Саме чарівне почуття - любов

Розміщено Українська література в 24 сентября 2011

Це почуття знову й знову доводить, що без нього життя втрачає зміст. Любов змінює людину, у його душі начебто розцвітає чарівна квітка, що своїм тонким ароматом заповнює кожну клітку; любов дарує людині радість, гармонію - саме таким є ідеальне подання про це почуття. Чи існує така любов? Чи кожна людина зустріне її на своєму шляху?

На мою думку, любов, у тому випадку, коли вона дійсно теперішня, - це важке випробування. Таке почуття ніколи не покине людини, якими б не були обставини. Йому байдужі відстані, час, вік, розставання. Не завжди можна ототожнити таке почуття із щастям. Навпаки, як звичайно воно приносить більші страждання, часто закінчується трагічно: смертю, в’язницею, божевіллям. Леся Українка писала : «Ні, це ти забула, що повинне бути любов теперішня! Любов - як вода, - плавк і швидка; рве, грає, затаскає й палить» («Лісова пісня»). Тому людина часто обминає свою теперішню любов і знаходить буденність, у якій і проживає тихо й спокійно своє життя - без великого щастя, але й без великого горя

Більше примітивні люди взагалі не здатні на це підняте почуття. Для них любов - лише задоволення фізіологічних потреб. Хоча така «штучна» любов і здається стабільної, іноді вона закінчується дуже швидко, або навіть переходить відразу в ненависть. Тому що люди не можуть жити разом протягом тривалого часу, не маючи нічого загального. Таким чином, виникають конфлікти, які неминуче ведуть до руйнування хибкого сімейного сполучника

Трапляється й те, що людина заради надбання матеріальних цінностей; зневажає своєю теперішньою любов’ю. Шлюб з розрахунку в сучасному житті - річ зовсім не рідка. Іноді ж навпаки - щира любов стає неможливої через соціальний неравности або через інші життєві обставини, які його не стосуються

Тема любові завжди була провідної в літературі, у тому числі в українській. Так, наприклад, у драмі-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» перед Лукашем виникає проблема вибору між теперішньою любов’ю і її неповноцінним замінником, поезією й прозою буття, а саме, між спритною господаркою, моторною дівчиною, доброю робітницею Килиною й загадкової, казкової мавкой. Лукашу складно прийняти рішення, тому що він полюбив уперше, це почуття йому не знайоме, і він не в змозі його усвідомити: «Я не любив нікого ще сроду. Я того й не знав, що любов така солодка!» Проте згодом, під тиском матері, Лукаш відмінюється до шлюбу з Килиною, віддаючи своє серце, за що він і буде покараний. У третій дії драми-феєрії Лукаш свариться із дружиною,

і усвідомить все те, чого не розумів раніше: «Я, жінка, бачу те, що ти не бачиш… Тепер я мудрий». Мавка ж виникає перед нами зразком ідеальної теперішньої любові. Для неї не має значення ні її походження, ні сварлива мати Лукаша, ні весільні церемонії. Головне для неї - її безсмертна любов: Я живаючи! Я вічно буду жити! Я в серце маю те, що не вмирає!» Вона йде з улюбленим до кінця, і навіть після фізичної смерті її почуття живуть

У поемі Т. Г. Шевченко «Катерина» розглядається небагато інша проблема: безмовна любов, що приводить до самогубства. У цьому випадку ми бачимо й сторони дівчини щирі почуття, а хлопець ставиться до неї легковажно - він лише розважається: «Москаль любить жартуючи, жартуючи кине; піде у свою Московщину, а дівчина гине». Зрозуміло, що це неминуче приведе до трагедії: Іван іде в похід і не вертається до Катерини («…вернулися Іншими шляхами»), а при зустрічі з нею причиняється, що не довідається її й навіть відрікається від свого сина. Катерині, що втратила останню надію, серце якої розбито, нічого не залишається, як покинути дитини на дорозі, а самої - утопитися. Винуватим Шевченко вважає не тільки зрадника-москаля, а й людей, які так жорстоко поставилися до самотньої й нещасної жінки («Кого бог покарав на миру, того й вони карають»). Навіть батьки Катерини під тиском суспільної думки змушені відректися від власної доні

У п’єсах М. Старицького («Украдене щастя», «Ой не ходи, Григорієві, та й на вечірницю») любовні відносини поставлені в залежність від соціальних обставин, теперішня любов стає заручником соціальної неравности.

Глибоко й різноманітно нюанси й розбіжності любовні почуття втілені у віршах українських поетів. Так, у Франко любов виникає недосяжною мрією, оманної й таємничої:

Чого є мені в сні?

Чого звертаєшся ти до мене

Чудові очі ті ясні

Сумні,

Немов колодязя дно студене?

(«Чого є мені в сні?»)

И О. Олесь у поезії «Чари ночі» зображує любов як вічну рушійну силу й життя, що п’янить, привабливу й разом з тим трагічну, як нескінченне чарівне море, хвилі якого здатні й поглинути людини, і підняти до найвищого щастя. Любов - романтичне й загадкове почуття: «Десь на дні мого серця Заплела дивну казку любов», - пише П. Тичина у вірші «Десь на дні мого серця». Для Симоненко любов несподівана, непрошена, її силі людина часто не може протистояти:

Вона прийшла, непрошена й неждана

И так чарівно кликала й вабила… Ну як мені за нею не піти?

(«Вона прийшла»)

У вірші «Ну скажи - хіба не фантастично» поет проголошує вічність любові:

Ти і я - це вічне, як і небо

Поки будуть мерехтіти мири,

Буду Я приходити до Тебе…

Отже теперішня любов - це велике надбання людини. Воно формує особистість, визначає її сутність: воно стає головним випробуванням у житті Людини, робить його щасливим або нещасним. Чи існує теперішня любов сьогодні? Напевно, так, оскільки й зараз люди продовжують здійснювати героїчні й безглузді вчинки заради любові й страждати від цього. Це й робить їх людьми


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций