Твір по тематиці військових оповідань Л. Толстого

Розміщено Українська література в 9 августа 2011

Військові оповідання Роки, проведені Л. Толстим в обстановці воєнних дій спочатку на Кавказі, а потім у Криму, де він брав участь у героїчній обороні Севастополя, були серйозною школою формування його літературного таланта, школою вироблення моральних підвалин. Нові спостереження письменника послужили основою для створення ряду військових оповідань. Оповідання у військових оповіданнях, як правило, ведеться від імені «волонтера» (добровольця), юнкера або молодого офіцера, що не тільки захоплюється подвигами солдатів, але й викриває антилюдяність, протиприродність війни, що робить позиції оповідача й автора дуже близькими. Військові події завжди; сприймалися Толстим у контексті його постійних філософських міркувань про місце людини в історичному процесі

В оповіданні «Набіг» (1852) Толстой полемічно відмовляється від піднесено-романтичних традицій у висвітленні війни. Так, досить іронічно описує він поручика Розенкранца (напоминающего Грушницкого) і протиставляє йому капітана Хлопова — прообраз капітана Тушина в «Війні й світі». І молоденький прапорщик Алании, що сприймає війну як радісну й цікаву гру й погибающий у першому ж бої, пророкує майбутнього Петю Ростова. Як і в автобіографічній трилогії, письменник цікавиться таємницею людського характеру, поводженням людини в екстремальних ситуаціях, коли проявляється його щира натура. Підсумок своїм постійним роздумам про помилковий і теперішній патріотизм, щирої й мнимої хоробрості Толстої підвів в оповіданні «Рубання лісу». Він приходить до узагальнюючого висновку, що для російського солдата «не потрібні ефекти, мовлення, войовничі лементи, пісні й барабани: для нього потрібні, навпроти, спокій, порядок і відсутність усього натягнутого. скромність, простота й здатність бачити в небезпеці зовсім інше, чим небезпека, становлять відмітні риси його характеру».

У військових оповіданнях у центрі уваги автора — люди прості й скромні, часто навіть соромливі. Їм зовсім не властива показна хоробрість. Такий в «Набігу» капітан Хлопов, у фігурі якого «було дуже мало войовничого; але зате і їй було стільки істини й простоти,— додає оповідач,— що вона незвичайно вразила мене». Такі ж в «Рубанні лісу» капітан Тросенко, «людина загартований, спокійної хоробрості, I рідкої доброти» і рядовий Валенчук — «малороссиянин родом, уже п’ятнадцять років на службі й хоча невидний і не занадто спритний солдат, але простодушний, добрий, надзвичайно старанний…». В оповіданнях, написаних на матеріалі кавказьких, а потім і кримських вражень, постійно є присутнім мотив заперечення війни. Важливим аргументом для доказу протиприродності війни письменник уважає природу, що завжди дихає «примирливою красою й силою». Думка Лермонтова про людину:

  • …небо ясно
  • Під небом місця багато всім,
  • Але безперестану й дарма
  • Один ворогує він - навіщо?
  • ( «Валерик», 1784)

була підхоплена Толстим в оповіданні «Рубання лісу»: «Невже тісно жити людям на цьому прекрасному світлі, під цим зоряним небом? Невже може серед цієї чарівної природи удержатися в душі людини почуття злості, помсти або Пристрасті винищування собі подібних? Все недобре в серце людини повинне б, здається, зникнути в дотику із природою й вираженням краси й правди».


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций