Герої ранніх оповідань М. Горького

Розміщено ЗНО по географії в 16 апреля 2013

Максим Горький увійшов у російську літературу в 90-х роках XIX століття, відразу ж викликавши великий інтерес у читачів. Сучасники з изумле­нием писали, що народ Росії, що не знав Лермонтова, Достоєвського, що мало знав Пушкіна й Гоголя, більше інших, але тільки шматочками Толстого, що знав, знає Максима Горького. Правда, у цій сентенції був і не­який наліт сенсаційності. Людей з ні­заклик залучала сама думка, що в літературу прийшов письменник з їхнього середовища, не понаслишке знавший життя, її самі похмурі й страшні сторони. Літераторів і читачів, принадле­жащих до елітарного кола, особистість Горького залучала, крім таланта, своєї екзотично­стью: людина бачила такі глибини “дна жиз­ні”, які до нього ніхто з письменників не знала зсередини, наявному досвіді. Багатий особистий досвід дав М. Горькому рясний матеріал для написання перших добутків.

У ці ж ранні роки опре­деляются магістральні ідеї й теми, від яких письменник не відступав на протя­жении всього творчого шляху. Це насамперед ідея активної особистості. Письменника завжди цікавила життя в її шумуванні. У М. Горького виробляється новий тип взаємин людини з навколишнім середовищем. Замість формули “середовище заїло”, багато в чому определявшей характер літера­тури попереднього періоду ( 90-е го­ди XIX століття), у Горького звучить думка про те, що людини формує, створює його з­противление навколишньому середовищу Навіть са­мие перші добутки М. Горького можна розділити на два типи: романтичес­кие тексти й реалістичні оповідання.

Ідеї ж, висловлювані автором у них, багато в чому близькі. Ранні романтичні добутки М. Горького різноманітні по жанрі: це оповідання, легенди, казки, поеми (”Макар Чудра”, “Баба Изергиль”). В оповіданні “Макар Чудра” письменник за всіма законами романтичного направле­ния створює образи гарних, сміливих і сильних людей.

Опираючись на традицію русявий­ской літератури, М. Горький звертається до образів циганів, що стали символом волі й невтримних страстей. У добутку виникає романтичний конфлікт між почуттям любові й прагненням до волі. Раз­вирішується онтибелью героїв, але ця загибель сприймається не як трагедія, а скоріше як торжество життя й волі.

В оповіданні “Баба Изергиль” повествова­ние також будується по романтичним кано­нми Уже на самому початку виникає характер­ний мотив двоемирия: герой-повествова­тель - носій суспільної свідомості. Йому говорять: “…старими народитеся ви, росіяни. Похмурі всі, як демони”.

Йому протистоїть мир романтичних героїв - гарних, сме­лих, сильних людей: “Вони йшли, співали й сміючи­лисій”. В оповіданні ставиться проблема етичес­який спрямованості романтичної особистості Романтичний герой і його оточення - як складаються їхні взаємини? Інакше кажучи, ставиться традиційне питання: чоло­століття й середовище. Як і покладено романтичним героям, горьковские персонажі протистоять середовищу. Це, приміром, виявилося в образі сильного, гарного, вільного Ларри, кото­рий відкрито порушив закон людської жиз­ні, протиставив себе людям і покараний вічною самітністю.

А от його антипод - Данко. Оповідання про нього побудований як алеГорея устремлінь людей до кращого, справедливого життя, з мороку до світла. У Данко М. Горький втілив образ вождя народних мас.

І образ цей написаний по канонах романтичної традиції. Данко, як і Ларра, протистоїть середовищу, ворожий їй. Стикнувшись із труднощами в шляху, люди нарікають на провідного їх, обвинувачують його у своїх лихах, при цьому маса, як і покладено в ро­мантическом добутку, наділена обітри­цательними характеристиками (”Данко смот­рел…

і бачив, що вони - як звірі. Багато людей стояло довкола нього, але не було на чи­цах їхньої шляхетності”). Данко - герой-одинак, він переконує лю­дей силою свого особистого самопожертвова­ния. М. Горький реалізує, робить букваль­ний розповсюджену метафору: вогонь серця.

Подвиг героя перероджує людей, захоплює їх за собою. Але від цього сам він не перестає бути одинаком, у людей, їм же захоплених уперед, залишається до нього не толь­до почуття байдужості, але й ворожості: “Люди ж, радісні й повні надій, не помітили смерті його й не видали, що ще палає поруч із трупом Данко його сме­лое серце Тільки одне обережний чоло­століття помітило це й, боячись чогось, наступив на горде серце ногою”. Горьковская легенда про Данко активно ис­користувалася для революційної пропаган­ди, а образ героя приводився як приклад для наслідування, пізніше широко залучався офіційною ідеологією, посилено впроваджував­ся у свідомість молодого покоління (були так­же цукерки з назвою “Данко” і з изобра­жением на обгортці палаючих серць). Однак у М. Горького всі не так просто й однозначно, як намагалися це представити коментатори в радянський час.

Молодий письменник зумів відчути в образі героя-одинака драматиче­скую ноту незрозумілості й ворожості йому середовища, маси. В оповіданні “Баба Изергиль” виразно відчувається властивий М. Горькому пафос учителювання, мессинианства. Ще виразніше він в особливому жанрі - піснях (”Пісня про Соко­ле”, “Пісня про Буревісника”).

Сьогодні вони сприймаються скоріше як забавна страни­ца історії літератури й не раз давали маті­ріал для пародійного осмислення (так, у пе­риод еміграції М. Горького з’явилася ста­тья з назвою “Колишній Главсокол, нині Центроуж”). Однак варто звернути увагу на одну важливу для ранньої творчості писа­теля проблему, сформульовану в “Пісні про Сокола”. Суть її в зіткненні героичес­який особистості з миром щоденності, з обива­тельским свідомістю. Ця проблема в мно­гом розвинена М. Горьким і в його перших реали­стических оповіданнях Одним з художніх відкриттів писа­теля стала тема людини “дна”, опустивше­гося, нерідко спившегося бурлаки (у ті го­ди їх прийняте було називати босяками).

М. Горький добре знав це середовище, проявляв до неї великий інтерес і широко відбив її у своїх добутках, заслуживши определе­ние “співак босякування”. У самій цій темі не було повної новизни, до неї зверталися багато письменників XIX століття. Новизна складалася в авторській позиції. Якщо раніше такі люди викликали жаль, їх уважали жертвами життєвих обставин, то в М. Горького всі інакше. Його босяки - це не стільки нещасні жертви, скільки бун­тари.

Вони не стільки знедолені, скільки що відкидають. Приклад такої оцінки можна бачити в рас­розповіді “Коновалів”. Письменник відразу подчер­киває, що його герой “прекрасний пекар, умілець”, їм дорожить хазяїн пекарні. Коно­валів являє собою обдаровану нату­ру, відрізняється живим розумом. Це людина, що замислюється про життя й відкидає в ній повсякденна, негероїчна істота­вание: “Туга вона, марудь: не живеш, а гниєш!

“. Коновалів мріє про героичес­який ситуації, у якій могла б виявити­ся його багата натура. Він говорить про себе: “Не знайшов я собі місця! ” Його захоплюють про­рази Стеньки Разіна, Тараса Бульби. У повсякденному житті Коновалів почуває рє­бя непотрібним і відкидає неї, зрештою трагічно гинучи. Те саме що йому й інший горьковский героєві з оповідання “Дружини Орлови”.

ГриГорей Ор­лов - один із самих яскравих і суперечливих характерів у ранній творчості М. Горького. Це людина сильних страстей, гарячий і по­ривистий. Він напружено шукає сенс жиз­ні. Часом йому здається, що ціль досяг­нуту, наприклад, коли він працює санита­ром у холерному бараку. Але потім ГриГорей бачить ілюзорність своїх пошуків і возвра­щается до природного стану бунту, протистояння середовищу.

Він здатний багато чого зробити для людей, готовий навіть життям своєї пожертвувати, але жертва ця повинна бути миттєвої і яркою, героїчної, начебто по­двига Данко. Недарма він говорить про себе: “А горить серце більшим вогнем”. М. Горький ставиться до своїх героїв, та­кім як Коновалів, Орлів і їм подібні, з розумінням. Однак уже на ранньому твор­ческом етапі письменник помітив явище, що стало однієї із проблем россий­ской життя XX століття: прагнення людини до героїчного діяння, до подвигу, самопо­жертвуванню, пориву і його нездатність до повсякденної праці, до повсякденного життя, до її буднів, позбавленим героїчного орео­ла. Люди такого типу, як угадав писа­тель, можуть виявити себе в екстремальних ситуаціях, у дні нещасть, воєн, револю­ций, але вони найчастіше нежиттєздатні при нормальному, повсякденному плині че­ловеческой життя.

І сьогодні проблеми, поставлені М. Горьким у його ранні про­винищеннях, залишаються актуальними й на­сущними.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций