Твір огляд: Оповідання Горького на початку ХХ століття

Розміщено Українська література в 14 августа 2011

У творчості Горького 90-х років зливаються в єдиний потік два сприйняті від класиків початки: революційний романтизм і самий тверезий, нещадний реалізм. Однак ділити його ранні добутки на романтичний і реалістичні можна лише умовно, тому що реалізм проникає в усі його романтичні добутки, так само як революційна романтика пронизує майже вес його добутку реалістичні

У дослідженнях про творчість Горького відзначені також дві основні лінії викриття капіталістичної дійсності в його реалістичних добутках першого періоду: безпосереднє зображення власник^-власників-капіталістів-власників і зміщанілої інтелігенції й, з іншого боку, показ нестерпних умов життя народу як наслідку капіталістичних порядків. Такий розподіл теж умовно, однак можна розрізнити дві основні групи добутків, у яких переважає той або інший принцип відбиття дійсності

Тема власності, тема міщанства стала однієї з основних у творчості Горького. До неї письменника привів досвід життя. Уже в радянські роки в статті «Про те, як я вчився писати» Горький розповідав: «Живучи в середовищі дрібного міщанства, бачачи перед собою людей, єдиним прагненням яких було прагнення жульнически висмоктувати кров людини, згущати її в копійки, а з копійок ліпити рублі, я … «всім своїм трепетом» зненавидів це комарине життя звичайних людей, схожих один на одного, як мідні п’ятаки карбівки одного року». У жадібному прагненні до грошей вони зневажали людську -волю й достоїнство, ішли на злочини, падлючили й лицемірили

Великої викривальної сили досягає Горький в оповіданні «Ідилія» (1896). Перед нами подружня пара слабких і набожних, на перший погляд, людей: «Маленький, сухий старий, з гострою, сивою борідкою» і «бабуся, згорблена часом, з головою, нахиленої до землі». Вони мають бакалійну крамничку, ретельно моляться богу, мріють вивести в люди своїх дітей і т.п. Але головне їхнє заняття - таємне лихварство. Справа вони ведуть «чисто», влади не бояться, тому що знають, що й ті до них же «у нестатку прийдуть». Таким же єлейною-єлейним-набожно^-єлейним, але теж не менш жорстоким, показаний купець Петунников в оповіданні «Колишні люди» (1897), місце якому, як справедливо думає про нього Кувалда, на каторжні роботах

И все-таки ці люди діють «грубо», що застаріли методами, патріархально. На противагу їм Горький показує нових «хазяїв життя», що прагнуть діяти в дусі європейської цивілізації. Такі купецький син Яків Мосолов і купець Прахов в оповіданнях «Мара» і «Дзвін» (1896), які, як і колишні купці, «усе за грошем полюють, тільки більше в теперенхнем справі «золотий пил» в очі пускають»: Мосолов жертвує на училище, сподіваючись одержати не стільки подяку, скільки вигідний підряд; Прахов, прагнучи стати міським головою, жертвує на церковний дзвін

Важливе місце у творчості Горького 90-х років займає тема зміщанілої інтелігенції. Їй присвячені оповідання «Нудьги заради», «Помстився», алегорії «Про Чижа, що брехав, і про Дятла, аматора істини», «Порцелянова свиня». У ряді оповідань цього циклу показаний не просто міщанин, а міщанин мислячий, що філософствує. Однак, якщо придивитися до міщан неосвіченим і «культурним», те між ними особливої різниці немає. Всі вони єдині у своїй байдужості до людей і гіпертрофованій увазі до себе, хоча одні говорять про цьому прямо, а інші вимовляють лицемірні мовлення про любов до народу. І ті й інші - люди «безсовісні, здичавілі… у заздрості й жадібності». Чиновники глухої залізничної станції, щоб розігнати нудьгу, піддають осміянню почуття куховарки Орисі, довівши її до самогубства («Нудьги заради»). В оповіданні «Порцелянова свиня» створений гостро сатиричний образ «мислячого» міщанина, вся філософія якого зводиться до «достатку собою».

Критиці буржуазної інтелігенції, що змінила народу, Горький присвятив ряд реалістичних оповідань. Такий насамперед оповідання «Бешкетник» (1896). Його персонаж - редактор ліберальної газети Істомін любить говорити про інтереси народу, на ділі ж піклується тільки про особисті доходи, які витягає зі своїх політичних спекуляцій. В оповіданні є й антипод Істоміна - робітник-складач Микола Гвоздьов, що викриває лицемірство газети і її редактори. Образ Гвоздьова - перша спроба створити характер пролетаря-протестанта. Тому оповідання «Бешкетник» з’явився етапним добутком у творчості Горького. Правда, учинок Гвоздьова, що вставило в передову статтю газети редактори, що викривають, слова, класово не осмислений, це скоріше бешкетництво, чим вираження соціального протесту. І все-таки образ Миколи Гвоздьова - свідчення того, що вже в 90-і роки Горький шукав сучасник^-сучасника-героя-сучасника в робітничому середовищі

В оповіданні «Варенька Олесова» (1898) в образі Полканова Горький також викриває лицемірство ліберальної інтелігенції, що вимагає від літератури « ідей, щооблагороджують,», що виражає на словах співчуття «нещасним мужикам», а на ділі зовсім байдужої до них. Письменник більше симпатизує гарної, сильної, хоча й цинічної Вареньке Олесо-вой, чим безхребетному, з «сухим голосом», не здатному ні на які практичні справи Полканову.

У цьому оповіданні, як і в ряді інших творів Горького, застосований своєрідний принцип контрасту, коли людині, що впивається своїм «шляхетністю», протипоставлений персонаж, далеко не ідеальний і проте зухвалий нашу симпатію. Таке протиставлення (Полканов - Варенька), що лягло в основу сюжету оповідання, дозволяє особливо різко оголити порожнечу душі либеральствующего міщанина

Тип міщанина-інтелігента з порожньою душею постійно залучав Горького. Полканов - прямій попередник класичного типу міщанина й потенційного провокатора Клима Самгина, створеного Горьким уже в радянські роки, але задуманого ще до революції. Характерно, що в первісному задумі героя роману «Життя Клима Самгина» кликали Антоном Полкановим.

У цьому зв’язку треба відзначити наступну особливість творчості Горького: звертаючись протягом усього літературного шляху до однієї й тій же темі, він на кожному новому етапі розкривав її усе більш широко, висував нові проблеми, поглиблював характери, розвивав окремі мотиви своїх колишніх добутків. Так, Полканов перетворюється в Самгина, а, здавалося б, приватне зауваження одного з персонажів «Вареньки Олесовой» про міщан-інтелігентів - «Вони дачники по суті їхніх душ» - лягло в основу задуму п’єси «Дачники» (1904). Це стосується, звичайно, не тільки теми міщанства


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций