Художня деталь в оповіданнях Чехова

Розміщено ЗНО по географії в 2 января 2013

Після смерті Чехова Л. Н. Толстой ска­зал: “Достоїнство його творчості в тім, що воно зрозуміло й споріднене не тільки всяко­му росіянинові, але й усякій людині вооб­ще. А це головне”. Дійсно, перед­метом дослідження Чехова (так само як і Толстого й Достоєвського) став внутрен­ний мир людини. Але художні ме­тоди, художні прийоми, які використовували у своїй творчості писате­чи, різні Чехов по праву вважається майстром до­роткого оповідання, новели-мініатюри.

Протягом довгого років роботи в юморис­тических журналах письменникові довелося вигострювати майстерність оповідача: у не­великий обсяг втискувати максимум з­тримання. У маленькому оповіданні невіз­можни великі описи, внутрен­ние монологи, тому й виступає на перший план художня деталь. Саме деталі несуть у Чехова величезне значеннєве навантаження. Давайте подивимося, як буквально одна фраза може сказати все про людину.

Згадаємо маленьке гумористичне оповідання “Смерть чиновника”, головний ге­рій якого багатьма своїми рисами на­поминає нам Акакия Акакиевича Башмачкина. У театрі, випадково пчихнувши, чиновник Черв’яків обляпав лисину генерала Бризжалова. Ця обставина так убила його, що він постійно ходить і вибачається перед Бризжаловим. Генерал, людина не злий, спочатку прихильно приймає з­винения Червякова, але наприкінці, доведений­ний до несамовитості його настирливістю, виганяє його геть. Черв’яків, не розуміючи, чому Бризжалов так роздратований, думає, що його кар’єрі кінець, приходить додому й умирає.

В останній фразі дане прак­тически пояснення всьому: “Придя ма­шинально додому, не знімаючи віцмундира, він ліг на диван і… помер”. Герой умира­ет, не знявши віцмундира, ця чиновницька уніформа начебто приросла кнему. Страх перед вищестоящим чином убив че­ловека.

Ганна Сергіївна, героїня оповідання “Так­ма із собачкою”, приїхала в Ялту, будучи не в змозі більше переносити обста­новку свого будинку й суспільства чоловіка, чоло­століття, який вона не любила й не вважити­ла. У певному змісті вона була під­готовлена до роману з Гуровим, якого вона сприймала як людини з іншого, кращого життя. Символом того задушливого миру, звідки вона намагається бігти, у рас­розповіді є лорнетка: перед зустріччю з Гуровим Ганна Сергіївна втрачає неї, тобто цей початок спроби “втечі”. Пізніше в театрі міста З. Гуров побачив її знову з “вульгарною лорнеткою” у руках - спроба “втечі” не вдалася. Беликов, “людина у футлярі”, у проти­воположность Ганні Сергіївні не катує­ся якось змінити плин свого життя, різноманітити її, тому що в будь-якому різноманітті, у дозволі собі чогось нового схована для нього невизначений­ность.

Навколишній світ викликав у нього непереборне прагнення оточити рє­бя “оболонкою”, “футляром”, щоб защи­титься. Звідси й чохли й футлярчики, у які були впаковані всі його речі. Беликов все життя чогось побоювався, його пугала саме життя, тому-те після його смерті його особа прийняла простої, прият­ное, навіть веселе вираження: він потрапив у футляр, з якого не треба ніколи ви­ходити В оповіданні “Душечка” Чехов, описуючи життя Оленьки Племянниковой, у не­скількох місцях повторює, що жила вона добре й щасливо. Ця деталь наводить на думку, що насправді життя “ду­шечки” не здавалася авторові настільки вуж до­стойной замилування й наслідування.

Геро­иня не має ні власних бажань, ні думок. В останній частині оповідання, що оповідає про відношення “душечки” до Сашка, синові ветеринара, Чехов уже не пише, що жила вона добре й щасливо, маючи, може бути, у виді те, що нарешті його знайшла? Оленька Племянникова в чомусь схожа з Ольгою Іванівною, героїнею оповідання “Стрибуха”.

У неї та ж залежність від чужої думки. Але якщо “душечка” не б­ла надто вибаглива у своїх зна­комствах, те для Ольги Іванівни цін­ность представляли тільки знаменитості та інші незвичайні люди, до кото­рим вона зараховувала й себе. У більших творах Чехова, як і в оповіданнях, немає ні однієї “зайвої” де­талі. Наприклад, у п’єсі “Три сестри” На­таша вперше з’являється на сцені в крас­ном плаття із зеленим паском - деталь, що говорить про повну відсутність смаку, го­ворящая про щиросердечні якості героїні більше, ніж розгорнута характеристика. Чехів уважає, що якщо в п’єсі в першій дії на сцені висить рушниці, то наприкінці воно повинне обов’язково вистрілити.

Так, використання деталі важливо й в “Вишні­вом саду”. Згадаємо “вельмишановну шафу”, звук струни, що лопнула, саме пе­ред продажем вишневого саду, стукіт топо­рів наприкінці п’єси Всі вони несуть обяза­тельную значеннєве навантаження й важливі для розкриття як характерів персонажів, так і для самої дії п’єси. Закінчилося XX століття, людство вступило в третє тисячоріччя. Але Чехов залишається для нас одним із самих безперечних зле­жественних і моральних авторитетів


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций