Ідейне й естетическое багатство комедії А. С. Ггрибоедова «Горе від розуму»

Розміщено ЗНО по географії в 2 февраля 2013

У світовій літературі не багато можна знайти добутків, які, подібно комедії А. С. Грибоєдова, у короткий строк здобули б настільки голосну всенародну славу. При цьому сучасники повною мірою відчували соци­ ально-політичну актуальність комедії, сприймаючи її як злободенне произведе­ние зарождавшейся в Росії нової литерату­ри, що ставила своїм головним завданням раз­работку “власних багатств” (тобто маті­ріала національної історії й сучасного російського життя) і власними, оригінальні­мі, не позиковими засобами. Сюжетну осно­ву “Горя від розуму” склав драматичний кін­фликт: зіткнення розумного, шляхетного й волелюбного героя з навколишньою його відсталим середовищем реакціонерів. Цей зображений­ний Грибоєдовим конфлікт був життєво правдивий, історично достовірний З юного років буваючи в колі передових російських людей, що вступили на шлях боротьби з миром самодер­жавия й кріпосництва, живучи інтересами цих людей, розділяючи їхні погляди й переконання, Грибоєдов мав можливість близько й повсед­невно спостерігати найважливіше, характерне й хвилююче явище суспільного побуту свого часу - боротьбу двох мировоззрений, двох ідеологій, двох життєвих укладів, двох поколінь. Після Вітчизняної війни, у роки форми­рования й підйому общественно-политичес­кого й загальнокультурного руху дворянських революціонерів-декабристів, боротьба ново­го - що народжується й розвивається - зі старим - віджилий і гальмуючий рух уперед - гостріше всього виражалася у формі саме такого відкритого зіткнення між молодими глашатаями “вільного життя” і войовничими охранителями ветхозавет­них, реакційних порядків, яке зображено в “Горе від розуму”.

Сам Грибоєдов у широко изве­стном, постійно цитируемом листі до П. А. Катенину (січень 1825 року) із предель­ний ясністю розкрив зміст і ідейний зміст драматичної колізії, покладеної в основу комедії: “… у моїй комедії 25 дурний­цов на одну розсудливу людину; і ця людина, зрозуміло, у противуречии із суспільством, його навколишньої, його ніхто не розуміє, ніхто простити не хоче, навіщо він трошки вище інших”. И далі Грибоєдов показує, як плано­розмірно й нестримно, усе більше й більше про­стряясь, наростає “противуречие” Чацкого з фамусовским суспільством, як це суспільство віддає Чацкого анафемі, що носить ха­рактер політичного доносу, - Чацкого объ­виявляють у всеуслишанье баламутом, карбону­рием, людиною, що заміряється на “закон­ний” державний і суспільний ладо; як, нарешті, голос загальної ненависті рас­пространяет мерзенну плітку про божевілля Чац­кого. Спочатку він веселий, і це порок: “Жартувати й століття жартувати, як вас на це стане!

” Злегка пе­ребирает чудності колишніх знайомих, але що ж робити, коли немає в них шляхетної риси! Його глузування до пори не уїдливі, Але все-таки: “Принизити рад, кольнути, заздрий! Гордий і підлога!” Не терпить підлості: “Ах!

Бо­же мій, він карбонарій”. Хтось зі злості ви­думав, що він божевільний. Голос загального не­доброзичливості й до нього доходить, притім і не­любов до нього тої дівчини, для якої єдино він з’явився в Москву, йому совер­шенно пояснюється, він їй і всім наплював в очі й був такий. Грибоєдов розповів у своїй комедії про те, що відбулося в одному мос­ковском будинку протягом одного дня.

Але яка широта в цьому оповіданні! У ньому дух часу, дух історії. Грибоєдов як би розсунув сте­ни фамусовского будинку й показав все життя дворянського суспільства своєї епохи - з усіма протиріччями, кипінням страстей, ворожнечею поколінь, боротьбою ідей. У рамки драматиче­ской картини зіткнення героя із середовищем Грибоєдов умістило величезну суспільно-історичну тему перелому, що позначив­ся в житті, - тему рубежу двох епох - “століття нинішнього” і “століття минулого”. Звідси - незвичайне багатство ідей­ного змісту комедії.

У тій або іншій формі й тією чи іншою мірою Грибоєдов кіс­нулся в “Горе від розуму” безлічі серьезней­ших питань суспільного побуту, моралі й культури, які мали в декабристську епоху саме актуальне, саме злободенне значення. Це були питання про положення російського народу, придавленого гнітом кре­постування, про подальші долі Росії, російський державності й росіянці культу­ри, про волю й незалежність людської особистості, про суспільне покликання чоло­століття, про його патріотичний і громадянський обов’язок, про нове розуміння особистої й громадян­ской честі, про силу людського розуму й пізнання про завдання, шляхи й засоби про­свещения й виховання. На всі ці питання відгукнувся геній Грибоєдова, і відгук цей був виконаний такої гарячої громадянсько-патріотичної пристрасті, такого неукротимо­го обурення, що комедія не могла не про­перевелися найглибшого й разючого враження як у передових колах російського суспільства, так і в таборі реакціонерів.

Комедія з могутньою сатиричною силою ра­зоблачала вдачі кріпосників. Грибоєдов по­ставив перед собою завдання зірвати з них маску зовнішньої благоліпності й благоприличия й перед­ставити їх на суд людської викритими від всіх і всіляких покривів, що прикрашають. І пі­сатель блискуче виконав це завдання.

Він за­печатлел в “Горе від розуму” целую галерею чоло­веческих портретів, які в сукупності становлять щирий, нічим не прикрашений­ний огидний вигляд кріпосницького суспільства з його паразитизмом і своекористи­їм, чванством і лакейством, мракобіссям і моральним розтлінням. Тут, у цьому суспільстві, процвітають “знат­ние негідники” і мелкотравчатие негідники, страшенні шахраї й “лиховісні стару­хи”, ханжі й донощики, об’єднані, як круговою порукою, непримиренною ворожнечею до “вільного життя”, до культури, до просвеще­нию, до найменшого прояву незалежної думки й вільного почуття. У цьому світі без тіні зніяковілості міняли кріпосних рабів на борзих собак, явним грабіжництвом доби­вали багатства й почесті, “розливалися в пиpax і в марнотратстві”, а ученье вважали “чумою”, злобливим і вогненебезпечним винаходом “окаянних вольтерьянцев”.

Люди цього жес­токого миру жили по завітах і преданьям “минулого століття” - “століття покірності й стра­ха”. “Мораль” їх була заснована на пресмика­тельстве перед сильними й на гнобленні й приниженні слабких. Ідеалом людини був для них щасливий вельможа блаженних фео­дальних часів - такий, як дядько Фамусова Максим Петрович, що досяг “ступенів з­вестних” завдяки своєму безсоромному ра­болепству й блазенству при дворі. Типичнейший представник цього миру - сам Фамусов, що воинствуют мракобіс, хан­жа й деспот, що загрожує своїм рабам сибир­ской каторгою. Під стать Фамусову всі його родичі, приятелі й гості.

В образі полковника Скалозуба Грибоєдов відтворив тип аракчеевца, тупого, самовлюб­ленного й неосвіченого “героя” плац-парадних навчань, шагистики й кийової мушт­ри, заклятого ворога вільної думки. Цей “хрипун, удавленник, фагот, сузір’я мане­вров і мазурки”, що ганяється за чинами, ор­денами й багатою нареченою, втілює в рє­бе дух реакційного “пруссацтва”, що штучно насаджувалося царатом у русявий­ской армії й викликало ненависть усього пе­редового офіцерства, що зберігав суворов­ские й кутузовские традиції (у чорновий ре­дакции “Горя від розуму” Скалозуб сам говорить про себе: “Я - школи Фрідріха…”). Різкими, типовими рисами наділені й всі інші персонажі панської Москви, виведені в “Горе від розуму”: владна бари­ ня-кріпосниця баба Хлестова, графині Хрюмини, князівське сімейство Тугоуховских, Загорецкий - світський шулер, мошен­никнув і донощик, за всім даними - таємний агент політичної поліції, Репетилов - “душу” дворянського суспільства, блазень, пліткар і пустодзвін, що затесався, щоб не відстати від моди, у коло якихось псевдолиберальних базік, Платон Михайлович Горич - у про­шлом приятель Чацкого, людина опустивши­шийся, інертний, що внутрішньо примирився з фамусовским миром.

Як свій прийнятий у цьому світі “безрідний” секретар Фамусова - Молчалин. У його особі - Грибоєдов створила винятково вирази­тельний узагальнений образ негідника й цини­ка, “низькопоклонника й ділка”, поки ще дрібного негідника, що зуміє, однак, дійти до “ступенів відомих”. Вся лакей­ская “філософія життя” цього чинуші й під­халима, що не сміє “своє судження мати”, розкривається в його знаменитому визнанні: Мені заповів батько: По-перше догоджати всім людям без изъятья - Хазяїнові, де доведется жити, Начальникові, з ким буду я служити, Слузі його, що чистить плаття, Швейцарові, двірникові, для избежанья зла, Собаці двірника, щоб ласкаво була. Галерея типових образів стародворян­ской, панської Москви, створена Грибоедо­вим, включає, у себе й тих, хто в комедії непо­средственно не діє, але тільки упомина­ется у випадних характеристиках, які дають їм діючі особи.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций