Некрасов про призначення поета й поезії

Розміщено ЗНО по біології в 30 июля 2013

Тема призначення поета й поезії є традиційною для чи росіянці­тератури. Вона простежується у твор­честве Державіна, Кюхельбекера, Ри­леева, Пушкіна, Лермонтова. Некрасов також приділив цій темі велике вни­мание. Кюхельбекер першим, до Пуш­кина й Лермонтова, назвав поета “про­долею”.

І це звання зобов’язувало поета присвятити життя боротьбі за ідеали сво­боди, добра й справедливості. Пуш­кин, близький до декабристських кіл, після розгрому повстання 1825 року написав свого “Пророка”, подібного за духом з кюхельбекеровским. Глас Бога волає до поета: “Повстань, пророк, і виждь, і внемли, здійснися волею моєї, і, обходячи моря й землі, дієсловом пали серця людей”. Пророк М. Ю. Лермонтова вже дру­гой. Він також наділений даром всебачення, але якщо пушкінський пророк іде до людей, прагне донести до них близькі поетові ідеали, те лермонтов­ский біжить від людей у пустелю.

Його від­вергают, і він не знаходить у собі сил для боротьби Поет у розумінні Некрасова - це пророк, якого до людей “послав бог гніву й суму”, його шлях тернистий, пото­му що він іде з “караючою лірою”, не­годуя й викриваючи. Поет розуміє, що здобути загальну любов таким про­раз неможливо: Його переслідують огуди: Він ловить звуки одобренья Не в солодкому ремстві хвали, А в диких лементах озлобленья. Але його позиція: “Не може син гля­діти спокійно на Горе матері рід­ний”, - є позиція поета-гражда­ніна. Найбільше повно некрасовское кредо викладено у вірші “Поет і громадянин” (1856).

Написане у фор­ме діалогу, воно являє собою полеміку із широко розповсюджений­ний у той час теорією “чистого ис­кусства”: Ми породжені для вдохновенья, Для звуків солодких і молитов. Головна думка, що затверджує­ся Некрасовим у цій суперечці, звучить як гасло, як заклик: “Поетом мо­жешь ти не бути, але громадянином бути зобов’язаний”. Ця ідея звучить і у вірші “Елі­гия”, що починається рядками: Пускай нам говорить мінлива мода, Що тема стара страждання народу И що поезія забути її повинна. Не вірте, юнака, не старіє вона. У вірші “Сівачам” Некра­сов призиває молодь сіяти “розум­ное, добре, вічне”, тому що насіння розуму, освіти обов’язково так­дутийі сходи, за які “спасибі вам скаже серцеве російський народ”.

Ідеал поета - борця за волю Не­красов представив у поемі “Кому на Русі жити добре” в образі Гриши Добросклонова, якому “доля гото­вила шлях славний, ім’я голосне народ­ного заступника, сухоту й Сибір”. Прототипом Гриши Доброскпонова яв­ляется, безумовно, Добролюбов, про до­тором Некрасов у вірші, по­священному третій річниці його смерті, сказав: Який світильник розуму згас! Яке серце битися перестало! У творах Некрасова дуже ча­сто зустрічаються звертання до Музи, до­торая надихала його творчість і до­торою він служив (”Муза”, “Учорашній день години в шостому”, “Угомонися, моя Муза задерикувата!

“, “ПРО, Муза! Я у дверей труни” і інші). Причому перед нами виникає не образ прекрасної женщи­ни, богині, а образ страждаючої крес­тьянки: Учорашній день години в шостому Зайшов я на Сінну. Там били жінку батогом, Селянку молоду. Ні звуку з її грудей, Лише бич свистали, граючи, И Музі я сказав: “Гпяди!

Сестра твоя рідна! ” “Батогом висічена Муза”, “Муза помсти й суми” - така поезія Не­красова. Поетичним заповітом поета можна назвати вірш “Елі­гия”, близьке по темі “Пам’ятнику” А. С. Пушкіна. Але Некрасов утвержда­ет зовсім інше розуміння ролі поета: Я ліру присвятив народу своєму.

Бути може, я вмру, невідомий йому, Але я йому служив - і серцем я спокійний. І сам Некрасов твердо випливав з­лайливим принципам: був поетом-три­буном, поетом-громадянином, патрио­тім - співаком своєї батьківщини


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций