«Пан із Сан-Франциско»

Розміщено ЗНО по географії в 23 февраля 2013

Гроші. Гроші правлять миром. Гроші можуть усе. Якби люди ставилися до грошей як до засобу існування, то богатие були б набагато счастливее, тому що вони б більше думали об інших, їхнє життя не принад­лежала б грошам, вона могла б бути пре­червоної.

Але вони присвячують своє життя зара­бативанию грошей, а потім ці гроші порабо­щают їх. Так робить пан із Сан-Франциско з оповідання А. Буніна Гроші для нього є метою, а не засобом здійснення своїх планів і бажань. Це те, для чого він живе. Опис всього його життя (п’ятдесят вісім років) становить усього лише полстраници.

Ми бачимо, що вона в нього ніколи не була настою­щей, повноцінної й щасливої. Він теж це усвідомлює й тому влаштовує собі двох річна подорож, думаючи, що нарешті-те отдох­ні, розважиться. Але він так і не навчився раде­ваться сонцю, ранку, не навчився одержувати удо­вольствие від приємних дріб’язків, відчуттів і почуттів У нього їх просто не було. Тому він не випробовує радості й під час відпочинку.

Пан із Сан-Франциско завжди був переконаний, що задоволення можна купити, і ті­перь, коли в нього багато грошей, буде багато ра­достей. Але він помилився. Він купував дорогі си­гари, кращі номери, компанію “вищого све­та”, дорогу їжу. Але він не купив того, що йому дійсно потрібно, - щастя Він не звик до радостей, увесь час відкладав своє життя на потім, але коли прийшло це “потім”, він просто не зміг нею скористатися.

Він точно знає, що потрібно робити: вести рє­бя, як і інші багаті люди, так нази­ваемие вершки суспільства. Він ходить у театри не тому, що йому хочеться насолодитися поданням, а тому, що інші так роблять. Він ходить у храми не для того, щоб помилуватися їхньою красою й помолиться, а тому, що так треба. Церква для нього - порожнеча, одноманітність, місце, де немає слів, а отже, нудно.

Він думає, що якщо буде робити речі, які іншим діставши­ляют задоволення, то вони будуть робити приємність і йому Пан із Сан-Фран­циско не розуміє радостей інших людей, не розуміє, чому він незадоволений, і це де­гавкає його дратівливим. Йому здається, що треба тільки перемінити місце, і йому буде промінь­ше, що у всім винувата погода, місто, але не він сам. Йому так і не довелося відчути себе щасливим. Пан із Сан-Франциско презирливо ставиться до людей нижче його по положенню, адже вони не можуть за все заплатити, як він Вони існують, щоб служити йому (”Він ішов по коридорі, і слуги жалися по стінах, а він їх не зауважував”).

У ньому немає духовного початку, немає почуття прекрасного. Він не зауважує прекрас­ного пейзажу з відкритого вікна. (”З темряви повіяло на нього ніжним повітрям, померещи­лась верхівка старої пальми, що розкинула по зірках свої вайи, казавшиеся гигантски­мі, донісся віддалений рівний шум мо­ря…”). Пан із Сан-Франциско не бачить краси природи, але ж тільки вона залишиться з ним після його смерті, Вікно символізує мир, що відкритий перед ним, але яким він не в змозі насолоджуватися.

Таким же символічним жестом є те, що він закриває вікно, з якого пахне кухнею й квітами. Пан із Сан-Францис­до живе розміряним життям, без потрясе­ний, без сюрпризів, нічого ніколи не міняє в розпорядку дня Він багато їсть і п’є. Але чи доставляє їжа йому задоволення? Швидше за все, немає. А якщо й так, те це нічого не мене­ет.

Просто його шлунок вимагає їжі, багато їжі, і пан із Сан-Франциско служить йому, потурає йому. Він уже не людина, його життя тече автоматично. Не зрячи адже він спланував усе вперед на два роки.

“Він на­деялся насолоджуватися сонцем Південної Італії в грудні й січні, карнавал він думав прові­сти в Ніцці, у Монте-Карло, початок березня він хотів присвятити Флоренції, до Страстей Гос­подним приїхати в Рим. Входили в його плани й Венеція, і Париж, і бій биків у Севільї, і купанье на англійських островах, і Афіни, і Константинополь, і Палестина, і Єгипет, і навіть Японія”. Дуже символична “любовна” парочка на кораблі.

Вони за гроші причиняються, що люблять один одного, і це їм уже жахливо набридло, але, напевно, вони більше нічого не хочуть або не вміють робити. (”Він танцював тільки з нею, і все виходило в них так тонко, чарівно, що тільки один командир знав, що ця пара найнята грати в любов за гарні гроші й уже давно плаває те на одному, то на іншому кораблі”) Те ж саме, по суті, робить і пан із Сан-Франциско - він причиняється, що живе. І як цій парі, можливо, ніколи не вдасться пізнати любов, так і панові із Сан-Францис­до не призначене по-справжньому пожити Взагалі, пан із Сан-Франциско - це узагальнений образ, адже в нього навіть немає ім’я. Він - це символ цілого стану. Отсут­ствие ім’я говорить також про відсутність індивідуальності. Він - просто типовий багатій.

Він умер, тільки почавши, на його думку, жити. А може він саме тому й умер? Його життя змінилося, тепер у нього навіть немає такий це­чи, як заробляння грошей Пан із Сан-Франциско не був гідним людиною, і ті, хто робив йому повага при житті, після смерті нехтують. Луиджи зображує його, сміється над ним. Хазяїн готелю, бачачи, що пан із Сан-Франциско більше не яв­ляется джерелом доходу, відмовляється осту­вити його тіло в пристойному номері.

Йому не знаходять пристойної труни й везуть додому в ка­комусь дерев’яному ящику. І коли мертвий лежав у поганому номері, лише природа, кото­рую він відкидав, залишилася з ним і не відверну­лась від нього (”Сині зірки дивилися на нього з неба, цвіркун зі смутною безтурботністю за­співав на стіні”) Тільки вона сумує після його смерті. Пан із Сан-Франциско - усього лише ще одна жертва.

Він умер задовго до физиче­ской смерті Спочатку була смерть духовна. Оповідання закінчується там же, де й почав­ся, - на “Атлантиді”. “Атлантида” символизи­рует тлінність усього існуючого, напо­минает нам про те, що всьому прийде кінець.

Кільцева композиція говорить про те, що за­скінчилася історія людини, але ще сущест­вует багато таких людей, яким призначено жити або просто існувати. Люди будуть за­висіти від грошей, поки не зрозуміють їхнього сьогодення значення


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций