Рахметов «особлива людина», «вища натура», людина «іншої породи»

Розміщено Українська література в 20 октября 2011

Дворянин по походженню, він стає демократом по поглядах на життя, на народ і по поводженню. Таке явище, як перехід кращих людей панівних класів на сторону пригноблених, не було випадковим. Ще Маркс і Энгельс в «Комуністичному Маніфесті» писали: «У ті періоди, коли класова боротьба наближається до розв’язки, процес розкладання усередині панівного класу, усередині всього старого суспільства приймає такий бурхливий, такий різкий характер, що невелика частина панівного класу відрікається від нього й примикає до революційного класу, до того класу, у руках якого майбутнє».

Людьми, що примкнули до революційного класу, були люди, подібні до Герцена й Огарьову, що вийшов з багатих дворянських семвй, полковникові генерального штабу Обручеву й ін. В образі Рахметова злилися кращі риси передових людей епохи Чернишевського,4 у цьому образі чимало й таких рис, які були властиві самому Чернишевському

Рахметов - професійний революціонер, революційний вождь. Це лицар без страху й докору, людина, начебто викуваний із чистої сталі. Таких людей, як він, небагато. «Я зустрів, - зауважує Чернишевський, - дотепер тільки вісім зразків цієї породи (у тому числі двох жінок)». Як відразу став Рахметов «особливою людиною». Він приїхав у Петербург звичайним чималим юнаком. Зближення з Кірсановим, що познайомив Рахметова з навчанням соціалістів-утопістів і філософією Фейєрбаха, з’явилося поштовхом до перетворення його в «особливу людину». «Жадібно слухав він Кірсанова в перший вечір, плакав, переривав його слова вигуками прокльонів тому, що повинне загинути, благословений тому, що повинне жити».

Обдарований незвичайними здатностями, Рахметов, з, учив теорію соціалізму, незабаром переходить до революційної дії, стає революціонером, людиною «особливої породи». «Він поважнее всіх нас тут, узятих разом»,- говорить про нього Кірсанов. Рахметов з разючою швидкістю розширює коло своїх знань і після того, як переходить до революційної роботи. У двадцять два роки він був уже «людиною дуже чудово ґрунтовної вченості». Читає Рахметов тільки «самобутні» твори, і це тому, що, на його думку, «по кожному предметі капітальних творів дуже небагато; у всіх іншим тільки повторюється, розріджується, псується те, що всі набагато повніше і ясніше укладено в цих деяких творах. Потрібно читати тільки їх; усяке інше читання - тільки даремна витрата часу». Розуміючи, що сила вождя - у його близькості до народу, Рахметов пильно вивчає життя трудящих. Пішки з’їздив він всю Росію, був дроворубом, пильщиком, каменотесом, разом з бурлаками тяг лямку на Волзі. Для простого народу він - своя, рідна людина. Недарма бурлаки прозвали його Никитушкой Ломовим на згадку легендарного волзького богатиря-бурлаки

Рахметов, готовлячи себе до революційної діяльності, знає, що йому доведеться переносити позбавлення, мучення, бути може, навіть катування з боку царських тюремників. І він заздалегідь загартовує волю й тіло, привчає себе переносити фізичні страждання, відмовляється від усякої розкоші, веде життя аскета

Рахметов відрізняється рідкою працездатністю: «Він устигав робити страшно багато, тому що й у розпорядженні часом поклав на себе точно таке ж приборкання примх, як і в матеріальних речах. Ні чверті години на місяць не пропадало в нього на розвагу, відпочинку йому не було потрібно».

Заняття його різноманітні, і зміна їх є для Рахметова відпочинком. Про таємну революційну роботу Рахметова Чернишевський, по цілком зрозумілих причинах, не міг говорити відкрито. «Я знаю про Рахметове більше, ніж говорю»,— зауважує письменник. Він тільки глухо згадує про те, що в Рахметова «справ… була безодня, та й по всьому, не касавшиеся особисто до нього; особистих справ у нього не було, це все знали… Він мало бував будинку, усе ходив і роз’їжджав, більше ходив. Але й у нього безупинно бували люди… часто по нескольку днів його не бувало будинку. Тоді, замість нього, сидів у нього й приймав відвідувачів один з його приятелів, відданий йому душею й тілом і мовчазний, як могила».

Рахметов, знаючи, що резолюції потрібні віддані й знаючі люди, піклується про підготовку революційних кадрів: у декількох університетах учаться його стипендіати, що готуються до підпільної діяльності

Він здається людиною суворим і похмурим. Він і сам говорить: «Бачиш невеселі веши, як же отут не будеш похмурим чудовиськом». Але суворість його тільки зовнішня, за нею ховається ніжна й любляча натура. «При всієї своїй феноменальній .брутальності він був, по суті, дуже делікатний», - зауважує Чернишевський: «Який це ніжна й добра людина», - думає про нього Віра Павлівна. Для того щоб допомогти пригнобленим вийти на багаті щастям простори життя, Рахметов відмовляється в ім’я Любові до людей від особистого щастя. «Я повинен придушити в собі любов,- говорить він улюбленій жінці,- любов до вас зв’язувала б мені руки, вони й так не швидко розв’яжуться в мене,- вуж зв’язані. Але розв’яжу. Я не повинен любити… такі “люди, як я, не мають права зв’язувати чью-нибудь долю зі своею».

Рахметов, як і всі «нові люди» Чернишевського, діє по принципах,«розумного егоїзму». Він бореться за щастя народу, і ця боротьба стає справою всього його життя, зм’якшує його тужливі думи й пекучу скорботу

У важкій і небезпечній роботі він знаходить задоволення полум’яної любові до народу. Не легкий шлях, по якому йде Рахметов. але не вбогий, а багатий радостями й щастям цей шлях. Хоча Рахметову присвячено менше сторінок, чим іншим героям «Що робити?», він - найважливіший герой роману, тому що ідейний зміст твору Чернишевського полягав у заклику до революційної боротьби за соціалістичне перетворення


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций