Сенс роману Олеся Гончара

Розміщено Екзаменаційні твори в 1 мая 2011

Олесь (Олександр) Тсрєнтійович Гончар народився 3 квітня 1918 року І селі Суха, тепер Кобеляцького району Полтавської області. Після закінчення школи вступив до Харківського технікуму журналістики. З 1937 року І). Гончар почав друкуватися в українській пресі. 1938 року він вступив па філологічний факультет Харківського університету.

У перші дні війни пішов добровольцем на фронт у складі студентського батальйону. Брав участь у багатьох боях. Був двічі поранений. Улітку 1942 року в районі Бєлгорода, будучи контуженим, потрапив у полон - Харківський, потім Полтавський табір військовополонених. Звідти з партією Військовополонених був незабаром направлений німцями па сільгоспроботи ні радгоспу «Передовик» Кишеньків-ського району Полтавської області. Тут, працюючи па збиранні хліба, цегельному заводі, тваринницькій фермі, брав іктивну участь у діяльності підпільної інтифадшетської організації, створеної при радгоспі з робітників та військовополонених. У вересні 1943 року з приводом Червоної Армії знову пішов на фронт. На фронті писав вірші, які пуб-ПІкувалися в дивізійній газеті.

Після війни закінчив 1946 року Дніпропетровський університет, навчав-’ я в аспірантурі Інституту літератури ІМ. Т. Г. Шевченка АН УРСР. Вже перший роман молодого тоді Олеся Гончара «Прапороносці» увійшов в історію української літератури одразу ж після його публікації в журналі «Вітчизна» (1946-1948 роки). Твір двічі відзначений Сталінською премією (за «Альпи» та «Голубий Дунай» - 1948 року; за «Злату Прагу» - 1949 року).

Протягом 50-х років О. Гончар виступає з оповіданнями (збірки «Південь» (1951), «Новели» (1954), «Чари-комиші» (1958), «Маша з Верховини» (1959)), повістями «Микита Братусь» (1951), «Щоб світився вогник» (1955) та романами «Таврія» (1952) і «Перекоп» (1957).

Новим кроком у творчій еволюції письменника став роман «Людина і зброя» (1960; Державна премія УРСР ім. Т. Г. Шевченка, 1962) про студентський батальйон у кровопролитних боях 1941 року. Ленінською премією СРСР був відзначений роман у новелах «Тронка» (1963).

Етапним для О. Гоичара став роман «Собор» (1968), в якому письменник одним із перших у радянській літературі порушив питання про розуміння історії народу, бережливе сприймання багатств його духовної культури, гостро виступив проти споживацько-браконьєрського ставлення до природи і пам’яток минулого.

«Своїм романом «Собор» Олесь Гончар увійшов у саму гущу пекучих питань сучасності й розворушив, розтривожив їхній рій. Це далеко не пересічний твір, в якому автор ставить більш чи менш істотні проблеми й пробує вирішити їх на рівні «середнього читача». Ні, тут автор бере з уст народу те, що наболіло затверділим болем, а проблеми постають самі собою і чекають нашого розуму і рук…

Основним сенсом роману Олеся Гончара є пошук опори духовності, пошук живих джерел людяності, розгадування народних традицій і святинь, за які тримається народ у розхитаному світі стандартизації, у прагненні зберегти своє єство, своє обличчя…

У романі ставиться велика проблема Людини й духового Середовища, яке має зміцнюватися, кристалізувати «щось вище» - людське начало - та охороняти його від розпаду під впливом бездушних чинників.»


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций