Герой і антигерой комедії А. С. Грибоєдова «Горе від розуму»

Розміщено ЗНО по географії в 25 января 2013

Комедія А. С. Грибоєдова “Горе від розуму” - видатний добуток росіянці літі­ратури XIX століття. На жаль, нам не з­вестно, коли точно почалася робота над комедією. Дослідники називають і 1816, і 1813, і 1821 роки. Документально відомо лише час, коли робота над добутком була закінчена: це 1824 рік Але точне датування п’єси важливе тільки вченим, а читачеві необхідно знати епоху створення добутку й историче­скую ситуацію в країні в той момент.

А виходить, головним є те, що комі­дия створювалася в ті часи, коли моло­дие люди типу Чацкого (головного героя) ратували за відновлення суспільства. У мо­нологах і репліках героя, у всіх нього по­ступках виразилося те, що важливіше всього було для майбутніх декабристів: дух воль­ности, вільного життя, відчуття, що “вольнее всякий дихає”. Воля личнос­ти - от основний мотив комедії Грибоєдова.

Тому тих людей, які стре­мились до волі від ветхих перед­ставлений про любов, шлюб, честі, службі, сенсі життя, можна по достоїнству на­кликати героями свого часу, адже вони вважали, що боротьба за справедливість - їхній моральний борг. Комедія “Горе від розуму” побудована так, що про “століття нинішньому”, про ідеї социаль­ але-політичних перетворень гово­рит лише Чацкий. Він той “нова людина”, що несе в собі “дух часу”, ідею життя, мета якої - воля Слід зазначити, що Чацкий самотно у своїй боротьбі. Але Грибоєдов дає зрозуміти читачеві, що в головного героя є еди­номишленники, наприклад двоюрідний брат Скалозуба, що зненацька залишив службу, коли “чин випливав йому”. Чацкий і його однодумці прагнуть до “ис­кусствам творчим, високим і пре­червоних”, мріють вперить у науки “розум, що алчет пізнань”, жадають “піднесений­ний любові”.

Прагнення Чацкого - слу­жити батьківщині, “справі, а не особам”. Він ненавидить все вульгарне, у тому числі раб­ское преклоніння перед всім иностран­ним, догідництво, низькопоклонство. Переконання героя не завжди висловлюють­ся їм прямо. Щоб обійти цензуру, Гри­боедов часто дозволяє героєві лише на­мекнути на що-небудь. В образі Чацкого відбиті риси дека­бриста епохи 1816-1818 років.

У цей час російський громадянин передових переконань не прагнув до активного ре­волюционной діяльності, до скинення Монархії й тому подібному. Колись всі­го, він бажав виконати свій борг перед Батьківщиною й чесно служити йому. Імен­але тому за три роки до описаних у до­медии подій Чацкий, “обливаючись сле­замі”, розстався із Софією й відправився в Петербург.

Тому ж і обірвалася блискуче почата кар’єра: “Служити б рад, прислужуватися нудно”. Але государ­ству, виявляється, не потрібно самоотвер­женное служіння - воно вимагає прислу­живания. У тоталітарній державі в­прос: “Служити або не служити, жити в селі або подорожувати” - вихо­дит за рамки проблеми особистої волі. Особисте життя громадянина невіддільне від його політичних переконань, і стремле­ние жити по-своєму, всупереч нормі, уже саме по собі є виклик. Що ж бачить навколо себе Чацкий?

Мас­су людей, які шукають лише чинів, кре­стов, “грошей, щоб пожити”, не любові, а вигідного одруження. Їхній ідеал - “розумі­ренность і акуратність”, їхня мрія - “забрати всі книги б так спалити”. Грибое­дов, вірний життєвій правді, показав тяжку долю молодої прогресивної людини в цьому суспільстві.

Оточення мстить Чацкому за правду, за спробу на­валити звичний уклад життя. Герой, наділений темпераментом борця, ак­тивно протистоїть фамусовскому обще­ству. Але чи бачить він свого реального супротивника, коли викриває Фамусова, Скалозуба, світську юрбу?

Поки головний герой комедії Грибоедо­ва “Горе від розуму” подорожував, общест­у мінялося. Воно не просто з облегчени­їм верталося до турбот і радостей мирного життя, воно виробляло “з­противляемость” тим що зріє переме­нам, які загрожували розтрощити цю мир­ную життя. І от у суспільстві з’являються й твердо прокладають собі дорогу Молчалини. Чацкий не здатний поставитися до них і їх “талантам” всерйоз. А тим часом це “жалчайшее созданье” не так вуж мізерно.

За час відсутності Чацкого Молчалин зайняв його місце в серце З­фьи, саме він - щасливий суперник головного героя. Розум, хитрість, спритність Молчалина, уміння знайти ключ до кожному влия­тельному людині, абсолютна бесприн­ципность - от визначальні якості цього героя, якості, що роблять його ан­тигероем комедії, супротивником Чацко­го. Молчалин став загальним про­значення вульгарності й лакейства. “Всі­гда навшпиньках і не багатий словами”, він зумів завоювати прихильність сильних миру цього тим, що не смів вимовити свого судження вголос.

На мій погляд, дуже цікаво срав­нитка Фамусова, Скалозуба, князя Тугоуховского й Молчалина. Який межа їхніх мріянь? Для Фамусова, мабуть, вдало ви­дати дочку заміж, так пари орденів підлоги­чить, не більше того.

Скалозуб теж на багато чого не претендує: “Мені тільки б дісталося в генерали”. Князь Тугоуховский давно на посилках у дружини, йому хо­чется, імовірно, тільки одного: залишили б його в спокої… Молчалин малим не задовольниться.

За три роки відсутності Чацкого він добив­ся блискучих успіхів. Безвісний, без­родний тверской міщанин, він став сек­ретарем московського “туза”, одержав три нагороди, чин асессора, що дає право на потомствене дворянство, став возлюб­ленним і таємним нареченим Софії. Неза­меним у фамусовском будинку, незамінний у суспільстві: Таммоськувовремяпогладит, Тутвпорукарточкувотрет… Хіба зупиниться Молчалин на досяг­нутом? Зрозуміло, немає.

Расчетливо й хо­лодно набирає він силу. Уже він-те не по­терпить на своєму шляху Чацкого - безумно­го мрійника, ниспровергателя основ! Молчалин страшний саме своєї глубо­чайшей аморальністю: той, хто го­тов винести будь-які приниження в боротьбі за владу, багатство, силу, дорвавшись до бажаних вершин, буде не тільки уни­жати, але й знищувати. Саме Молчалини, ідеал яких “і награжденья брати, і весело пожити”, дійти “до ступенів відомих”, стануть у найближчому майбутньому (після повстання декабристів) володарями суспільства. На них буде опиратися нова влада, тому що вони слухняні, тому що вище всього влада цінує саме їх “таланти” - “помірний­ность і акуратність”.

Молчалин - чоло­століття структури, його безбідна істота­вание можливо лише в чітко налагоджений­ном державному механізмі. І він зробить все можливе, щоб не допус­тить розладу цього механізму, тим більше його руйнування. Тому з такий легкос­тью навколишні підхопили плітку Софії про божевілля Чацкого. От па­радокс: єдина розсудлива людина оголошена безумцем! Але це легко пояснити, тому що Чацкий-Божевільний суспільству не страшний.

Суспільству зручно приписати всі доводи, що викривають, Чацкого його божевіллю. Такий герой і фамусовское суспільство несумісні, вони живуть як би в різних вимірах. Світло бачить у ньому божевільного, шануючи себе розумним, нормальним. Чацкий же, до­нечно, свій мир, свої переконання считаетнормой і в навколишнім бачить лише сре­доточие пороків: …Изогнятотвийдетневредим, Ктосвамиденьпробитьуспеем-Подишитвоздухомодним,Ивнем рассудокуцелеет…

“Так! Протверезився я сповна!” - восклица­ет Чацкий наприкінці комедії.

Що ж це: по­ражение або прозріння? Так, фінал цього добутку далеко не веселий, але прав Гончарів “, що сказав про фінал так: “Чацкий зломлений кількістю старої сили, нанеся їй у свою чергу смертельний удар каче­ством сили свіжої”. Після скандалу в будинку Фамусових Чац­кий їде. Його від’їзд - це форма протесту, хоча й пасивна. Таким обра­зом, він залишив торжествуючого Молчалина, що тепер буде із ще біль­ший обережністю прокладати собі дорогу до влади, багатству, славі.

Однак Молчалина не можна назвати побе­дителем, тому що Чацкий залишився мораль­але вище. Подальші скитания героя не зображені в комедії, але, на мій погляд, його доля вирішена. Швидше за все Чацкий виявився серед тих, хто вийшов 14 грудня на Сенатську площу. Потім разом з усіма, що приймали участь у змові, повернувся з посилання тільки по­сле смерті Миколи в 1856 році, якщо, до­нечно, не загинув у день повстання.

Цікаво, що через піввіку після створення “Горе від розуму”, в 80-е роки, М. Е. Салтиков-Щедрін знову вивів про­раз Молчалина в нарисі “Добродії Молчалини”. Соціально орієнтований ху­дожник не випадково звернувся до цього літературного героя. Він побачив у ньому одну з найстрашніших фігур російського суспільства. У нарисі Щедріна Молчалин з’являється вже вельможею, що домігся “ступенів відомих”.

Він зміг приспо­собиться до російського життя й пройшов по ній, досягши наприкінці шляху бажаних вершин (”Піднявся, принижуючись”, - пі­сал про нього К. Полевой). Дивно, що й зараз неможливо равнодушно читати “Горе від розуму”. Грибо­едову (може бути, уперше в російській літературі) удалося створити действи­тельно реалістичний образ поклади­тельного героя, героя свого часу.

І важко представити, що стало б з на­шим суспільством, якби в ньому не було б таких людей, як Чацкий, адже саме їм ми зобов’язані своїм утворенням, інтелектом, волі - загалом, всім, чого ми досягли. Адже саме Чацкие прагнуть до кращого й вірять, що це промінь­шиї можна досягти, лише протестуючи проти застарілих, закостенілих прин­ципов, що розкладають суспільство


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций