Життя й творчість А. Солженицина

Розміщено ЗНО по географії в 28 октября 2012

Ім’я Олександра Солженицина, довгий час колишнє під забороною, сьогодні по праву займає гідне місце в исто­рии росіянці літератури. Після видання “Архіпелагу Гулага” (а це відбулося лише в 1989 році) ні в росіянці, ні в миро­виття літературі вже не залишилося произве­дений, які представляли б більшу небезпеку для радянського ре, що відходить,­жиму. Ця книга розкривала всю сутність те­талитарного режиму. Завіса неправди й саме­обману усе що ще застеляла ока мно­гим нашим співгромадянам, спала.

Після всього, що було зібрано в цій книзі, що було розкрито з разючою силою емоційного впливу, з однієї сто­рона, документального свідчення, з іншого боку - мистецтва слова, після того, як у пам’яті запам’ятався дивовижний, фан­тастический мартиролог жертв “лади­тельства комунізму” у Росії за роки радянської влади - уже нічого не здивуй­тельно й не страшно! Короткий життєпис Олександра Ісайовича таке: дата народження - грудень 1918 року, місце народження - місто Киснув­ловодск; батько походив із селян, мати - дочка пастуха, що став впослед­ствии заможним хуторянином. Після середньої школи Солженицин закінчує в Дон^-донові-Дону-ростові-на^-доні физико-математичес­кий факультет університету, одночасів­але надходить заочником у Московський ин­ститут філософії й літератури. Не закон­чив в останньому двох курсів, іде на війну, з 1942 по 1945 рік командує на фронті батареєю, нагороджений орденами й медалями У лютому 1945 року у званні капітана арештований - у його’ переписці б­чи виявлені антисталінські вискази­вания - і засуджений на вісім років, з кото­рих майже рік провів на наслідку й пері­силке, три - у тюремному НДІ й чотири самих важких - на загальних роботах у поли­тическом Особлаге. Потім було селище в Казахстані “навічно”, однак у лютому 1957 року почалася реабілітація.

Працював шкільним учителем у Рязані. Після опуб­радості в 1962 році оповідання “Один день Івана Денисовича” був прийнятий у З­юз письменників. Але згодом змушений був публікуватися в “Самвидаві” або пе­чататься взарубежье. В 1969 році із Сою­за письменників виключений, в 1970 році удос­тоен Нобелівської премії по літературі.

В 1974 році у зв’язку з виходом першого тому “Архіпелагу Гулага” насильно видво­рен з Радянського Союзу. До 1976 року жив у Цюріху, потім перебрався в американ­ский штат Вермонт, природою напоминающий середню смугу Росії. В 1996 році Олександр Ісайович вертається в Рос­цю. Такий нелегкий життєвий шлях пі­сателя. Хоча сам письменник і затверджував, що на­иболее манлива його в літературі фор­ма - “поліфонічна з точними примі­тами часу й місця дії”, з п’яти його великих речей, як це ні удивитель­але, романом у повному змісті цього слова можна назвати лише “У колі першому”, тому що “Архіпелаг ГУЛАГ”, згідно під­заголовку, - “досвід художнього дослідження”, епопея “Червоне колі­з” - “оповідання в отмеренних сро­ках”, “Раковий корпус” (по авторській в­ле) - повість, а “Один день Івана Дени­совича” - оповідання.

Роман “У колі першому” писався 13 років і має сім редакцій Сюжет відштовхує­ся від того, що дипломат Володин дзвонить в американське посольство, щоб ска­зать про те, що через три дні в Нью-Йорку буде украдений секрет атомної бомби. Підслуханий і записаний на плівку розмову доставляють на “шарашку” - на­ учно-дослідницької установа сис­теми МГБ, у якому укладені созда­ют методику розпізнання голосів. Зміст роману роз’яснений зеком: “Шарашка - вище, краще, перше коло пекла”.

Воло­дин дає інше роз’яснення, вичерчуючи на землі коло: “От бачиш коло? Це - батьківщина Це - перше коло. А от вто­рій, він ширше. Це - людство. І перло­вий коло не входить у другий.

Отут забори забобонів. І виходить, що ніякого людства немає. А тільки батьківщини, оте­чества й різні в усіх…

” Задум оповідання “Один день Івана Де­нисовича” з’явився на загальних роботах в екибастузском особливому таборі. “Я тягав носилки з напарником і подумав, як нуж­але б описати увесь табірний світ одним удень”. У повісті “Раковий корпус” Солже­ницин висунув свою версію “возбужде­ния рака”: сталинизма, червоного терору, репресій. Чим притягає творчість Солженици­на?

Правдивістю, болем за відбуваючись­щее, прозорливістю. Письменник, історик, він увесь час попереджає нас: не поті­ряйтесь в історії. “Скажуть нам: що ж мо­жет література проти безжалісного на­тиска відкритого насильства?

А не забудемо, що насильство не живе одне й не здатне жити одне: воно неодмінно сплетене з ло­жью, - писав А. И. Солженицин. - А нуж­але зробити простий крок: не брати участь у неправді. Нехай це приходить у мир і навіть ца­рит у світі, - але не через мене. Письменникам же й художникам доступно більше: побе­дить неправда!

” Солженицин і був таким писа­телем, що переміг неправду


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций