Герой і народ у поемі А. Т. Твардовского «Василь Теркин»

Розміщено ЗНО по географії в 31 августа 2012

Недавно збиралися поставити па­мятник бійцеві Василю Теркину. Па­мятник літературному героєві ставлять рідко. Але мені здається, що герой Твардовского заслужив цю честь по праву. Адже це був би й пам’ятник тим, хто воював за свою країну й не жалував своєї крові, хто не боявся труднощів і вмів жартом скрасити фронтові будні, - пам’ятник всьому російському народу.

Поема Твардовского була действи­тельно народної, вірніше, солдатською поемою По спогадах Солжени­цина, солдати його батареї з багатьох книг воліли найбільше її так “Війну й мир” Толстого. Секрет величезної популярності по­еми - мова, легкий, образний, на­родний. Вірші запам’ятовуються відразу. Крім того, кожна глава є закінченим, окремим произведе­нием. Сам автор сказав про неї так: “Ця книга про бійця, без початку й кінця”.

Словом, книгу із середини И почнемо. А там піде… Це, здається, робить героя ближче й зрозуміліше.

Поет приписав Теркину не так вуж багато геройських подвигів. Однак переправи, збитого самоле­та так узятого в полон мови цілком до­статочно. Якби мене запитали, чому Ва­силий Теркин став одним з моїх са­мих улюблених літературних героїв, я б сказав так: мені подобається його жиз­нелюбие.

Дивитеся, він на фронті, де щодня смерть, де ніхто “не за­колдован від осколка-дурня, від будь-якої дурної кулі”. Часом мерзне або голодує, не має вести від рідних. А він не сумує. Живе й радується життю: Адже він у кухні - з місця, З місця - у бій, Курить, їсть і п’є зі смаком На позиції кожної. Він може переплисти крижану ріку, тягти, надриваючись, мови.

Але от змушена стоянка, “а мороз - не Стати, не сісти”. І Теркин заграв на гармоні: И від тої гармошки старої, Що залишилася сиротою, Якось раптом тепліше стало На дорозі фронтової. Теркин - душу солдатської компа­нии. Недарма товариші люблять слу­шать його те жартівливі, а те й серьез­ние оповідання. От вони лежать у болотах, де пері­мокшая піхота мріє вже навіть про те, “хоч би смерть, так на сухому”.

Сипле дощик. І навіть покурити не можна: раз­мокли сірника. Солдати всі клянуть, і здається їм, “гірше немає вже лиха”. А Теркин посміхається й починає довжин­ное міркування. Говорить він про те, що поки солдат почуває лікоть товари­ща, він сильний.

За ним батальйон, полк, дивізія. А те й фронт. Так що там: вся Росія! От торік, коли не­мец рвався до Москви й співала “Москва моя”, тоді й потрібно було журитися.

А нині німець зовсім не той, “цієї пісні торішньої нині німець не співак”. А ми про себе думаємо, що адже й у минулий рік, коли зовсім нудно було, знаходив Василь слова, які допомагали товаришам. Такий вуж у не­го талант.

Такий талант, що, лежачи в мо­кром болоті, засміялися товариші: легше стало на душі. Але найбільше мені подобається гла­ва “Смерть і воїн”, у якій герой, поранений, лежить і замерзає, і чу­дится йому, що прийшла до нього смерть. І стало важко сперечатися йому з нею, по­тому що минав він кров’ю й хотів спокою. І чого вуж, здавалося, триматися за це життя, де вся радість-те в тім, що або змерзнути, або рити окопи, або боятися, що вб’ють тебе… Але не такий Василь, щоб легко здатися Косою.

Буду плакати, вити від болю, Гинути в поле без сліду, Але тобі по добрій волі Я не здамся ніколи, - шепотить він. І воїн перемагає смерть. “Книга про бійця” була дуже нуж­ний на фронті, вона піднімала дух солдатів, спонукувала боротися за Ро­дину до останньої краплі крові


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций