Твір по оповіданню Л. Н. Толстого «Люцерн»

Розміщено Українська література в 17 декабря 2011

В 1857 році Л.Н.Толстой зробив закордонну подорож. Він побував у Франції, Італії, Швейцарії й Німеччині. Письменник виявив живейший інтерес до життя західноєвропейських країн і близько познайомився з їхньою культурою й соціальним ладом. Багато чого з того, що він побачив тут, уразило й засмутило його, викликало в ньому почуття протесту. Так, у курортному швейцарському містечку Люцерні він був свідком бездушного відношення багатих іноземних туристів до злиденного мандрівного співака. За один день Толстої написав оповідання “Люцерн”, у якому вилив все своє обурення проти буржуазної цивілізації, побачивши в ній “марнославство, честолюбство й користь”.

Чому ж настільки “звичайний” у буржуазному суспільстві випадок так схвилював письменника? Справа отут у тім, що, приїхавши в Європу із кріпак Росії, Толстой мріяв насолодитися тут “соціальною волею”.

У перші дні перебування в Парижі Толстої писав, що “це почуття соціальної волі… становить головну принадність тутешнього життя”. Але пройшло небагато часу, і від радісних надій і очікувань, з якими Толстой приїхав на Захід, не залишилося й сліду

На: однієї з паризьких площ Толстої побачив, як стратили (гильотинировали) людини. Страта відбувалася в присутності величезної юрби, для якого вона була лише яскраві, збудливі нерви видовищем. Відвідавши знамениту паризьку біржу, де відбувалися фінансові угоди, Толстой зробив у щоденнику коротку, але вичерпний запис: “Біржа - жах!” Побувавши в гробниці Наполеона, він записав у щоденнику: “Обожнювання лиходія жахливо”.

Гільйотина, біржа й культ Наполеон-завойовника - от що несла із собою “вільна” буржуазна цивілізація. До цього додалися картини міської вбогості й зубожіння сільського населення. Приїхавши у Швейцарію й захоплюючись красою й багатством її природи, Толстой зі смутком написав в “Шляхових записках” про жахаючу бідність, у якій доживали своє життя старі робітники, що втратили сили й здоров’я. І це в країні, де, як писав Толстой, “цивілізація, воля й рівність доведені до вищого ступеня”. От звідки ті гнів і гіркота, якими просочена кожний рядок в оповіданні “Люцерн”. Не бажаючи стримувати себе, письменник викликує: “Паршива ваша республіка!” - звертаючись до людей, для яких “краще благо миру - гроші”.

Толстой приводить в “Люцерні” мовлення “маленького чоловічка” - злиденного співака, спрямовану проти “нових законів республіки”. “Що ж це таке? - говорить співак. - Богатим жити можна, як хочуть, a un bauvre tiaple, як я, вуж і жити не можемо. Що ж це за закони республіки? Коли так, то ми не хочемо республіки…” Ми - це тисячі таких же знедолених і гнаних бідняків, як і він, позбавлений можливості жити по-людськи.

Виливши свій гнів і обурення проти буржуазних “порядків”, Толстой наприкінці оповідання говорить про “Вічний дух”, про Бога, як про єдину надію для всіх пригноблених і знедолених людей. І цим він, безсумнівно, послабляє враження, що робить на читачів його добуток

Сила оповідання “Люцерн” не у звертанні до Бога, а в жагучому заступництві за бідних, пригноблених і гнаних людей, у різкій критиці байдужості й Жорстокості багатіїв-аристократів, що встановили нелюдські “порядки”


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций