ПУШКІНСЬКА ЛІРИКА ДРУЖБИ Й ЛЮБОВІ

Розміщено Українська література в 9 ноября 2011

У численних віршах, присвячених друзям і коханим, розкрилося розуміння поетом цих вищих життєвих цінностей, створені яскраві образи друзів і улюблених жінок. Дружба й любов для Пушкіна - супутники юності, вони виникають в «вихрі життя молодий» і супроводжують людину все його життя. Потреба Пушкіна в дружнім спілкуванні, у розумінні й підтримці друзів була настільки ж незмінної, як і потреба любити й бути улюбленим. Дружбу Пушкін розумів не тільки як відносини, що виникають між двома людьми. «Приятельство» для нього - це ціле коло людей, близьких «по долі», це «братерство», «наш сполучник», що зложився ще в ліцеї. Маніфест дружби - строфа з «19 жовтня»:

Друзі мої, прекрасний нага сполучник!

Він як душу нероздільний і вічний

Неколебим, вільний і безтурботний

Зростався він під покровом дружних муз…

Дружбу Пушкін розумів і як «сладостний сполучник», що зв’язує між собою поетів

У вірші «До Язикову» основою цього сполучника назване творчість, натхнення: Вони жерці єдиних муз; Єдиний пломінь їх хвилює; Один одному далекі по долі, Вони рідня по вдохновенью. У віршах Пушкіна про дружбу незмінно присутня філософський мотив долі («19 жовтня»). Міркування про друзів підштовхували поета до аналізу власної долі, створювали психологічне й філософське тло багатьох його віршів. Ліцеїсти, розкидані по всьому світлу, як би з’єднувалися в ліричному світі Пушкіна

Дружня участь, дружня підтримка для Пушкіна - вищі прояви людяності, що вимагають мужності, волі, готовності виконати свій борг («И. И. Пущину»). Сила дружби прочнее тюремних ланцюгів, промінь ліцейського братерства здатний розсіяти морок заточенья - така головна думка поета. На відміну від дружби, у якій Пушкін цінував сталість, вірність, любов розглядалася їм як почуття минуще. Воно, подібно бурі, давало йому потужне джерело натхнення, позбавляючи його волі, підкоряючи «страстям заколотним». І в шедеврах пушкінської любовної лірики («Я пам’ятаю дивовижне мгновенье…», «Я вас любив…», «На пагорбах Грузії…») говориться саме про почуття поета, а не про відносини, що зв’язували його з коханими. Любов Пушкін-лірика - предмет високої поезії. Вона немов виведена за межі побуту, життєвої «прози».

Вірші Пушкіна - зовсім не щоденник його любовних перемог і поразок. У них відбита не тільки психологічна правда любовних переживань, але й виражені філософські подання поета про жінку як про джерело краси, гармонії, нез’ясованих насолод. Пушкіна оспівав жінку. У віршах оживають його «любові чарівні сни». Це вірша-спогаду, у яких поет чуйно прислухається до себе, прагне виразити в слові психологічну унікальність і в той же час подібність своїх любовних переживань. Говорити про улюблений поетові настільки ж складно, як і про абсолютну красу або про вище блаженство, тому образи жінки створюються за допомогою порівнянь і аналогій («Мадона»). Любов, «замикаючи» перерахування того, що змушує душу поета «пробудитися», як би вінчає всі, із чого складається життя. Саме любов здатна дати людині вища насолода. Любов - символ духовного відродження. Навіть сама надія на «пізню» любов здатна примирити поета з похмурим і безрадісним життям.

Надія на те, що нова любов спереду,

найвища й світла

«Елегія»

У вірші «На пагорбах Грузії…» любов оживає не тільки тому, що поет згадав про улюблену. У ній джерело нових яскравих переживань, воно - іскра, що запалює серце, що не може не любити. Останні рядки («И серце знову горить і любить - тому, що не любити воно не може») особливо важливі для розуміння вірша й тієї ідеї любові, який натхненна лірика Пушкіна: вічна сама потреба любити, почуття виникає в серце як луна жіночої краси й гармонії. Навіть чужа, невідома любов здатна наповнити душу поета «мечтою дивної»

воскресивши цілий рій спогадів

про своїй і «чужій» молодості,

про красу й щастя

(«Квітка»).


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций