Короткий зміст прози Хаджі-Мурат Товстого Л. Н

Розміщено ЗНО по біології в 7 июля 2012

Оповідач вертається додому з косовиці й збирає букет польових квітів. Задумавши прикрасити букет реп’яхом, тим самим, котрий називається в народі “татарином”, він дарма исколол руки, намагаючись зламати стебло. Трохи пізніше автор побачив інший реп’ях. “Кущ “татарина” складався із трьох відростків. Один був відірваний, і, як відрубана рука, стирчав залишок гілки. На інших двох було на кожному по квітці.

Квітки ці колись були червоні, тепер же були чорні. Одне стебло було зламано, і половина його, із брудною квіткою на кінці, висіла донизу; іншої, хоча й вимазаний чорноземним брудом, усе ще стирчав догори. Видно було, що весь кустик був переехан колесом і вже після піднявся й тому стояв боком, але все-таки стояв. Точно вирвали в нього шматок тіла, вивернули внутрішності, відірвали руку, викололи око. Але він все коштує й не здається людині.

“екая енергія! - подумав я. - Усе перемогла людина, мільйони трав знищила, а цей усе не здається”. І мені згадалася одна давня кавказька історія… Це було наприкінці 1851 року… ” * * * Хаджі-Мурат, знаменитий своїми подвигами наиб Шаміля, в’їхав в аул у супроводі всього лише одного мюрида.

Чеченці всі знають Хаджі-Мурата й поважають його за те, як він “бив російських свиней “. Шаміль посварився з Хаджі-Муратом і заборонив всім чеченцям приймати його. Однак гостюючи-кунака приймають і пригощають. Трохи чеченців з мирного аулу відправляються посланцями від Хаджі-Мурата до російського князя Воронцову.

Російські солдати говорять про чеченців: “- А який ці, братик ти мій, гололобие хлопці гарні… Право, зовсім як російські. Один одружений. Марушка, говорю, бар (є)? - Бар, говорить. - Баранчук (діти), говорю, бар?

- Бар. - Багато? - Парочка, говорить. Так розговорилися добре. Гарні діти - Як же, гарні, - попадися йому тільки один на один, він тобі тельбух випустить”.

* * * Князь Воронцов, княгиня Марія Воронцова, офіцер Полторацкий, закоханий у княгиню, і інші росіяни військовослужбовці грають у карти. Воронцова викликають - він виходить і вертається, чимсь дуже схвильований і задоволений. На завтра в нього призначена зустріч із Хаджі-Муратом.

* * * Протистояння між Шамілем і Хаджі-Муратом дуже серйозно. Перед зустріччю з російським воєначальником Хаджі-Мурат робить намаз - мусульманську молитву. ” Хаджі-Мурат завжди вірив у своє счастие. Затіваючи що-небудь, він був уперед твердо впевнений в удачі, - і все вдавалося йому. Так це було, за рідкісними винятками, в усі продовження його бурхливого військового життя.

Так, він сподівався, що буде й тепер. Він уявляв собі, як він з військом, що дасть йому Воронцов, піде на Шаміля й захопить його в полон, і помститься йому, і як російський цар нагородить його, і він знову буде керувати не тільки Аварією, але й всією Чечнею, що скориться йому. Із цими думками він не помітив, як заснув”. * * * “Рано ранком, ще в темряві, дві роти із сокирами, під командою Полторацкого, вийшли за десять верст за Чахгиринские ворота й, розсипавши ланцюг стрільців, як тільки стало світати, прийнялися за рубання лісу”.

Навіщо ж рубають ліс? На дрова? Зовсім немає.

Винищування лісу й продовольства - продумана політика імператора Миколи проти народів Кавказу. На солдатів нападають чеченці й під час перестрілки важко (у живіт) ранять одного з них. Але от і Хаджі-Мурат виїжджає на зустріч: “поперед усіх їхав на білогривому коні, у білій черкесці, у чалмі на папасі й в обробленій золотій зброї людин значного виду”. Посмішка його вражає своєю простодушністю. Широко розставлені очі його “уважно, проникливо й спокійно дивилися в очі іншим людям.

Воронцов був дуже задоволений тим, що йому, саме йому, удалося виманити й прийняти головного, могущественнейшего, другого після Шаміля, ворога Росії”. Воронцов приймає Хаджі-Мурата в себе. Княгиня Воронцова пригощає “страшного чеченця”, шестирічний син князя всідається до цього знаменитого воїна на коліна - і от вони обоє про щось жваве розмовляють через перекладача Булька (син Воронцова) навіть одержує від грізного ворога в подарунок відмінний кинджал. Воронцов підніс відповідний подарунок - годинники.

Однак Хаджі-Мурат увесь час насторожі. Він боїться, що його можуть схопити й відправити в Сибір, а за обідом можуть отруїти. Воронцов випробовує розташування до чеченського вождя.

Але над князем існує головний кавказький воєначальник - барон Меллер-Закомельский. Хаджи-Мурат чує суперечку барона й князя Він не знає російських слів, але особливим чуттям розуміє, “що його вихід від Шаміля є справу величезної важливості для росіян, і що тому, якщо тільки його не зашлють і не вб’ють, йому багато можна буде жадати від них. Крім того, зрозумів він і те, що Меллер-Закомельский, хоча й начальник, не має того значення, що має Воронцов, його підлеглий, і що важливо Воронцов, а не важливий Меллер-Закомельский; і тому, коли Меллер-Закомельский покликав до себе Хаджі-Мурата й став розпитувати його, Хаджі-Мурат тримав себе гордо й урочисто, говорячи, що вийшов з гір, щоб служити білому цареві, і що він про усім відзвітує тільки його сардарю, тобто головнокомандуючому, князеві Воронцову, у Тифлисе”. * * * Від поранення в живіт у госпіталі вмирає солдатів Петро Авдєєв. Він по своїй волі відправився в рекрути замість старшого брата, у якого було четверо дітей.

Автор переносить читача в російське село, де старий батько дуже пошкодувало, що віддав Петра в солдати (що проміняв зозулю на яструба). За законом, як розумів його старий, треба було бездітному йти за сімейного. Але старший брат був ледачий, п’яниця й працював з рук геть погано, а з Петра працівник спритний, тямущий, сильний, витривалий і, головне, працьовитий.

Він завжди працював. Через війну на далекому й незрозумілому Кавказі селянська сім’я Втратилася гарного сина й працівника. * * * На інший день Воронцов прийняв Хаджі-Мурата. Той шанобливо сказав: - Віддаюся під високе заступництво великого царя й ваше. Обіцяюся вірно, до останньої краплі крові служити білому цареві й сподіваюся бути корисним у війні із Шамілем, ворогом моїм і вашої.

Однак “ока Воронцова говорили, що він не вірить жодному слову із усього того, що говорив Хаджі-Мурат, що він знає, що він - врагвсему росіянинові, завжди залишиться таким і тепер покоряється тільки тому, що примушено до цього. І Хаджі-Мурат розумів це й все-таки запевняв у своїй відданості Ока ж Хаджі-Мурата говорили, що старому цьому треба б думати про смерть, а не про війну, але що він хоч і старий, але хитрий, і треба бути обережним з ним. І Воронцов розумів це й все-таки говорив Хаджі-Мурату те, що вважав потрібним для успіху війни”.

І ще сказав Хаджі-Мурат: - Моя сім’я в руках мого ворога; і доти, поки сім’я моя в горах, я зв’язаний і не можу служити. Він уб’є мою дружину, уб’є мати, уб’є дітей, якщо я прямо піду проти його Нехай тільки князь виручить мою сім’ю, виміняє її на полонених, і тоді я або вмру, або знищу Шаміля. * * * Хаджі-Мурат з’являється в опері й на прийомах у Воронцова. Дивними й безсоромними йому здаються жінки з відкритими плечима й руками, напівголі, що не соромляться свого виду. Все це чужо й нецікаво кавказцеві, він тільки хоче говорити з Воронцовим про викуп своєї сім’ї в Шаміля * * * Секретареві Воронцова Хаджі-Мурат розповідає свою біографію.

- Народився в Цельмесе, аул невеликий, з ослину голову, як говорять у горах. Недалеко, пострілу за два, Хунзах, де ханів жили. Мати моя кормила старшого хана, від цього я й став близький до ханів.

Ханів було троє: Абунунцал-Хан, молочний брат мого брата Османа, Умма-Хан, мій брат названий, і Булач-Хан, менший, той, котрого потім Шаміль кинув скручи. Мені було років п’ятнадцять, коли по аулах стали ходити мюриди. Вони били по каменях дерев’яними шашками й кричали: “Мусульмани, хазават (газават, священна війна з невірними)!” Чеченці все перейшли до мюридів, і аварци стали переходити до них. Я жив тоді вдворце.

Я був як брат ханам: що хотів, то робив, і став багатий. Були в мене й коня, і зброя, і гроші були. Жив собі на втіху й ні про що не думав.

І жив так до того часу, коли Кази-Муллу вбили, і Гамзат став на його місце. Гамзат надіслав ханам послів сказати, що, якщо вони не приймуть хазават, він розорить Хунзах. Отут треба було подумати. Хани боялися росіян, боялися прийняти хазават, і ханша послала мене із сином, із другим, з Умма-Ханом, у Тифлис просити в головного російського начальника допомоги від Гамзата.

Головним начальником був Розен, барон. Він не прийняв ні мене, ні Умма-Хана. Велів сказати, що допоможе, і нічого не зробив. Тільки його офіцери стали їздити до нас і грати в карти з Умма-Ханом.

Вони напували його вином і в дурні місця возили його, і він програв їм у карти все, що в нього було. Він був тілом сильний, як бик, і хоробрий, як лев, а душею слабкий, як вода…” Розповів він далі про те, як віроломно Гамзат заманив до себе синів покійного хана й убив їх. Як вони запекло пручалися…

А Хаджі-Мурат утік, злякавшись. Після пережитої ганьби він, за його словами, більше ніколи нічого не боявся. Гамзат убив і матір-ханшу.

Вся Аварія скорилася Гамзату. Не скорилися тільки Хаджі-Мурат і брат його Осман. Вони вбили Гамзата, але на його місце встав Шаміль. З розмови соратників Хаджі-Мурата з’ясовується, що він, хоча й не підкорився Шамілю, але однаково хвалить його.

- Говорить, Шаміль - велика людина. І вчений, і святий, і джигіт. Якби не був святий, народ би не слухав його…

Нехай дехто презирливо називає Шаміля горцем - тобто дикуном, селючкою. Так. Шаміль - теперішній горець. А в горах-те й живуть орли.

* * * Автор описує дивні для російської людини вдачі горців. Так, наприклад, один з нукерів розповідає, як він виявився серед людей, відданих Хаджі-Мурату. - Я з одного аулу з ним.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций