Життєвий і творчий шлях Н. В. Гоголя

Розміщено ЗНО по географії в 21 мая 2012

Після виходу першого тому “Мертвих душ” (1842) робота над другим томом (почата ще в 1840 році) протікала особливо напружено й болісно. Улітку 1845 року у важкому ду­шевном стані Гоголь спалює рукопис другого тому, пояснюючи пізніше своє рішення саме тим, що “шляхи й дороги” до ідеалу, віз­народженню людського духу не одержали до­статочно правдивого й переконливого вира­жения. Як би компенсуючи давно обіцяний другий тім і передбачаючи загальний рух змісту поеми* Гоголь в “Обраних місцях з переписки із друзями” (1847) звернувся до бо­леї прямому, публіцистичному роз’ясненню своїх ідей.

З особливою силою була подчерк­нуту в цій книзі необхідність внутрішнього християнського виховання й перевиховання всіх і кожного, без чого неможливі ніякі про­щественние поліпшення. Одночасно Гоголь працює й над працями теологічного характе­ра, самий значний з яких - “Размиш­ления про Божественну літургію” (опублікований посмертно в 1857 році). У квітні 1848 року, після паломництва у Святу землю до труни Господню, Гоголь вікон­чательно вертається на батьківщину. Багато хто ме­сяци в 1848 і 1850-1851 роках він проводить в Одесі й Малороссии, восени 1848 року наве­дивается в Петербург, в 1850 і 1851 роках посе­щает Оптину пустель, але більшу частину време­не живе в Москві. До початку 1852 року була заново створена редак­ция другого тому, глави з якої Гоголь читав найближчим друзям - А. О. Смирновій-Россет, З. П. Шевиреву, М. П. Погодину, С. Т. Аксакову й іншим.

Осудливо поставився до произве­дению ржевский протоієрей батько Матвій (Константиновский), чия проповідь безустанного морального самовдосконалення багато в чому визначала умонастрій Гоголя в по­следний період його життя. У ніч із 11 на 12 лютого в будинку на Никитском бульварі, де Гоголь жив у графа А. П. Толстого, у стані глибокої щиросердечної кризи пі­сатель спалює нову редакцію другого тому. Через кілька днів, ранком 21 лютого, він умирає.

Похорон письменника відбулися при величезному скупченні народу на цвинтар Свято-Данилова монастиря (в 1931 році останки Гоголя були пе­резахоронени на Новодівочому цвинтарі). В історичній перспективі гоголівська творчість розкривалася поступово. Для не­посередніх його продовжувачів, предста­вителей так званої натуральної школи, першорядне значення мали соціальні мотиви, зняття всіляких заборон на тему й матеріал, побутова конкретність, а також гума­нистический пафос в окресленні “маленької людини”. На рубежі XIX і XX сторіч із осо­бенной силою розкрилася християнська філолофсько-моральна проблематика гоголєв­ских добутків. Згодом сприйняття творчості Гоголя доповнилося ще ощущени­їм особливої складності й ірраціональності його художнього миру й провісної смелос­тью й не традиційністю його образотворчої манери.

“Проза Гоголя щонайменше пари­рехмерна. Його можна зрівняти з його современ­ником математиком Лобачевским, що взо­рвав Евклидов мир…” - оцінив творчість Го­голя В. Набоков. Все це визначило особливе місце творчості Гоголя в сучасної миро­виття культурі


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций