Долі російського села в літературі 1950-1980 років (В. Распутін. «Прощання із Запеклої», В. Биків. «Облава», А. Солженицин. «Матренин двір»)

Розміщено ЗНО по географії в 1 июля 2013

Багато письменників зверталися у своїй творчості до сільської теми. Одні захоплювалися сільським укладом жиз­ні, “училися в істині блаженство нахо­дить”, інші називали село жебрачці, а її хати - сірими. У радянський час тема долі російського села стала чи ледве не провідної, а питання про “великий пе­реломе” актуальний і в наші дні. Саме колективізація змусила багатьох писа­телей узятися за перо.

Згадаємо “Під­нятую цілину” Шолохова, “Котлован” Платонова, поеми Твардовского “По праву пам’яті” і “Країна Муравия”. Забути, забути велять безмовно, Хочуть у забвенье утопити. Живе минуле. І щоб хвилі Над нею зімкнулися. Минуле - забути.

Але забути неможливо, тому що соби­тия того років дуже боляче віддаються в совре­менности, у нашім сьогоднішнім житті, У повісті “Прощання із Запеклої” В. Распутін ставить перед читачем в­прос: потрібно чи затопляти село, якщо вищестоящі організації вирішили по­ставити на ній ГЕС? Зрозуміло, науково-технічний прогрес вище всього, але як можна позбавляти селян батьківщини? Село повинна піти під воду, а жителі переселитися в інші місця.

Селян ніхто не запитував, чи хочуть вони цього: наказали - будь ласка, підкоряйся! Ин­тересно, що жителі по-різному отреа­гировали на таке рішення. Старі, що прожили в рідному селі все своє життя, не можуть просто так розстатися із Запеклої. Тут знаком кожний куточок, кожна берізка, тут порох батьків, дідів.

Так, головна героїня повести ста­руху Дар’я не може покинути свою хату. Дуже зворушливий епізод, коли стара жінка прикрашає свою хату перед тим, як її назавжди покинути. Як мучитель­але переживає ця малограмотна дружин­щина долю свого села!

Синові Дар’ї теж жаль розставатися з будинком, але він згодний з тим, що “наука важливіше природи”, і вони повинні пересі­литися будь-що-будь. Не тільки люди, але й сама природа проти грубих, безцеремонного втор­жения у своє життя. Згадаємо, могутній царський листвень, що не могли взяти ні сокира, не пила, ні вогонь. Всі він витримав і не зломився.

Але чи не так силь­на природа? В. Распутін стосується багатьох нравст­венних питань у своїй повісті, але доля Матери - провідна тема цього добутку. Ну а що траплялося із селянами, ког­так вони залишали рідне село в пе­риод колективізації? Їх засилали на Соловки, у Сибір, на лісоповали, у шахти, де живі заздрили мертвим. Жорстоко обійшлася доля із Хведором Ровбой, головним героєм добутку В. Бикова “Облава”.

Спочатку Хведор ті­ряет дружину, а потім і дочка, яких лю­бив безумно. Начебто б треба озлобитися, зненавидіти всіх, хто зігнав його з рідної землі-матінки. Але Хведор ви­терпев і переживши всі, знову возвраща­ется на батьківщину.

Взагалі, головною рисою селян є те, що вони не можуть жити без рідної землі. До цієї ж теми звертається А. И. З­лженицина в оповіданні “Матренин двір”. Дія відбувається в 1956 році.

Моло­дой учитель оселився в хаті селян­ки Матрени, і читач бачить деревен­скую життя очами інтелігента. Нас відразу ж вражає бідність і вбогість її житла: темна кімната, у яку світло попадало тільки з вікна, многочис­ленні таргани й миші, кульгаючи кішка. Матрена живе вже в той час, коли по­зади залишилися громадянська війна, кіл­лективизация. Невже в 1950-е роки селяни були такими бедними? Ми не побачимо в Матрени ні добре налагоджений­ного господарства, ні городу, ні палісад­ника, ні худоби.

Одна коза грязно-білого кольору так колченогая кішка - от всі хо­зяйство. Доля селянки трагична: Матрена була хвора, але не вважався инвали­будинок, вона не працювала в колгоспі, тому пенсія їй не покладалася. А для того, що­би одержати пенсію за померлого чоловіка, потрібно було обійти безліч учрежде­ний. Одним словом, як говорить автор, “багато було навернено несправедли­вости з Матреной”. Але, незважаючи на всі тяготи життя, Ма­трена не озлобилася: вона настільки до­бра й нехитра, що допомагає всім сусідкам копати картоплю.

Вона думає про себе в останню чергу, аби тільки іншим було гарно. Але злість і жад­ность навколишніх погубили селян­ку. Під час перевозу світлиці попада­ют під поїзд кілька людей, у тому числі й вона. Наприкінці оповідання автор пі­шет, що саме на таких селянах, як Матрена, тримається село, дер­жится земля


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций