий, сприйнятливий до нових вражень Особливо його займають люди, їхнє поводження, мовлення й т.д. Ася з першого погляду сподобалася йому, він побачив у ній щось особливе, граціозне. Вона вразила його своєю рухливістю, мінливістю, безпосередністю. Уже після першої зустрічі з нею герой відчув себе беззвітно щасливим Після другої зустрічі Н. Н. почуває дивну вагу на серце.

Йому здається, що він нудьгує по Батьківщині, але ностальгічні почуття раптово переходять у гірке й пекуче хвилювання. А незабаром відкривається й щира причина настрою героя - ревнощі. Н. Н. підозрює, що Ася Гагину не сестра. При третій зустрічі оповідач відзначає природність поводження дівчини, відсутність у ній манірності й кокетства. Ася усе більше зацікавлює його.

Н. Н. намагається розгадати її натуру, довідатися про її минуле, про отриманому нею вихованні, однак дівчина майже нічого не розповідає про себе. “Таємницю” сестри зненацька відкриває Гагин, присвячуючи героя в неї життєву історію Тут разом з оповідачем ми багато чого довідаємося про Асю, про джерела її характеру. Стають зрозумілі її замкнутість і норовливість, мінливість поводження, несхожість на навколишнім. Ася - незаконнонароджена, вона - дочка поміщика й покоївці. Дівчина дуже незабаром зрозуміла своє “фальшиве становище”, “самолюбство розвилося в ній сильно, недовірливість теж, дурні звички вкорінювалися, простота зникла”.

Випробовуючи сором, вона “хотіла… змусити цілий мир забути своє походження”. Найбільше на світі Асі хотілося бути “не гірше інших панянок”, але у всіх рухах її було “щось неспокійне”, у поглядах - недовірливість і сторожкість.

Як помітив герой, “ця дичка недавно була щеплена”. Коли після смерті батька Гагин помістив її в пансіон, вона читала книги, “училася прекрасно”, нікому ні “на волосся не уступала”. Попри все те характер її був неврівноважений, вона залишалася “дикункою”, упиралася, “ніяк не хотіла підійти під загальний рівень”. Однак, незважаючи на всі “чудності” героїні, на її неврівноваженість, хворобливе самолюбство, “серце в ній не зіпсувався”, “розум уцелел”.

Розповідаючи героєві про долю своєї сестри, Гагин зауважує, що серце в неї “дуже добре” і жодне почуття не бувало в неї “вполовину”. Ася має сильно розвинену уяву, фантазією, вразливістю Гагин говорить панові Н. Н., що їй “потрібний герой, незвичайна людина - або мальовничий пастух у гірській ущелині”. Почувши оповідання Гагина, Н. Н. відверто зрадів: йому стало легко, коли він довідався правду.

“Я відчув ка-кую-те насолоду - саме насолода на серце; точно мені нишком, меду туди налили”, - помітив оповідач Тепер він не тільки довідався правду, тепер він почав багато чого розуміти в Асі. Ясніше позначилися і його власні почуття: герой зрозумів, що його залучає в Асі не тільки її оригінальність, “напівдика принадність”, але і її душу. Він відчув хвилюючу близькість незвичайного щастя, “щастя до пересичення”. Н. Н. уже любить Асю, однак поки не усвідомлює етого.

Але от у відносини героїв втручається Гагин. Довідавшись про почуття сестри, він зважується на відверту розмову з Н. Н. Розмова цей стає в якімсь ступені вирішальним, визначальним для героя. Гагин змушує його позначити словами те, що ледь зароджується в його душі, у чому він сам не віддає собі звіту.

Гагин перетворює примарну, прекрасну мрію в грубу реальність, поезію хвилюючого почуття - у прозу життя Саме тому Н. Н. так досадує на свого приятеля, злиться на Асю. Всі подальші дії героя з’явилися лише наслідком його розмови Сгагиним. Під час побачення з Асею Н. Н. погано розуміє самого себе.

Він дорікає Асю в тім, що вона присвятила брата у свої почуття, гнівається на неї, досадує на самого себе. У свідомості його увесь час є присутнім думка про свій борг, про власний імідж в очах Гагина. Героєві здається, що всі “перекручено, виявлене”, він почуває себе зв’язаним даним Гагину обіцянкою. Побачення закінчується “нічим”: у сльозах Ася тікає з будинку фрау Луїзі.

І лише коли дівчина раптово зникає, змушуючи всіх тривожитися й шукати її всюди, почуття героя, нарешті, оголюються. “Уже не досада мене гризла, - таємний страх терзав мене, і не один страх я почував… ні, я почував каяття, жаль саме пекуче, любов - так!

саму ніжну любов”, - зауважує оповідач. Герой розстається з Гагиним передчуваючи прийдешнє щастя, але щастю цьому не призначено збутися: Ася зникає назавжди. Чернишевський у статті “Російська людина на render-vous” писав, що причиною нещасної любові пана Н. Н. стала дріб’язковість і бездушність його життя, його боязкість, нерішучість, духовний інфантилізм Критик розглядав відносини героїв у традиційному для російської літератури аспекті: “незвичайна, самовіддана жінка й слабкий, нерішучий чоловік”.

Д. Писарєв теж уважав, що перешкодою на щастя стали особистісні якості героя й героїні. Ася - горда, пан Н. Н. - боязкий. У двозначному положенні дівчини риси ці виявилися фатальними. Безумовно, щиросердечний склад героя тут дуже важливий. Однак справа, здається, зовсім не в боягузтві й інфантилізмі його, а в тій специфічній особливості його натури, що П. Анненков позначив як “сластолюбство”.

Пан Н. Н. у повісті постійно насолоджується життям - красою природи, спілкуванням з людьми, душа його жадає нових і нових вражень. Він постійно аналізує й оцінює свої відчуття. Щиру цінність для нього представляють не люди й події як такі, а та тінь, що вони відкидають у нього свідомість “Ні найменшої ознаки, щоб він зайнятий був істиною, правдою відносин своїх до несподіваного Жюльетте, що попалася йому на дорозі: він тільки зайнятий вивченням ея характеру так вивченням своїх вражень.

Але в натурі цієї людини є одна важлива якість: він здатний розуміти себе й при нагоді усвідомлювати бідність моральної істоти свого. От чому він зупиняється іноді в самої мети, до якої прагне безоглядно”, - писав критик. Однак щиросердечний склад героя - це лише одна із причин його життєвої драми, причому причина поверхнева.

Щирий же, глибинний зміст подій - у невідворотності долі. Доля в Тургенєва ворожа стосовно людини. Щастя на землі неможливо внаслідок споконвічної приреченості земної любові, тлінності земного щастя У своїх романах письменник майже не зображує щасливої любові. Дуже цікаві в цьому плані спостереження дореволюційного дослідника Андріївського.

Він зауважує, що Тургенєв - “поет дівчин”, а не жінок. Письменник ніде не зображує шлюбний сполучник. Щасливу сім’ю в тургеневских романах ми бачимо або “у проекті” (Аркадій Кірсанов і Катя Одинцова) або “у старості” (батьки Базарова). Ліза (”Напередодні”), Наталя Ласунская (”Рудин”), Ася (”Ася”), Марья Павлівна (”Затишок”), Джемма (”Весняні води”) - “зникають зі сцени дівчинами”. От де укладена “тургеневская острах життя, острах щастя внаслідок остраху смерті, внаслідок гіркого побоювання й свідомості, що все це щастя неминуче потьмяніє, зруйнується й зникне”, - пише дослідник.

У той же час Тургенєв нерідко протиставляє любов і смерть (оповідання “Досить”), любов у поданні письменника є силою, рівновеликої смерті, що навіть перемагає неї. Через любов, красу й мистецтво людин, по думці Тургенєва, знаходить безсмертя. Звідси - більша вибірковість почуття, підвищене увага людини до своїх відчуттів і вражень Поезія любові в Тургенєва в “несбиточности почуття”. Д. Мережковский зауважує, що у своїй творчості й світосприйманні письменник протиставляє ” любов-похіть” і романтичну закоханість.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций