Роман «Що робити?»

Розміщено Українська література в 16 октября 2011

Роман був початий у грудні 1862 р. і закінчений через чотири місяці. Перші розділи його з’явилися ще в березневій книзі «Сучасника» за 1863 р., інші ж - у квітневому й травневому номерах журналу за той же 1863 г.

Роман, пройшов подвійну цензуру. Спочатку він читався членами слідчої комісії зі справи Чернишевського, потім надійшов до цензора «Сучасника». Чернишевському вдалося так вдало замаскувати революційний зміст роману, що члени слідчої комісії не виявили в ньому нічого крамольного, а цензор «Сучасника», бачачи на рукописі печатка й шнури комісії, перейнявся відповідним трепетом і пропустив не читаючись

Коли, нарешті, рукопис, пройшовши подвійні цензурні митарства, опинилася в руках Некрасова, Некрасов пережив важкий удар: по дорозі в друкарню він ненавмисно упустив згорток з рукописом і не відразу виявив втрату. Некрасов був у розпачі, тому що знав, що чорнового екземпляра в Чернишевського немає.

В «Відомостях Санкт-Петербургской міської поліції» було поміщене оголошення про втрату рукопису й нашедшему обіцяна винагорода. Через чотири дні, що здалися Некрасову вічністю, якийсь бідняк-чиновник, що знайшов згорток, приніс його на квартиру поета. Одержавши добуток свого заточеного друга, Некрасов поспішив надрукувати «Що робити?», тому що прекрасно розумів, що цензура й влади спохватяться й, зрозумівши свою помилку, заборонять роман. Так воно й трапилося насправді. Роман був незабаром заборонений, і окреме його видання з’явилося тільки в 1905 р. Однак заборона запізнилася. Книжки «Сучасника» з надрукованим у них романом уже розійшлися по країні, і .всі передові люди тодішньої Росії з пекучим інтересом читали революційний заповіт свого вчителя, переписували роман, і в сотнях нових рукописів він продовжував свій переможний хід по країні

В образі Віри Павлівни є й такі риси, які властиві були дружині Чернишевського Ользі Сократовне. Сама Ольга Сократовна говорила: «Верочка - я, Лопухів узятий з Бокова». У поводженні Рахметова є окремі риси, що нагадують учинки саратовского поміщика Бахметьева, знайомого Чернишевського. Чернишевському було відомо, що більшу частину свого стану Бахметьев передав Герценові на організацію революційної роботи й видання демократичної літератури. У романі є подібний епізод: Рахметов за кордоном є до Фейєрбаха й передає йому значну суму на видання його творів

В образі Рахметова можна також побачити відбиття тих рис характеру (розвинене почуття громадянського обов’язку, виняткової сили розум, залізна воля, безмежна відданість інтересам народу), які були властиві самому Чернишевському, Добролюбову й деякому іншому видатному революціонерам 60х років

Основне достоїнство свого роману Чернишевський бачив у його «істинності». А це значить, що герої «Що робити?» - не прості копії з дійсності, а художні образи, у яких укладено багато чорт, типових для разночинной інтелігенції 60х років

Як більшість «нових людей», Віра Павлівна знайома з нестатком, вона рано початку працювати. «Коли їй був чотирнадцятий рік, вона обшивала всю сім’ю… Коли Верочке здійснилося шістнадцять років, вона перестала вчитися у фортепіанного вчителя в пансіоні, а сама стала давати уроки в тім же пансіоні; потім мати знайшла їй і інші уроки».”Найважливішою рисою характеру Віри Павлівни є глибока відраза до всякого роду гнобленню, прагнення до незалежності й волі. «Я знаю тільки те,- говорить вона Жюли,- що не хочу нікому піддаватися, хочу бути вільної, не хочу нікому бути зобов’язаної нічим, я хочу не стискувати нічиєї волі й сама хочу бути вільна». Те ж саме говорить вона й Лопухову: «Головне - незалежність! Робити, що хочу,- жити, як хочу, нікого не запитуючись, нічого ні від кого не вимагати, ні в кому, ні в кому не бідувати! Я так хочу жити!»

Іншою характерною рисою Віри Павлівни є здатність до практичної дії, організаторський талант, уміння переборювати труднощі й негоди. Вийшовши з «підвалу», вона починає боротися за звільнення інших жінок, майстерні, організує по-новому життя й працю багатьох дівчин. Звільнивши себе, вона звільняє інших

Вона відрізняється гордим, волелюбним і рішучим характером. Її неможливо змусити підкоритися тому, що їй здається безглуздим і огидним

Вичерпавши всі можливості боротьби з матір’ю, що готувалася її продати або насильно видати заміж за багатого світського паскудника, Віра Павлівна вирішується скоріше покінчити із собою, чим поступитися. Їй властиво постійне прагнення до духовного росту, удосконалюванню, вона не задовольняється зробленим, далека застою. Як і інші «нові люди» Чернишевського, вона може бути щаслива тільки тоді, коли приносить радість і щастя іншим людям. Вона знає, що особисте щастя «неможливо без щастя інших». Як і всі «нові люди», Віра Павлівна непоколебимо вірить у торжество народної справи, у те, що «це неодмінно так буде, що цього не може не бути».

Віра Павлівна не може й не хоче обманювати ні себе, ні інших. Полюбивши Кірсанова, вона розуміє, що було б негідно й нечесно обманювати себе й Лопухова, і. перша розповідає про своє почуття Лопухову. Їй недостатньо особистого щастя, і, вийшовши заміж за гаряче кохану людину, Віра Павлівна продовжує пред’являти до себе нові вимоги, стає жінкою-лікарем, ревнителем науки

Вона гармонічна людина: багато читає, жагуче любить музику й театр, прекрасно співає, уміє не тільки плідно й із захопленням працювати, але й від душі веселитися

Віра Павлівна - не «синя панчоха», вона піклується про свою зовнішність,, зі смаком одягається, зберігає жіночність і чарівність

Віра Павлівна - не схема, а звичайна жива людина, яких у часи Чернишевського було чимало. Вона одна з тих жінок, які, прокладаючи собі шлях, ведуть за собою інших до волі й щастя


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций