Чичиков, Головлев, Ионич

Розміщено ЗНО по біології в 28 августа 2012

Н. В. Гоголь, М. Е. Салтиков-Щедрін, А. П. Чехов належать до числа видаю­щихся росіян письменників, що зображують життя дворянства, і виділяються беспо­щадностью заперечення того соціального зла, що було породжено в Росії гос­подством поміщиків. У своїх геніальних добутках вони з неперевершеної ост­ротою викривали пагубне, розбещую­щее вплив власності й паразитизму на людський характер, показали нез­бежность морального й фізичного руйнування паразитичної особистості. Н. В. Гоголь належить до числа вели­чайших росіян класиків. Вершиною твор­чества письменника є поема “Мертві душі” - одне з видатних произведе­ний світової літератури, по визначенню Бєлінського “утвір, вихоплений з тань­ника народного життя”.

У поемі знайшли своє втілення всієї грані його таланта: глубо­чайший реалізм, народності, ліричне одушевление й нескінченний гумор, перехо­дящий у грізний, караючий сміх. В “Мерт­вих душах” Гоголь знову звертається до од­ний з основних своїх тем - про російський по­мещичьем класі, про російське дворянство як пануючому стані. Картина ди­кого, грубо-неосвіченого, туп-біс­смисленного поміщицького царства, карти­на глибокого розкладання миколаївської Росії намальована Гоголем з изумитель­ний життєвою правдою, з величезної повно­тої й силою художнього-реалистичес­кого втілення. Галерея характерів, з­зданная письменником, яскраво демонструє поступове й усе більше глибоке омертве­ние людини Від Манилова до Плюшкина перед нами розкривається страхаюча карти­на поступового вгасання всього человечес­кого в людині. Особливе місце серед персонажів произ­ведення займає Чичиков.

У ньому досить своєрідно, однобоко, у своїх отрица­тельних сторонах, у специфічному буржу­азном авантюризмі виявилися нові тен­денции розвитку російського життя. Недарма цього нового героя росіянці дійсно­сти Гоголь називає не тільки “хазяїном”, “набувачем”, але й затаврував його име­ньому “негідника”. У Чичикове тонко обрисо­ван новий характер - хижака-приобрета­теля, що розвив у собі здатність хитро пристосовуватися до людей і обстоятель­ствам, що навчився підкоряти моральні принципи матеріальним інтересам. Гнів­але засуджуючи феодальне дворянство, Го­голота, створюючи образ Чичикова, викривав і буржуазне хижацтво.

По “крайньому розумінню й щирому, гарячому убеж­дению” В. Г. Бєлінського, “Мертві душі” коштують над усе, що було і є в російській літературі…” Поема була вершиною не тільки творчості Гоголя, але й найбільш великим добутком реалізму першої половини XIX століття, воно зробила визначаю­щее вплив на всю наступну російську літературу й мистецтво, що розвиваються під прапором реалізму. М. Е. Сапликов-Щедрін зобразив у своєму романі “Добродії Головлеви” “мерт­вие душі” на більше пізній стадії їх ис­торического розкладання і як революци­онний демократ-просвітитель заперечував їх з висоти нових суспільних ідеалів.

Розкладання поміщицького класу Салти­ ков-щедрін представив у формі історії морального спідлення й вимирання одне­го сімейства землевласників-експлуа­таторов. Розпад зв’язків в області сімейно-родинних відносин, де начебто б навіть від порочної особистості природно очікувати прояв людяності, сати­рик обирає в якості одного із самих переконливих свідчень морально­го падіння й історичної приреченості паразитичного класу. Головлевщина - це саморозклад життя, заснованої на паразитизмі, на угне­тении людини людиною. Від глави до глави малює Салтиков-Щедрін картини тиранії, моральних каліцтв, здичавіння, що випливають одна за інший смертей, все більшого по­гружения головлевщини присмерком.

І на по­следней сторінці: ніч, у будинку ні малей­шего шереху, надворі березнева мокра заметіль, у дороги - закоцюблий труп головлевского владики Иудушки, “останнього представника виморочного роду”. Порфирій Головлев, прозваний у сім’ї ще з дитинства Иудушкой, - головний герой ро­мана. Риси безсердечної корисливості розвилися в ньому до граничного вираже­ния.

Його моральне одеревіння було так велике, що він без найменшого содрога­ния прирікав на загибель по черзі кожного зі своїх синів - Володимира, Петра й позашлюбного сина Володьку. У катеГореї людей-хижаків Иудушка представляє найбільш огидний різновид, будучи хижаком-лицеміром. Його вожді­ления й “кровопийственние” махінації завжди глибоко заховані, замасковані солоденьким марнослів’ям і вираженням зовнішньої відданості й шанобливості до тих, кого він намітив у якості своєї оче­редной жертви Це повне уособлення незначності тримає в страху навколишніх, панує над ними, перемагає їх і не­сет їм загибель. Незначність здобуває значення страшної, гнітючої сили й проис­ходить це тому, що воно опирається на кре­постническую мораль, на закон і релігію.

Попирание Иудушкой всіх норм людяно­сти несло йому відплата, неминуче вело до все більшого руйнування особистості. У своїй деградації він пройшов три стадії морального розпаду: запій праздносло­вия, запій марнодумства й п’яний запій, що завершив ганебне існування “кровопивца”. Образ Иудушки Головлева - символ соціального й морального розпаду дворянства.

Новела А. П. Чехова “Ионич” продолжа­ет і поглиблює тему внутрішнього перепик­дения, опошлення інтелігента в обива­тельской середовищу, що засмоктує, що губить людини. Чехів доводить, що розумна, освічена людина може опошлитися, морально згаснути не тільки якщо в його житті немає справи, праці, мети, але й у тому випадку, якщо ця праця, справа спрямовані до досягнення низинної мети - особистого збагачення. Чехів показує, як атмо­сфера російського життя заглушає все вдача­ ственно-гарне й здорове в людині. Обстановка, що із самого початку окру­жает доктори Старцева в місті С., мало сприятлива для розвитку молодого че­ловека.

Лихо й одночасно вина Старцева, майбутнього Ионича, полягала в тім, що він перестав внутрішньо сопротив­ляться, виявився занадто сприйнятливим і податливим до навколишньої вульгарності Разом зі збіднінням душі Старцева исче­зают усякі зв’язки із красою, музикою, природою. Улюбленим його заняттям стано­вится перераховування грошей по вечорах. Він байдужий до всім навколишньої й до самого себе.

Наприкінці новели перед нами теперішній користолюбець, якого “жадібність здолала”. Перед нами лікар, що втратив свою головну якість - людинолюбство. В остаточному підсумку життя обертається нещадною стороною й для самого Ио­нича.

Так, він багатий, у нього “є маєток і два будинки в місті”, але він самотній, “жи­вется йому нудно, нічого його не інтересу­ет”. І саме головне - він втрачає пам’ять про минуле, забуває свою любов, кото­раю “була його єдиною радістю й, імовірно, останньої”. Ионич відрікся від своєї справи й своєї любові, втратив внут­реннюю культуру, інтелігентність Пе­ред нами нещадно суворе оповідання про людину, що перестав сопротив­ляться навколишньому середовищу й перестав бути особистістю. Так протягом історії росіянці літі­ратури XIX століття кращими письменниками кри­тического реалізму, чия творчість стала класикою, гостро й нещадно разоблача­лось суспільство, що породжує чичкових, иудушек і ионичей, зображувалося положе­ние класу, що отжили своє століття, і разом з тим - підступна зброя, до якого при­бігають взагалі паразитичні шари про­щества в боротьбі за збереження своїх пре­рогатив, за зміцнення свого похитнувши­шегося положення вобществе.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций