Як доктор старців став «Ионичем»

Розміщено ЗНО по біології в 1 сентября 2012

Для всієї російської літератури характерне звертання до моральних проблем. У центрі її уваги завжди перебували вічні проблеми: добра й зла, пошуків сенсу життя, впливу навколишнього середовища на особистість людини й інші. У творах Чехова найбільше яскраво відбитий процес зміни человечес­який душі під впливом середовища й прожитого років. Хто не мріяв замолоду про таких возви­шенних ідеали, як честь, рівність, братерство, воля, праця на користь обще­ства! Але проходять роки, і часто людина забуває про їх, бажаючи тільки спокою й си­того, забезпеченого життя. Причини цієї соціальної хвороби Чехов показав у рас­розповіді “Ионич”.

Дмитро Старців, молодий, талановитий лікар, приїжджає на роботу після закінчення університету в губернське місто С. Він ра­ботает у Деляже, що розташований у де­вяти верстах від міста Старців всіма си­лами намагається бути корисним людям, він майже не буває в місті, увесь свій час віддає роботі. Робота становить зміст його життя, заради її він забуває про себе. Але поступово все міняється.

В іншому рас­розповіді Чехов висловила дуже вірну думку про те, що найчастіше досить швидко чер­ствеют учителі й лікарі. Одноманітний будень, наповнені біс­кінцевими прийомами хворих, спочатку не дратують Старцева. Йому радять, як утвореному й інтелігентному че­ловеку, частіше бувати в місті, запі­саться в клуб, вхід куди доступний тільки вибраним.

Його знайомлять із сім’єю Туркиних, на думку місцевих обивателів, самої талановитої й незвичайної Чехов сатирично зображує цю “та­лантливость”: плоскі гостроти глави рє­мейства Івана Петровича, бездарна гра дочки Катерини й надумані романи її матері. Але все-таки після лікарні, гряз­них мужиків Старцеву приємно й спокійно було сидіти в м’яких кріслах і ні про що не думати. Доктор все частіше й частіше наведива­ется в цей гостинний будинок. Він полю­бив дочку Туркиних, що у сімейному колі називають Котик Дмитро ревнує, із працею переносить розлуку, готовий на все для неї, але Котик лише кокетує зі Старцевим, не відповідаючи на палкі почуття закоханого.

Старців розуміє, що йому, солідній людині, непристойно тягати­ся по цвинтарях, одержувати записочки, як жовторотому гімназистові, і проте він носиться по всьому місту, розшукуючи фрак, щоб зробити речення Туркиной. Наприкінці цього нетривалого роману Старцевим, бути може, незамет­але для нього, опановує тверезий розрахунок, він думає: “А приданого вони, мабуть, дадуть чимало”. Одержавши відмову, доктор пе­реживает не занадто довго.

Йому було всі­го лише “небагато соромно”, що всі так глу­по й пішло скінчилося. Раніше в місті Старцева кликали “поляк надутий”, тим самим підкреслюючи його не­людимость. Старців рідко з ким разгова­ривал у клубі, а частіше мовчачи їв, уткнувшись у тарілку, тому що не зустрічав понима­ния ні вком. Коли Старців намагався гово­рить про користь праці, те кожний почував докір собі.

Обивателі міста рівним сче­тім нічого не робили, витрачали час на карти, безглузді візити. Їде з міста Котик. Старців рав­нодушно довідається про цю втрату, вспоми­ная тільки одне: “Скільки турбот, одна­до”. Із цього часу Дмитро втрачає ин­терес до роботи.

У місті в нього величезна практика, йому добре платять за візити. Він по вечорах любить уважати гроші, до­торие заробив за день. У нього появля­ются “необразливі” страстишки: гра у віст, обжерливість, жадібність, байдужість.

Він уже не прагне допомогти ближнім, як раніше, і дозволяє собі кричати на хворих. У місті його вже по-домашньому називають “Ионичем”, тим самим прини­травня його у своє середовище Чехов, показуючи сім’ю Туркиних, як би пропонує нам зробити висновок: “Ес­чи сама талановита сім’я в місті так бездарне й дурна, те які ж ос­тальние?” Чехов нас попереджає: “Не подда­вайтесь згубному впливу середовища, не віддавайте своїх ідеалів, бережіть у рє­бе людини”. Процес духовного умира­ния Старцева тим тягостнее, що він впол­не усвідомлює, у яке мерзенне болото по­гружается, але не намагається боротися.

Він мириться з навколишньою його вульгарністю. Навіть спогаду про любов не можуть віз­народити душу Старцева. Котик, повернувши­шись, бачить, як він змінився, але їй хо­чется заміж, тому вона чіпляється за минулі світлі мрії. Старців же вус­тало думає: “Добре, що я на ній не ж­нился”.

Йому вже не подобається і як сидить на ній плаття, і її манери, і абсолютно все в ній - справа в тому, що Старців уже давно вмер, і ніщо не може вивести його з ду­ховной спячки. А Ионичу не жаль молодо­сти, любові, що не збулися надій. Чехів написав історію нової форми важкої соціальної хвороби, про яку давно знала російська література. Ім’я цієї хвороби - духовна деградація личнос­ти. Як досвідчений лікар, Старців міг би по­ставити собі діагноз: розпад особистості в результаті втрати життєвих ідеалів.

Чехів, розуміючи трагізм дріб’язкової дейст­вительности, не раз у своїх оповіданнях по­вторял: “Немає нічочого тоскливее, образь­тельнее вульгарності людського сущест­вования”.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций