Класик романтичної літератури Герман Мелвілл

Розміщено Екзаменаційні твори в 27 апреля 2011

Майбутній письменник народився в сім’ї досить заможного нью-йоркського комерсанта. Його раннє дитинство було спокійним і щасливим. Та батько збанкрутував, психічно захворів і невдовзі помер. Юному Герману виповнилося тоді лише 13 років. Довелося покинути школу і пізніше він не зміг одержати регулярної освіти. Але великі здібності і працездатність допомогли Мелвіллу шляхом самоосвіти досягти найвищого культурного рівня, стати однією з освіченіших особистостей свого часу, фахівцем у багатьох галузях. В першій половині XIX ст. культура і мистецтво Сполучених Штатів переживали свій ренесанс і, мабуть, тому в країні народжувалися такі «ренесансні» особистості, як Едгар По або Герман Мелвілл.

Ще підлітком Мелвілл почав заробляти на життя, допомагаючи численній родині. Він змінив кілька занять: клерка, вчителя початкової школи, матроса на алжирському судні, що здійснювало рейси через Атлантику, знову вчителя.

Не знайшовши сталого заробітку на суходолі, Мелвілл, якого з дитинства вабило море (Сполучені Штати були вже великою морською державою, серед родичів хлопця не один служив на флоті), зафрахтувався на чотири роки на китобійне судно «Акушнет». Матеріальна скрута і романтично-авантюрна вдача юнака спонукали його на цей крок, визначили найголовніше в його житті і творчості. Значну частину американського флоту складали китобійні судна. Американці були монополістами з виловлювання, переробки і продажу китового лою, спермацету, китового вуса тощо. Фізична праця в промислі була особливо виснажливою, її умови нестерпними. Постійний чад від витопленого лою, сморід, спека, задуха; драконівська дисципліна, брутальність і жорстокість у стосунках; кепська їжа, частий голод і брак води. Не дивно, що підписавши контракти на роки, моряки не витримували такі терміни служби на одному судні, тікали з нього, опинялися в небезпечних, загрозливих ситуаціях.

Драматичні пригоди випали і на долю Мелвілла, який утік з «Акушнета» разом з товаришем і опинився на одному з Маркізьких островів. Певний час жив серед тубільців, побоючись за своє життя, бо підозрював їх у людожерстві. Тайпі з острова Нукухіва, серед яких він провів понад місяць, подарували йому захоплюючі спостереження, безліч цікавих фактів і думок, матеріал для першої книжки, названої за іменем племені «Тайпі» (1846). Та до написання цієї книжки автор приступив не відразу, бо ще потрапив на австралійський китоловний корабель «Люсі Енн», на якому матроси повстали проти жахливих умов життя і праці. Бунт придушили, а Мелвілл разом з іншими бунтівниками опинився у в’язниці. Потім - нова втеча і нова служба на китобійному судні «Чарлз і Генрі». Коли через півроку його списали на берег, він не міг знайти на Гаваях постійної праці і дуже бідував. Нарешті, вирішив піти на військову службу і став матросом на кораблі «Сполучені Штати». З серпня 1843 до жовтня 1844 року продовжувалися його мандри вже як військового моряка. Назви портів, куди заходив фрегат «Сполучені Штати», звучать надто романтично - Гонолулу, Вальпараїсо, Ліма, Ріо-де-Жанейро, та матроські будні не мали в собі нічого захоплюючого і романтичного. Мелвілл був щасливий, коли зміг нарешті покинути хитку палубу чергового корабля і ступити на берег нью-йоркської гавані.

Від надміру вражень аж кипіло в голові, розповісти про побачене і пережите на папері ставало просто необхідністю. Мелвілл багато читав під час своїх подорожей, він добре знав популярні книжки про морські пригоди - документальні й художні, - які складали великий масив тодішньої американської літератури. Виявилося, що він уміє оповідати цікаво і барвисто, що у нього легке перо, ясна, виразна мова. Повість «Тайпі» стала бестселером і зразу ж зробила авторові гучне ім’я.

Мелвілл розповів про свої пригоди на острові Нукухіва, про своє перебування серед доброзичливих, дружніх, щирих і наївних канібалів. Драматизму, як і екзотики, в повісті не бракувало. Однак це не був лише вдалий автобіографічно-пригодницький опус, яких у літературі Штатів існувало вже немало. Письменник-початківець створив своєрідну романтичну утопію, протиставляючи життя незайманих капіталістичною цивілізацією добрих людожерів на острові, де «ніхто нікого не визискував і не переслідував», існуванню у світі приватної власності, гонитві за грошима, байдужості до ближнього, що межує з жорстокістю, прагненням цього ближнього використати, обдурити, обібрати. При цьому він не ідеалізував тайпі, а показував правдиво з усіма їхніми слабостями і недоліками. Це не були умоглядно створені образи романтичних «природних людей», а живі постаті островитян, яких автор добре знав, з якими спілкувався, котрих встиг полюбити.

Документальна основа повісті «Тайпі», виразність і точність деталей сполучаються в ній з елементами яскраво романтичними - динамічною напруженою інтригою, контрастністю барв, настроїв, образів, фольклорним началом і особливою поетичністю екзотичних картин природи тощо. Відчувається, що книжку написав молодий, жвавий чоловік, в якому аж буяють молодеча відвага, заповзятливість, авантюрний дух, котрому притаманні лукава спостережливість і певні риси прагматизму.

Окрилений успіхом, Мелвілл працює швидко і плідно. Він входить у літературний світ Сполучених Штатів. Колеги за фахом визнають його талант. Після того, як полінезійська повість Мелвілла завоювала англомовний читацький загал і серця критиків, другий твір «Ому» (1847) був зустрінутий досить прихильно. В ньому він використав власні враження від морських подорожей, участі в бунті на австралійському китоловецькому судні «Люсі Енн» та мандрівок по острову Таїті.

Це роман не типової для XIX ст. форми, в чомусь близький до пікарески. Він не має наскрізної інтриги, а складається з колоритних і веселих епізодів, зв’язаних між собою темою подорожі і образами головного героя (знову ж самого автора-оповідача) і його кумедного супутника - доктора на прізвисько Довготелесий Дух. В основі кожного епізоду лежить щось справді пережите Мелвіл-лом, як у «Тайпі», але домішок романтичної фантазії значно більший.

Його талант змужнів, йому вже нема потреби спиратися на твори своїх іменитих і менш відомих попередників і сучасників, як це було в першій повісті. Мелвілл швидко прогресує як художник. Він суверенно володіє розмаїтими художніми засобами, покладається на власну багату уяву; уміє скупими штрихами створити виразну, часто смішну постать, яка западає в пам’ять так само, як і бурхливі та незвичні епізоди мандрівки.

Прихильно був зустрінутий публікою і ще один роман Мелвілла «Редберн» (1849), присвячений плаванню автора в Англію на торговельному судні і пов’язаним з цим плаванням пригодам. Мав успіх і роман «Білий бугилат» (1850), в якому прозаїк художньо втілив досвід своєї служби матросом на військовому кораблі «Сполучені Штати». Ці твори продовжували автобіографічну серію, були досить близькі за манерою - ясною, виразною, точною в портретах і описах, стрімкою в зображенні захоплюючих подій. Однак з кожним новим твором посилюється філософічність прози Мелвілла, поглиблюються і стають уні-версальнішими думки про людське життя, вдачу і долю людини на землі, про проблеми Сполучених Штатів. Стає серйознішою критика «цивілізаторської місії» білих, їхнього згубного впливу на природне життя тубільного населення, руйнівного втручання у звичаї, вірування, моральність островитян, як і негативних явищ у житті самих. Сполучених Штатів.

Найповніше ця нова тенденція виявилася у фіяософ-сько-алегоричному романі «Марді» (1849), що був для письменника втіленням його духовних шукань на шляху до «Мобі Діка». Роман зазнав приголомшливого провалу. Відтоді слава Мелвілла як цікавого оповідача починає поступово згасати. Публіка відчувала розчарування. Вона чекала продовження вже звичного, необтяжливого, розвакального читання, а Мелвілл пропонував їй серйозні роздуми у складній формі. Критика побаченого письменником під час подорожі до Англії навесні 1849 p., засудження несправедливості, що панує в світі, відгомін революційних ідей, які хвилювали всю Європу в буремні місяці «весни народів» - революції 1848 р. і національно-визвольної боротьби 1848-1849 pp. - все це знайшло втілення в «Марді» у формах алегорії та гротеску.

Поряд з критикою завойовницької політики великих держав, яким письменник дав прозорі імена: США - Вівенца, Німеччина - Діранда, Англія -Домінора, в цьому романі є і картина утопічної держави рівності і братерства Сиренії, в яку наприкінці подорожі потрапляє герой. Мелвілл ще вірив у можливість по-справжньому демократичної форми існування людського суспільства. Та вже через три роки в романі про «Мобі Діка, або Білого Кита» така утопія була неможлива.

Над цим твором письменник працював майже два роки, він з’явився друком у 1851 р. У величезному томі втілився весь людський і художній досвід автора, всі його складні, часто суперечливі роздуми над найважливішими філософськими категоріями існування людей і людства, передусім над категоріями Добра і Зла з їх складною діалектикою, одвічним непримиренним двобоєм.

На початку книги Мелвілл наче напророчив собі: «Чим більше ти намагатимешся потішити людей, тим менше вдячності заслужиш у них». Твір з перших днів його існування для читачів викликав збентеження. Він був несхожий на жоден інший відомий роман. На його сторінках переливалися, як струмені невпинного потоку, найрізноманітніші образи, картини, сцени, описи, науковоподібні міркування і філософські роздуми тощо. В наш час можна було б умовно порівняти плин Мелвіллової прози з добре відомим читачам XX ст. формами «потоку свідомості».


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций