Характеристика добутку Доктор Живаго Пастернаку Б. Л

Розміщено ЗНО по біології в 27 июня 2012

Жанрова своєрідність роману “Доктор Живаго” полягає в тому, що це роман лисичанський. Перша публікація добутку планувалася в журналі “Новий мир”, але вона затягалася, і Пастернак в 1956 р. передав рукопис, над якою працював з перервами кілька десятиліть, італійському радиожурналисту. Уперше текст був опублікований в Італії в 1957 р. У СРСР роман критикували, навіть не читаючи. Багато радянських дослідників уважали, що роман надуманий, його головний герой - доктор Юрій Андрійович Живаго - блідий, невиразний, а вірша - невиправдана, штучна добавка В 1957 р. Пастернаку присудили за цей добуток Нобелівську премію, але уряд змусив його відмовитися. Премія була вручена його синові тільки в 1989 р. За словами самого Пастернаку, під час написання роману їм володіло почуття величезної внутрішньої волі. Роман - духовна автобіографія самого Пастернаку.

У ньому відбиті авторська концепція буття, подання письменника про те, що у світі все взаємозалежно, і доля людська пов’язана з долею людства Тому в романі приватна доля героя покликана передати закономірності історичного розвитку й плину життя взагалі. Це добуток не стільки про те, як складається доля людини, скільки роман про життя епохи в цілому. Звідси й своєрідність образа головного героя. У радянській критиці героя оцінювали неоднозначно: відносили до катеГореї зайвих людей, характеризували як пустодушного й нікчемного, зіставляли із Климом Самгиним Горького Головний зміст роману - духовна історія людини, духовне життя доктора Живаго.

Юрій Живаго - ліричний герой. Роман побудований за законами ліричного самовираження. Головне значеннєве навантаження несуть не замальовки подій, не життєві обставини, не вчинки героїв, а монологи, міркування героїв, їхні розмови, листи, оскільки в них відбитий духовний досвід епохи По своїх якостях Юрій Живаго - геніальний діагност суспільних хвороб, оскільки саме він розкриває суть моральних зламів епохи. Особливу роль у романі має поетична символіка. Дуже часто символи є знаками долі.

Наприклад, Юра Живаго ще студентом їхав по Москві з Тонею: “Вони проїжджали по Камергерскому. Юра звернув увагу на чорну шпару, що протанула, у крижаному наросту одного з вікон. Крізь цю шпару просвічував вогонь свічі, що проникав на вулицю майже зі свідомістю погляду, точне полум’я підглядало за їдучими й когось чекало “Свіча Горела на столі. Свіча Горела…” - шепотів Юра про себе початок чогось неясного, що неоформились, у надії, що продовження прийде саме собою, без примуса.

Воно не приходило” (кн. 1, ч. III, 10). Але воно прийшло, і дійсно “саме собою”, коли свіча, що з’явилася йому в чужому вікні, “переселилася” у його власну кімнату. Свіча - символ любові, заметіль - образ вихрової революційної епохи.

Революція усвідомлюється як неминучість, вир подій, антигуманних по суті, які герой не хоче й не може прийняти. Символічно значима й прізвище головного героя: вона пов’язана з молитвою. Герой сприймає життя в її плині й відновленні Він відбиває авторське розуміння подій: історія подібна життя рослин, ріст яких не можна помітити, але він здійснюється щомиті, і тому всі повороти історії природні й закономірні, як і етапи життя рослини. Утвір історії не закінчилося, воно здійснюється кожну мить, і кожна людина творить історію. У переплетенні доль головних героїв роману, навіть в інтимних деталях, автор підкреслює прилучення людини до створення історії, ліпленню миру.

Про це говорить і Лара, намагаючись відповістити на запитання, чому вони люблять один одного (тому що так хотіло все живе). У зустрічах головних героїв відкривається приречення понад. І ідея зв’язку вищого приречення, людину й історії є в романі однієї з головних. Морально-філософська ідеологія пов’язана з антагонізмом образів Юрія Живаго й Стрельникова (Павла Антипова). Позиція Живаго - життєва пасивність, філолофсько-споглядальне відношення до життя.

Стрельников, навпроти, активний, прагне перетворити дійсність, не замислюючись осредствах. Для нього характерно інше розуміння моральності. Він переконаний: неможливо в трагічний, переломний момент жити в умовах штучного раю, коли навколишні живуть у борошнах, і не намагатися переробити це. Але для нього окреме людське життя нічого не коштує, тому він руйнує життя, а не сприяє її творчому перетворенню.

Позиція Живаго є вслушивание в історичні події, спроба зрозуміти схований зміст епохи. Причину нещасть він бачить у громадянській війні, з якої й почалася трагедія, самознищення, зневага моральними законами, насильство. Тому одна із центральних тем - тема особистої відповідальності за минуле й сьогодення, тема руйнування й твердження життя. Герой - людина, що належить до миру культури Він усвідомлює, що існують епохи, що перетворюють людини в піщину, і тому свідомо відмовляється від участі в історії, створює свій мир, свого роду оазис, де панують щирі цінності людського буття: любов, воля духу, культура. Символична смерть головного героя від ядухи (апоплексичний удар).

За кілька днів до смерті він ставить собі діагноз: душу й нерви “не можна без кінця насилувати безкарно”, пояснює причину хвороби: “від величезної більшості з нас вимагають постійного, у систему зведеної криводушності. Не можна без наслідків для здоров’я день у день проявляти себе огидно тому, що почуваєш: розпинатися перед тим, чого не любиш, радуватися тому, що приносить тобі нещастя”. Втратившись і Лари, і Антонині, герой втрачає душі, а це приводить до смерті фізичної. Вірші Юрія Живаго - значеннєвий підсумок добутку, його ціль. А сам роман показує, як народжуються й живуть вірші.

Прозаїчні й поетичні частини роману зв’язані: можна зрозуміти, у який життєвий момент народився той або інший вірш Роман Пастернаку - проповідь не богословських основ, а живого християнства, необхідного для продовження духовного життя й розвитку моральної свідомості людей. Духовні завоювання давалися ціною історичних трагедій і недоступних розумному розумінню жертв. Творчо обдарований, Юрій Андрійович Живаго в силу свого таланта знає: “єдине, що в нашій владі, це зуміти не спотворити голосу життя, що звучить у нас”.

Поступово він втрачає можливість улюбленої натхненно-продуктивної, самостійної діяльності. Його друзі й однолітки пристосовуються, змінюються й пишаються тим, що їм вдається зберегти зовнішню інтелігентність і встояти. А він поступово опускається, страждає, дорікаючи себе в безвільності, хворіє й рано вмирає Для навколишніх він попусту що розтратився, позбавленої волі, “суспільно зайвий” людина.

“Не видався, - говорить про нього двірник Маркел. - Скільки на тебе грошей перевели! Учився, учився, а праці порохом пішли”.

Він же, не кривлячи душею й не втрачаючи ясності художнього сприйняття дійсності, змушений бачити страшну ціну щиросердечного перекручення, що платять його поневолені сучасники. Саме в цьому змісті варто розуміти фразу: “Дорогі друзі, про, як безнадійно ординарні ви й коло, що ви представляєте, і блиск і мистецтво ваших улюблених імен і авторитетів. Єдино живе і яскраве у вас, це те, що ви жили в один час із мною й мене знали”, подумки звернену їм в 1929 г. до Дудорову й Гордона.

Ця точна констатація різниці між творчо вільним художником і людиною, що, втративши волю, ідеалізує свою неволю, викликала у свій час образу багатьох і значною мірою обумовила заборону, накладена на друкування роману. Російська революція завжди була притомного Пастернаку головною подією століття, експериментальною перевіркою соціальних теорій минулого. У своєму початку вона бачилася йому відплатою суспільству за перекручення здатності любити, захоплюватися Божим задумом, плідно й самостійно в ньому брати участь У ліричному сюжетному плані це зводиться до відносин Юрія Живаго, Лариси Федорівни Антиповой і Павла Антипова-Стрельникова. Юрій Андрійович підкоряється любові як вищому початку, для нього це прагнення зробити людини щасливим, нічого йому не нав’язуючи, розплачуючись за це ценою власних втрат і позбавлень. Його гадана безмовність - наслідок тверезої оцінки.

Як художник, свідок, дослідник, нарешті, лікар, він може правильно поставити діагноз і вилікувати - допомогти, якщо це можливо, життя впоратися із хворобою. Його творча воля - талант - робить його нездатним до насильства. Його зупиняє перспектива насильства над життям, що, незалежно від мети, веде до перекручення й загибелі Хоча Комаровский винуватий не тільки в покаліченій долі Лари, але й у його власному руйнуванні й сирітстві, Живаго втрачає здатність відстоювати улюблену, як тільки вона по своїй волі встає на сторону чужої підпорядковуючої сили. Чоловік Лари Антипов у владі збурювання й ревнощів підкоряються шляхетній героїчній ідеї. Він кидає кохану дружину й дочку, щоб захищати їх у світову війну, а потім - завойовувати в цивільну.

Але романтично сприйнята ідея соціальної справедливості, який він беззавітно й, як наслідок, усе більш нелюдяно служить, віддає його самого й приводить до самогубства як єдиному засобу уникнути болісного насильницького кінця В одній із чернеток роману, після першої зустрічі зі Стрельниковим у штабному вагоні, Юрій Живаго думає: “Як він любив завжди цих людей переконання й справи, фанатиків революції й релігії! Як поклонявся їм, яким соромом покривався, яким немужн і незначним здавався собі завжди перед особою їх. І як ніколи, ніколи не задавався метою вподібнитися їм і піти за ними. Зовсім в іншому напрямку йшла його робота над собою.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций