И. С. Тургенєв. Життя й творчість

Розміщено ЗНО по географії в 10 июля 2012

1. Сім’я письменника. 2. Початок творчого шляху. 3. Творчий ріст Тургенєва. 4. Вірша в прозі. И. С. Тургенєв народився в Орлі 28 жовтня 1818 року. Сергій Миколайович, його батько, учасник Вітчизняної війни 1812 року, відставний полковник-кірасирів зі стародавнього дворянського роду, женився на В. П. Лутовиновой з розрахунку.

Дружина його була некрасива, літня, але дуже багата - володіла маєтком Спасское й п’ятьома тисячами душ. У цьому шлюбі, що не назвеш щасливим, і народився майбутній письменник. Пізніше з’ясувалося, що Варвара Петрівна - жорстокий деспот, як і неї рідні Вона мучила не тільки слуг, але навіть улюбленого сина Івана за сущі дрібниці били майже щодня.

Самі огидні риси - владність, жорстокість, користолюбство - бачив Іван у матері. Озлоблена долею, після смерті батька Варвара страждала від витівок матері й вітчима, і напіводягнена втекла до дядька, від якого й дісталося їй спадщина. Представників роду Луговинових Тургенєв зобразив у своїх книгах.

Батька він теж оцінював невисоко, як по розуму, так і по моральних якостях Неможливо повірити в те, що великий російський письменник виховувався в сім’ї, де насаджувалося презирство абсолютне до всього росіянина. По велінню матері говорили всі по-французькому. Звідки ж в Івані Сергійовичі узялася любов до росіянина? Відповідь проста - завдяки кріпакові камердинерові Луніну, якого Тургенєв описав в оповіданні “Пунин і Бабурін”. До дев’яти років Тургенєв жив у Спаском-Лутовинове, насолоджуючись росіянці природою й здобуваючи стійку ненависть до кріпосництва.

Він дав “аннибалову клятву”: не примирятися із кріпосним правом. В 1827 році Тургенєви переїхали в Москву, щоб дати дітям утворення Іван навчався в приватних пансіонах і вдома, в 1833 надійшов на словесне відділення Московського університету, у наступному році перейшов на історико-філологічний факультет Санкт-Петербурзького університету (його старший брат надійшов у гвардійську артилерію, і сім’я переїхала), закінчивши його в 1936 році. С. Н. Тургенєв умер в 1834 році, незабаром Іван втратився й брата Сергія - він помер від епілепсії.

У Берліні, де він слухав лекції по класичній філології й філософії, Тургенєв познайомився з Н. Станкевичем і М. Бакуниним. За два роки майбутній знаменитий письменник побував у Німеччині, Італії, Голландії й Франції. В 1841 році повернувся в Москву й став завсідником літературних кружків.

Його бажання стати професором філософії не збулося - кафедри філософії були скасовані урядом. Тургенєв став чиновником “особливої канцелярії” міністра внутрішніх справ. У той же час він познайомився СВ. Г. Бєлінським, а в одну з поїздок у Петербург - з Герценом. Під впливом критика формувалися погляди Тургенєва.

Його творчий шлях починається споезии. Він публікує вірші, поеми, драми, повісті. Поетичні твори Тургенєва перейняті романтичними настроями, трагичними міркуваннями про самітність людини, неможливості зустріти родинну душу, про бажання любити. Пізніше у віршах спостерігається прагнення не до вираження романтичної ідеї, а до зображення краси російської природи. З 1847 року Тургенєв перестає писати вірші, згодом навіть виявляючи до них незаслужена зневага.

В 1843 році Тургенєв знайомиться СП. Віардо, закохується в співачку і їде до неї через чотири роки за кордон. Мати його називає Віардо “проклятою циганкою” і позбавляє сина на три роки грошей.

У Росії ж його ім’я стає відомим завдяки нарису “Тхір і Капинич”, надрукованому в “Сучаснику”. П’ять років підряд журнал публікував нариси з народного життя, в 1852 році вийшли під однією назвою “Записки мисливця”. В 1850-е роках ця книга про життя народу було відоме усьому світу. В 1843 році вийшла поема “Параша”, що високо оцінив Бєлінський, а пізніше поеми “Розмова” (1845), “Андрій” (1846) і “Поміщик” (1846).

У творчості Тургенєва можна позначити двох героїв - романтика искептика. У прозі - “Андрій Колосов” (1844), “Три портрети” (1846), “Бретер” (1847) - Тургенєв міркує про проблему взаємин особистості й суспільства. Повернувшись у Росію, в 1850 році Тургенєв друкується в журналі як автор і критика.

На той час умерла Варвара Петрівна, два її сини поділили спадщину, і Іван Сергійович зробив зі своєї сторони все можливе для полегшення частки своїх селян. Некролог Н. В. Гоголю в 1852 році послужив причиною арешту й посилання в маєток під наглядом поліції. Воля переміщення була обмежена Орловською губернією. У цей час були написані повести “Муму” і “Постоялий двір”, п’єси на селянську тему - “Нахлібник”, “Холостяк”, “Місяць у селі”, “Провінціалка”.

Тільки через рік письменникові дозволили в’їзд у Петербург, а за кордон - в 1856 році. Про звільнення Тургенєва клопотав А. ДО. Толстой. Після зняття опали Тургенєв боргу жив за кордоном, гостюючи у Віардо.

Звернувшись до жанру повести, письменник створив кілька добутків про життя російської інтелігенції - “Щоденник зайвої людини”, “Яків Пасинків”, “Переписка”. В 1855 році Тургенєв написав роман про передового героя сучасності “Рудин”. Так само, як і в оповіданнях “Гамлет Щигровского повіту” (1849), “Щоденник зайвої людини” (1850), “Яків Пасинків” (1855), “Переписка” (1856) тут розкрита тема “зайвої людини”. У романі “Дворянське гніздо” (1859) письменник піднімає питання про історичні долі Росії.

Герой роману, Лаврецкий, прагне полегшити життя селян, але за особистими справами забуває про свій борг. Романний період творчості письменника продовжили “Дворянське гніздо”, “Напередодні”, “Батьки й діти”. У них перед читачем з’являється ціла галерея “нових людей” сучасної Тургенєву Росії. “Батьки й діти” - це роман не тільки про конфлікт поколінь, але й про боротьбу ідей ідеалізму й матеріалізму, зміні соціальних відносин.

У цих творах Тургенєв виразив надії свого покоління на краще майбутнє Просвітительські погляди Тургенєва виражені в його добутках “Примари” (1864), “Досить” (1865). Герой уже не центр творів Тургенєва, на перше місце виходить проблема послереформенной Росії. Про це роман “Дим” (1867), у якому іронія автора носить антислов’янофільський характер. Роман про народницький рух “Новина” був написаний в 1877 році.

У ньому описуються ідейні суперечки лібералів, консерваторів і народників Сам письменник - на стороні виразників народницьких поглядів. На схилі віку И. С. Тургенєв створює “Вірша в прозі” - філософські мініатюри по своїй ритміці й ліризму настільки поетичні, що ця ритмічна проза сприймається як поезія. Вони були написані в 1878-1882 роках, складаються з розділів “Старечі” і “Нові вірші в прозі”.

Перший розділ з п’ятдесятьох одного вірша був надрукований при житті письменника, у журналі “Вісник Європи” в 1882 році “Нові вірші в прозі” були надруковані тільки після смерті автора. Серед них є елегія, послання, діалог, монолог, легенда, некролог. Це філософські роздуми автора про життя й смерть, любові, дружбі, правді й неправді, добрі й злі, людських пороках. Автор від першої особи розповідає нам свої таємні думки. Простота й глибина цих добутків робить їх близькими й зрозумілими читачеві, змушує задуматися.

Ці інтимні переживання були новим жанром у світовій літературі Тургенєв підбивав підсумок свого життя. До кінця життя Тургенєв настільки був відомий у Європі, що критики називали його в ряді перших письменників століття - И. Тена, Ж. е. Ренана, Г. ьрандеса. Він приїжджав у Росію в 1878-1881 роках, а в 1882 його подагра закінчується раком спинного мозку Півтора року хвороби не зломили мужності письменника. Умер Тургенєв у Буживале під Парижем, 22 серпня 1883 року. За бажанням письменника, він був похований у Петербурзі на Волховом цвинтар


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций