Твір по оповіданню Чехова «Квіти запізнілі»

Розміщено Українська література в 3 января 2012

У цьому оповіданні Чехов продовжує свою улюблену тему - трагізм доль звичайних людей, що заплуталися в життєвих дріб’язках і в результаті прихожих до сумного фіналу. Центральна думка оповідання - любов. Письменник зображує життя сім’ї князів Приклонских. У центрі портрет однієї героїні: «гарненької, як героїня англійського роману». Це князівна Маруся. Властиво, як такого, портрета Марусі автор не створив, читачеві залишається тільки власною уявою її представити. Вона досить симпатична дівчина. Любить матір і брата Егорушку. Брат же виявляється глибоко порочною людиною, що не бажає позбуватися від шкідливих звичок

Мати намагається вплинути на Егорушку, розповідаючи йому історії з життя їхнього кріпака, а зараз багатого й впливового доктора Топоркова, що у майбутньому зіграє трагічну роль у житті сім’ї Приклонских. Але повернемося до любові Марусі до брата, якого в загальному любити немає за що. Скоріше це зовсім не любов, а прихильність, інстинкт рідної крові - явище розповсюджене

Людина не може звільнитися від залежності цієї трохи навіть, по-моєму, жертовної прихильності до людини, невартій такого відносини. Маруся впевнена, а швидше за все, підсвідомо вселила собі, що брат п’є з горя, а не від порочності натури. Їй хочеться вірити, що «вином і горілкою заливає він безнадійну любов, що палить його серце».

Егорушка, у свою чергу, теж випробовує складні почуття до рідні: йому їх жаль «і в той же час сильно хотілося вигнати їх з кімнати».

Йому набридли їхні наставляння й докори. Він почував деяке каяття совісті, що його тільки дратувало. Егорушка поводився як типовий алкоголік: давав обіцянки не пити й щораз напивався до того, що його привозили з ресторану мертвецки п’яним. Чехів точно зображує п’яницю: офіціант «тримав у своїх объятьях тіло мертвецки пья-цого князя Егорушки. Егорушка був у самому байдужому стані й в объятьях «людини» бовтався, як гусак, якого тільки що зарізали й несуть у кухню». Незабаром з’являється в оповіданні й доктор Топорков. Маруся й Егорушка занедужали, і мати викликала доктора Топоркова, тому що була високої думки про його професійні якості. Він вилікував Приклонских, взяв з них гроші, і на цьому візити його до них скінчилися

Однак Маруся, начитавшись романів про любов, встигла закохатися в доктора. В уяві дівчини доктор стала розумним, гарним, шляхетним. На його тлі вона раптом осмислила пороки Егорушки. Події розгорнулися зовсім несподіваним образом: Топорков не обертав ніякої уваги на Марусю, але раптом прийшла від нього сваха й сказала, що доктор просить руки Марусі, але хоче за неї 60 000 приданого. Княгиня розсудила, що, назвавши таку суму, свідомо знаючи, що вона занадто для неї велика, Топорков не любить її дочка, образилася й різко відмовила свасі. У цей час Маруся, не знаючи про відмову, будувала романтичні плани про прекрасне майбутнє

Топорков, одержавши відмову, не розгубився й женився на багатій купчисі. По суті, він женився на грошах

Життя героїв пішла під ухил. Вони переступили моральну рису, поперед них очікувало нікчемне життя. Княгиня-мати не пережила руйнування. Егорушка став пити ще більше, брав у Марусі останні гроші, завів коханку, словом, опускався усе нижче й нижче. Маруся від всіх життєвих безладь знову занедужала. Вона пішла до доктора й зізналася йому в любові. У Топоркове ж раптом прокинулися шляхетні почуття. Йому стало соромно за своє життя, за те, що він брав гроші із хворих, за те, що женився на грошах. І тоді він вирішує виїхати з Марусею у Францію, щоб урятувати дівчину. Але вона вмерла

Для морального відродження Топоркову не вистачило життя Марусі. Він повернувся в Росію й став вести колишній спосіб життя. Правда, Егорушку він взяв жити до себе, тому що він нагадував докторові Марусю, а не з якихось моральних спонукань. Він дозволяв йому пиячити й пропивати гроші. От так дріб’язкове життя зруйнувало долі людей, які могли б прожити життя щасливо й повноцінно. Топорков мав талант доктора й неабияку волю. Маруся - шляхетне, чесне серце. Егорушка був матеріально забезпечений і міг, крім вина, знайти заняття в житті. Але, на жаль…

Безсумнівна цінність творчості Чехова, по-моєму, у тім, що він на прикладі життєвих дріб’язків, повсякденних відносин людей висвечивает ідеали, до яких людина повинен прагнути, якщо він не ворог собі

А. П. Чехова відомий нам як письменник-сатирик. Дійсно, важко знайти іншого письменника, здатного настільки ж правдиво висвітити всі сторони життя. Становлення чеховського таланта довелося на 80-і роки - період безвременья, коли ідеали народництва звалилися, а нових ще не існувало. Чехів і не хотів жити за схемою, він не визнавав ніяких догм і намагався валити їх. У нього не було остаточно сформованого ідеалу майбутньої людини. Чехів дивився на життя й шукав цей ідеал. Він розумів, що потрібно шукати відповідь на питання про сенс життя, а його може дати лише саме життя

Головним його завданням було правдиве зображення життя. Сам Антон Павлович писав: «Що мир «кишить негідниками й негідницями», це правда. Людська природа недосконала, а тому дивно було б бачити на землі одних тільки праведників. Думати ж, що на обов’язку літератури лежить викопувати з купи негідників «зерно», значить заперечувати саме літературу. Художня література тому й називається художньої, що малює життя такою, яка вона є насправді… Літератор зобов’язаний бороти свою бридливість, мазати свою уяву брудом життя…» От чому Чехова більше залучав пересічний потік життя - та, по визначенню Гоголя, «тину дріб’язків», борсаючись у якій люди перестають зауважувати, як незначні їхні мети. Саме тут Чехов знайшов невичерпні поклади смішного. Але для того, щоб воно стало смішним і для читача, потрібно було показати, як під впливом звички обессмисливается поводження людей, тобто потрібно було показати звичайної людини в його повсякденному існуванні. І щоб показати життя у всій її розмаїтості, Чехов у своїх оповіданнях описує дії, що відбуваються в місті й у селі, на дачі й в аптеці, у церкві й на балі

У добутках одного тільки року більше двохсот п’ятдесяти основних персонажів, які є представниками майже всіх соціальних груп: поміщики, купці, військові - від таємного радника до колезького секретаря, мужики, доктори, музиканти, актори й багато хто інші. Уводячи в дію ці персонажі, Чехов висміював те, що не хотів би бачити у своєму ідеалі

Так, наприклад, дрібний чиновник у зображенні Чехова - це злісна, заздра, нісенітна й боягузлива людина. Звичайно він цілком удоволений умовами свого існування, а якщо й буває іноді незадоволений, те лише тим положенням у чиновницькій ієрархії, що він займає. От чому він найбільше цінує чина й багатство. І ні утворення, ні культура не має сил змінити цю життєву установку чиновника. Черв’яків, наприклад, сидів у кріслах партеру потилиця в потилицю з генералом, але той все-таки був для нього настільки недосяжний і святий, як Бог («Смерть чиновника»). Тонкий закінчив гімназію, однак, як тільки почув, що друг його дитинства вже таємний радник, відразу «скулився, згорбився, звузився» і «Ваше превосходительство… Хи-хи-с!» («Товстий і тонкий»). Із цього приводу сам Чехов писав: «…Кому далеке життя, хто нездатний до неї, тому більше нічого не залишається, як стати чиновником».

Велике суспільне зло також і в кріпосництві, тому що збереглися не тільки люди, пользовавшиеся привілеями, заповіданими кріпосною епохою, але й мораль, породжена кріпосництвом, ще жила у свідомості й поводженні його сучасників. Колишні кріпаки ще не один рік після скасування кріпосного права по звичці дивилися на поміщика як на пана й уважали себе зобов’язаними виконувати будь-яку його примху. Так, наприклад, Фірс із п’єси «Вишневий сад» з жалем згадує про минулі часи. І якби Карпушка й Матвій не виявили готовності відразу ж приступитися до виконання наказу Трохима Семеновича, то наруга над хлопцем і дівкою могло б і не відбутися («За яблучка»).

Така рабська покора, відчуття своєї незначності також не відповідали моральному ідеалу Чехова. В одному з його листів молодшому братові Михайлові є такі рядки: «Не подобається мені… навіщо ти величаєш особу свою «незначним і непомітним братишкой». Незначність своє усвідомиш? Не всім, брат, Мишам треба б!,1ТЬ однаковим. Незначність своє усвідомлюй, знаєш Де? Перед Бігцем, мабуть, перед розумом, красою, природою, але не перед людьми. Серед людей потрібно усвідомлювати своє достоїнство. Адже ти не шахрай, чесна людина? Ну й поважай у собі чесного малого й знай, що чесний малий не незначність».


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций