Герой і народ у поемі А. Т. Твардовского «Василь Теркин»

Розміщено ЗНО по географії в 30 августа 2012

Одним з найбільш колоритних і запоми­нающихся образів, описаних у романі М. Шолохова “Піднята цілина”, є образ Макара Нагульнова, що було червоно­го партизана, секретаря греемяченской пара­т осередку. Єдиною метою його, Нагуль­нова, існування є “світова ре­волюция”. Багато жителів Гремячего Балки не люблять і навіть побоюються Макара, що весь­ма нездержливий на мову й при нагоді впол­не може пустити в хід кулак, а те й наган. Одержавши під час війни контузію, Нагуль­новий підданий нервовим припадкам - що й говорити, з таким і справді краще триматися насторожі. Але в той же час натурі Макара Нагульно­ва властивий і якийсь специфічний идеа­лизм, що не відразу вдається розглянути за його похмурою зовнішністю, різкими ви­сказиваниями й часом непередбаченим поводженням. Він весь немов створений із про­тиворечий…

“з гострих кутів”. На початку роману, після сцен раскулачива­ния, Давидов, Нагульнов і Разметнов про­суждают підсумки “проведених заходів”. Коли Разметнов зізнався, що йому до болю жаль дітей розкуркуленого Гаева, Нагульнов упадає в сказ і істерично кричить про те, що якщо заради революції йому прика­жут розстрілювати з кулемета юрби дружин­щин, старих і дітей, то він, не коливаючись, натисне на курок. Після цього з Нагульновим відбувається припадок. Але той же Нагульнов звільняє свою колишню дружину Лушку відразу ж після того, як він же вбив її коханця - сбежавшего з посилання розкуркуленого Тимофія Рвано­го.

У чому ж тут справа? Навіть Давидов, ду­томиться, у цій ситуації надійшов би інакше. Відпускає тому, що любить її; відпускає, незважаючи на те, що вона заподіяла йому сво­їм поводженням багато щиросердечних страждань; відпускає, прекрасно розуміючи, що цілком може понести за це покарання.

Макар Нагульнов щиро вважає себе комуністом. Але при всім при цьому він година­те не погоджується з лінією, проведеною партією, за що одержує наганяй від Дави­дова. Коли районне начальство вирішує принести Макара “у жертву”, виключивши його з партійних рядів, йому здається, що життя його скінчилася. Відправившись після злопо­лучного збори з району назад у ху­тор, Нагульнов твердо вирішує, що, приїхавши додому, надягне військову форму й застре­лится зі свого нагана Але по дорозі в Гремячий він змінив своє рішення.

Лежачи біля кургану на траві, гля­дя в бездонне небо, Макар раптом ставши­ляет, як будуть зловтішатися на його похо­ронах вороги, і хід його думок повністю міняється. Не дочекаються вороги, щоб він, Ма­кар Нагульнов, став зводити рахівницю з жиз­нью. Раніше він всіх їх першими в могилу укладе.

Нагульнов, безсумнівно, людина сміливий, навіть сміливий до безрозсудності Коли му­жики й баби прийнялися грабувати колгоспні комори, він один устав проти розлютованої юрби й, загрожуючи наганом, не допустив рас­розкрадання колгоспного добра. Для того щоб відшукати й убити Тимофія Рваного, він починає за ним стежити в оди­нічку. Адже, коли довідалися про те, що втікши­ший Тимофій з’явився в їхніх краях, Давидов спочатку запропонував повідомити про нього в район­ное ОГПУ. Але Нагульнов непохитний - че­кистов викликати не треба, інакше їхній приїзд може “злякати вовка”. Примітна також сцена вбивства Ти­мофея Рваного.

Адже він вийшов з темряви на Макара так, що тому залишалося тільки нажати на спуск. Але проте, Нагульнов окликає ворога, щоб той подивився в очі своєї смерті. У цьому випадку є всі осно­вания говорити про те, що натурі Макара властиве справжнє, природне, чи що, шляхетність И схоже, що не став би він стріляти з кулемета в дітей і жінок, як грозив напередодні припадку. Явно зопалу він це сказав. Особисте життя Нагульнова протікає весь­ма своєрідно.

Прекрасно знаючи про те, що його дружина Лушка плутається з Тимофієм Рову­ним, та й взагалі строгим поводженням не відрізняється, Макар, проте, дозволяє їй робити все, що її душі завгодно. Единст­венна умова: не нагуляти дитини й не принести в будинок “дурну хворобу”. Думає­ся, так міг би надійти далеко не кожний чоловік. Коли Макар все-таки виганяє Лушку з будинку, то виявляється, що він зробив це по­тому, що вона голосила при всім чесному на­роді по Тимофію, якого відправляли вссилку. Такої публічної ганьби Нагуль­новий простити їй уже не може.

І потім, коли Лушка затягла у свої мережі Давидова, Макар зовсім не ревнує й не име­ет ніяких претензій до Семена. Йому лише жаль, що його колишня дружина обрала очеред­ний “жертвою” саме його товариша. Але й після цього, як виявилося пізніше, Нагульнов не перестав любити Лушку, відпустивши її в ніч загибелі Тимофія. Є в Макара Нагульнова й інші, більше необразливі дивацтва.

Перше - це, до­нечно ж, захоплення англійською мовою. Майже за чотири місяці Макар вивчив… в­сім англійських слів, притім слів, з його погляду, “особливо революційних”: “ре-волюшьен”, “коммунистишьен” і т. д. По визнанню Макара, знання иностран­ного мови знадобилося йому для того, що­би з першою ж нагодою прийняти са­мою активну й діяльну участь у мі­ровой революції. Як тільки англійські, “індійські” і інші пролетарі скинуть капіталістів, він, Макар, відразу ж отпра­вится до братів по класі й пояснить їм, що треба робити, щоб не повторити помилок їхніх російських товаришів. Цілком зрозуміло, що цей “сизифов праця”, що добровільно звалив на свої плечі Нагульнов, ніколи не принесе результатів ні по об’єктивним, ні по суб’єктивних причинах.

Та й сама ідея світовий револю­ции, що займала розуми більшовиків, зрештою виявилася неспроможної й була знята з порядку денного, хоча Макарові й не уда­лось дожити до цього часу й він не пізнав розчарування, не побачив катастрофи мети, до якої прагнув. Адже саме з нею він зв’язував все своє життя й всі надії, цілком щиро приносячись у жертву ідолові мі­ровой революції всього себе й свої челове­ческие почуття Примітно й інше искреннее увле­чение Нагульнова: по ночах, вивчаючи англий­ский мова, вона слухав спів півнів. Каза­лось би, досить дивне заняття для “лицаря світової революції”, але попробу­їм розібратися, у чому його причина. Можливо, у захопленні Нагульнова пету­шиним співом знайшла вихід його подсозна­тельная тяга, ні більше ні менше, як до Гармонії з великої букви. Справді: суперечливий мир, у якому він живе, не влаштовував Макара: хтось хоче созда­вать колгосп, хто не хоче й, більше того, активно цьому противиться.

А от півнячий хор співає врочисто й складно поза зави­симости тому, який політичний режим установлений встране. Правда, і серед півнів найшовся “оппорту­нист”, що вніс дисгармонію в стрункий хор гремяченских півнів. І Макар негайно ж виносить йому вирок: як будь-який “несоглас­ний” з генеральною лінією, півень, що псує загальний спів, повинен бути знищений.

Здається, цей учинок Нагульнова також відкриває схованки його душі. Макар взагалі в спілкуванні з людьми чоло­століття досить грубий. Особливо грубий він би­вает, спілкуючись із дідом Щукарем.

Правда, самого діда також нерідко “заносить” у його вигадках і міркуваннях, і тоді Нагуль­новий негайно ж намагається заткнути рот невіз­триманому в мовленнях старому Щукарь дійсно цілком здатний порушити плавний хід колгоспного собра­ния: коли на порядку денному коштує, наприклад, питання про норму виробітку колгоспників, дід як ні в чому не бувало починає досить по­дробно розповідати про те, як козак на прізвисько Мовчун довів до білого розжарення <5воим мовчанням навіть попа на сповіді… Звичайно, Щукарь - не півень, і відрубати йому голову, принаймні на зборах, не представляється можливим, але Нагульнова знову, як і у випадку з ” півнем-оппортуни­стом”, мучить відчуття дисгармонії. І тоді Макар виявляється, по суті, единст­венним учасником зборів, що же­гавкають заткнути рот балакучому дідові.

Навіть Давидов, що спочатку гнівався на Щукаря, регоче, як дитина Макар знову ока­зивается на самоті. І все - таки саме такі ідеалісти, як Нагульнов, і робили революцію, приносячись себе в жертву в самому буквальному значенні. А потім уже по їхнім костям до влади приходили партійні функціонери


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций