Твір по збірнику Гоголя «Вечора на хуторі близь Диканьки»

Розміщено Українська література в 6 августа 2011

Збірник цей, що вийшов у двох томах (1831, 1832), став важливим явищем у російській літературі. Пушкіна відразу ж підтримав Гоголя, виділивши в його першому збірнику «жвавість опису», свіжі картини малороссийской природи, веселість «простодушну й разом лукаву». В «Вечорах…» яскраво виявилася глибока любов Гоголя до України, рідному народу з його широким молодецтвом, оптимізмом, ненавистю кугнетателям.

Композиція «Вечорів…» не зовсім звичайна. Її можна зрівняти з пушкінськими «Повістями Белкина». Як і в Пушкіна, весь збірник поєднує оповідач - тільки не дворянин, а простий пасічник Рудий Панько, що уже в передмові підкреслює демократичну настроєність усього оповідання. Звідси й народності стилю, що передає демократичний погляд на дійсність, народні оцінки. Разом з тим у ряді повістей явно відчувається лукава усмішка автора, що відтворює чужу свідомість - просте й невигадливе

У першому збірнику відбита романтична мрія письменника про красу, про просте, природне й вільне життя людини, ніким і нічим не гнобленого. Образи сільських красунь і відважних парубків, що персоніфікують кращі риси народного характеру, були відтворені Гоголем з любов’ю й перейняті внутрішнім ліризмом. У ряді оповідань, що ввійшли в цикл «Вечорів…», письменник малює ідеальний у його поданні мир, де незмінно перемагають добро й молодість, де для щастя немає ніяких серйозних перешкод, де любов вільна, де навіть нечиста сила дуже добродушна і як би олюднена. Наприклад, в «Ночі перед різдвом» згадується про цятку, що з’явилася на небі, схожому чи спочатку те на німця, чи те на губернський урядовця-стряпчого. А в дійсності був не німець і не стряпчий (їхня поява, дійсно, було б зовсім дивно й не пояснено на хуторі біля Диканьки), а просто чорт; відразу пустився доглядати за відьмою. І як би будь-яка нечиста сила не намагалася шкодити людям — нічого в неї не виходить, тому що герої Гоголя, що глибоко почувають красу природи, гарний, щедрий, сміливий, люблячий широкий простір, пісні й жарти,— такі герої нічого не бояться: ні сільського голову, ні риса, ні диявола («Ніч перед різдвом», «Травнева ніч…», «Зникла грамота»). У цих повістях стиль, оповідальна манера пов’язані з українськими народними піснями, прислів’ями, жартами, з комедіями батька письменника В. И. Гоголя, із традиціями «Энеиди» И. П. Котляревского з її вільнолюбством, гумором, сатиричними замальовками. Гоголь використає весь цей добре знайомий йому життєвий і літературний матеріал не просто для створення «етнографічного колориту», як це бувало в деяких його сучасників. Він не переказує який-небудь певний фольклорний сюжет, а відтворить поетичну картину життя України. Молодий письменник уводив читачів у новий для них мир, знайомив із чарівною українською природою, її історією й сучасним побутом. Народності тут проявлялася не в описі «сарафана», як писав згодом Гоголь, а в глибині розуміння й зображення «духу народу».

Однак у цій найяснішій, самій веселій книзі Гоголя відчуваються вже контрасти світла й тьми. В «Вечорі напередодні Івана Купали» і особливо в «Страшній помсті», що передвіщає «Тараса Бульбу», мова йде про похмурі сили, що вторгаються в життя1 людську, про найжахливіший злочин - зрадництві рідного народу

Особливе місце займає в циклі «Вечорів…» повість «Іван Федорович Шпонька і його тіточка», пов’язана з іншими повістями за принципом контрасту. Зникає натхненна поезія, романтична стихія пісень, танців, веселощі, фантастики. У житті поміщиків, власників хутора Витребеньки й села Хортище, тільки нудьга й сірість повсякденного існування. Зовнішня незакінченість повести - своєрідний художній прийом, покликаний підкреслити безглуздість і беззмістовність життя Шпоньки, оповідання про яке можна закінчити де завгодно. Реалістична манера листа, що виявилася в цій повісті, сатирична її спрямованість знайдуть продовження й розвиток надалі творчості Гоголя

Оповідання в «Вечорах…» будується на основі двох стильових тенденцій. З одного боку, це традиції розповіді, відтворення манери мовця (Рудого Панька і його друзів), де широко використаються елементи просторіччя, народний говір. Але чується в «Вечорах…» і голос автора, для якого характерна книжкова лексика зі стійкими літературними зворотами. Саме авторський голос повідомляє веселим оповіданням відтінок сумуй, суму. Це особливо помітно в «Сорочинской ярмарку». Перейнята сміхом і ярмарковим, карнавальним З1лесельем повість закінчується сумними міркуваннями автора про скороминущість радості й щастя на землі. Таким чином, в «Вечорах…» представлені різні змістовні мотиви 5їй стильові тенденції, що утворять складне эстетическое єдність, злитість романтичних і реалістичних початків, що є характерним і для наступного творчого розвитку письменника


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций