Дія багатьох творів По

Розміщено Екзаменаційні твори в 27 апреля 2011

Едгар Аллан По написав у царині поезії та художньої прози відносно небагато. Все створене ним можна об’єднати у двох томах: in quarto - вірші, in folio - оповідання. Але під обкладинками цих книг збереться непропорційно велика за обсягом багатотомна збірка шедеврів світового значення і рівня.

Репрезентуючи світовий романтизм, його пізню американську гілку, Едгар По був романтиком у найповнішому сенсі цього слова. Наскрізь романтична не лише його творчість, а й вдача і доля. Типовим для романтика був його літературний портрет, створений далекими від об’єктивності сучасниками. І, що особливо знаменно, так само романтично написаний його пером уявний автопортрет. В обох випадках вигадане заступає справжнє, фантазія торжествує перемогу над реальністю, карикатура чи ідеалізація замінюють справжній образ.

За життя По незвичність натури й певна ексцентричність його поведінки викликали у багатьох заперечення й одночасно хворобливий інтерес. Після його смерті над створенням фальшивого іміджу письменника старанно попрацював перший біограф По, його недоброзичливий ду-шеприказник Руфус Грісуолд. Цей літератор просто «позичив» риси для портрету художника у своєму «Мему-арі», як виявилося пізніше, у персонажа з роману «Кекс-тони» англійця Бульвера-Літтона, переписавши характеристику бульверівського лиходія Френсіса Вів’єна. І читачі повірили злій вигадці Грісуолда, бо прагнули бачити саме таку типову літературно-романтичну особистість.

Будучи сином свого часу і своєї країни, а до того ж, вразливим художником, Едгар По і в особистому житті, і в творчості певною мірою віддзеркалював те, що його оточувало, часом гостро й гіперболізовано. Оригінальність його творчості й особистості багатьом європейцям здавалася несумісною з панівними уявленнями про унормова-ність, пуританство, обивательську безбарвність американського суспільства, про його раціоналізм, прагматизм, ворожість витончено інтелектуальному. Лаконічно це висловив Бернард Шоу: «Як міг з’явитися в Америці цей найвитонченіїний художник, справжній аристократ літератури?». Та коли за межами Сполучених Штатів стали краще відомі письменники і мислителі доби По, їхні складні духовні шукання, коли розкрився весь масив американського романтизму як своєрідного й барвистого явища, автор «Крука» або «Чорного кота» вже не здавався дивним винятком, а, навпаки, добре вписувався в загальну картину літературного процесу США 30-40-х років минулого сторіччя і ставав поряд із такими видатними художниками, як Ірвінг або Мелвілл, Готорн або Торо.

Дія багатьох творів По відбувається або в Європі, або в умовній екзотичній країні. Героям притаманні загальнолюдські, а не конкретно-історичні чи національні риси. Письменник іноді навіть може видатися позанаціональним, надто в порівнянні з такими суто американськими письменниками, як Ірвінг або Купер (хоч вони також писали не лише про Америку). Та навіть не відтворивши в яскравих образах національне життя своїх співвітчизників, По дуже американський художник. Як продовжувач новелістичної традиції того ж таки Ірвінга або Готорна і опонент поетів-трансценденталістів, предтеча Марка Твена, Брет-Гарта тощо, як художник, що відгукувався на потреби американських читачів, писав про те, що цікавило і хвилювало саме його співвітчизників і, нарешті як автор сатиричних творів, в яких він сердито висміював американську самовдоволену діловитість, беззастережний оптимізм та хвалькуватість, висміював пресу і літературу США, - в усьому цьому він безперечно національний митець. Характерні особливості життя батьківщини відбилися в інтелектуальній своєрідності багатьох його оповідань, у культі раціо, в науково-фантастичній тематиці, особливому інтересі до технічних винаходів, оспівуванні вченого, подорожника, мужнього борця із стихіями.

Федір Достоєвський, молодший сучасник По, один з його уважних читачів, проникливо відзначив саме «амери-канськість» цього митця. Він писав: «У По якщо і є фантастичність, то якась матеріальна, якщо тільки можна так сказати. Видно, що він цілком американець навіть у най-фантастичніших своїх творах».

У стилі багатьох оповідань По іде від молодої американської гумористичної традиції, від фольклору, звичайно, їх суттєво трансформуючи. Деякі його улюблені прийоми також зв’язані з національною традицією як фольклорною, так і красного письменства. Це частий у нього гіперболізм, елементи натуралізму і брутальності в гуморі тощо.

Едгар По був нервової вдачі, непокірливий і непосидючий, ворог усього банального і ницого, він часто змінював помешкання і роботу, розходився з приятелями, висловлював категоричні, ущипливі твердження у своїх літературно-критичних виступах, керуючись дуже високими, іноді суб’єктивними критеріями в оцінці творів своїх ко-лег-письменників. Він часто конфліктував з видавцями, не приймав облуди і фарисейства «унормованого» життя заможних обивателів, виклично не здавався перед пуританськими принципами своїх співгромадян. Він хотів бути вільною людиною в суспільстві невільників моралі, релігійних забобонів, станових і расових упереджень. В його бунтівничості було щось байронічне, і так само, як на Байронову волелюбність, на його прагнення свободи суспільство реагувало різким запереченням, осудом і плітками.

 З дитинства доля Едгара По складалася досить драматично. Його батьки були мандрівними акторами. Народився він 19 січня 1809 р. у Бостоні. Едгару ще не виповнилося і двох років, коли він втратив спочатку батька, а потім і матір. Хлопця взяла на виховання заможна родина річ-мондського купця Джона Аллана (від названого батька друге ім’я письменника). В цій родині він прожив 18 років. Подружжя дало хлопцю добру освіту. Кілька років пройшло в Англії, де Едгар навчався у закритих пансіонах. Атмосферу своїх перших шкільних років По певною мірою відтворив у оповіданні «Вільям Вільсон». У стародавніх мурах цих шкіл був закладений міцний культурний фундамент майбутнього письменника. Пізніше Едгар навчався в школах Річмонда і якийсь час у Віргінському університеті.

Загалом По одержав серйозну філологічну освіту. Він знав класичні мови, вільно володів французькою, читав і писав німецькою, італійською тощо. Добре орієнтувався у давній та новітній історії. І, звичайно, був усебічно обізнаний із світовою та вітчизняною літературою. Як багато його колег-сучасників, він приділяв увагу вивченню філософії. Літературу знав так глибоко і тонко, що згодом у своїх творах вільно та невимушено пародіював сюжети, стиль європейських та американських письменників. Пародійно стилізував і біблійську прозу, історичні дослідження, праці мандрівників або вчених-географів, наукові звіти чи сенсаційні повідомлення преси про відкриття в галузі науки або загадкові фізичні чи психічні явища.

Усупереч волі названого батька Едгар покинув університет. Після смерті місіс Аллан, яка любила і захищала хлопця, ніщо вже не пов’язувало його з суворим вихователем містером Джоном, який до того ж відмовився матеріально допомагати непокірливому вихованцеві. У двадцять років той почав самостійне життя. В Бостоні він добровільно вступив до лав війська. Майже весь час свого перебування в армії юнак служив у складі артилерійської батареї, яка була розташована у форті Моултрі на Селівановому острові, так пластично змальованому По в одному з найкращих його оповідань «Золотий жук». Служба в артилерії поглибила знання хлопця в математиці. До речі, По один з небагатьох поетів, хто був добре обізнаний з точними науками.

Коли По став солдатом, вийшла друком його перша книжка віршів «Тамерлан та інші поезії». Анонімна книжка, куди ввійшли ранні і здебільшого незрілі твори, зосталася непоміченою. У 1829 р. в Балтіморі По видає нову збірку «Аль Араф, Тамерлан  і дрібні поезії». Все своє подальше життя він писав вірші.

Після увільнення з армії починається важкий і плутаний період у житті юнака. Він переїздить з місця на місце, не має ні постійної роботи, ні житла, ні засобів до існування. Однак у найнесприятливіших умовах він і далі пише вірші, і в 1831 р. вони виходять під скромною назвою «Поезії». Поет знаходить притулок у своєї тітки по батьку Марії Клем у Балтіморі. В 1836 р. він одружується із дочкою Марії, своєю кузиною Віргінією. Письменник палко кохав дружину, чарівну жінку з лагідною вдачею і романтичною вродою. Вона надихала його на найліпші ліричні поезії, сповнені витончених образів і музики.

Після успіху на конкурсі філадельфійського журналу «Сетерді куріер», куди По надіслав свої перші прозові спроби, молодий автор завзято береться за оповідання. Перші п’ять було надруковано у тому ж філадельфійському часописі. Новели письменника друкують і передруковують газети й журнали різних міст, та заробітку це не забезпечує.

Після одруження письменник оселився з родиною у Філадельфії. Він працює редактором у різних журналах, пише критичні статті, що мали великий резонанс. В 1839 р. виходить двотомна збірка його оповідань «Гротески та арабески», у яку увійшло 25 творів. За оповідання «Золотий жук» По влітку 1843 р. одержує літературну премію. В січні 1845-го в газеті «Івнінг міррор» уперше надруковано найуславленіший твір По - поезію «Крук», а влітку з’являються друком «Оповідання», трохи згодом - збірка поезій «Крук та інші вірші». Нарешті до художника приходить широке визнання. Та творчий успіх затьмарюється особистою драмою. Тяжко хворіє дружина Віргінія, сухоти підточують її кволий організм і в січні 1847 р. вона вмирає.

Начебто втікаючи від суму й самотності, По в останні місяці життя багато подорожує. Він виступає з оригінальними лекціями, присвяченими темі «Поетичний принцип», в яких втілилися його теоретичні погляди на літературу. Незважаючи на тугу і розпач, намагається будувати плани особистого життя, нової творчості. Але всьому цьому не судилося здійснитися. 27 вересня По відплив з Річмонда у Балтімор. З жовтня його знайшли у Балтіморі на вулиці непритомним в дуже тяжкому стані, а через чотири дні він помер у шпиталі.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций