Джеймс Купер

Розміщено Екзаменаційні твори в 27 апреля 2011

Серед класиків американського романтизму Джеймс Фенімор Купер поряд з По - най-популярніший у нашій країні. Інтерес до його творчості зберігається певною мірою й досі. Щоправда, досить швидко з письменника для всіх він став у нас передусім автором книжок для юнацтва. Та це, як відомо, випало на долю багатьом видатним художникам минулого - від Дефо і Свіфта до Вальтера Скотта і Марка Твена.

Вдалу загальну характеристику творчості Купера дав американський літературознавець Стенлі Т. Уільямс:

«Не такий вимогливий до літературної майстерності як Ірвінг, Купер здобув популярність зображенням романтики і буднів фронтіру, лісів та морів, демократи та долі Америки. Чоловік дії, котрий став романістом через випадковий збіг обставин, він і власний талант розвинув «насамперед завдяки своїй енергії». У передмовах, памфлетах, історичних працях і романах він висловлює свої погляди на сучасність, використовуючи, як й Ірвінг, все нові можливості розвитку культури, крім лише театру. Він був Агамемнон за письмовим столом й у полемічних сутичках і одначе залишив нам три десятки романів, кілька вічно молодих публіцистичних книжок та два-три безсмертні образи. Його енергійний темперамент викликав свого часу нищівні нападки критиків, а жвавість Куперової думки захоплює нас і- досі. Коли ми читаємо романи Купера, то дихаємо повітрям морів та незайманих озер, чуємо тряскіт пострілів з рушниці Шкіряної Панчохи. Купер не лише незрівнянний критик бундючної американської демократії, а й непереверше-ний оповідач, творець наших власних «арабських казок» фронтіру».

Джеймс Купер (друге ім’я Фенімор він узяв пізніше за дівочим прізвищем матері) народився у місті Берлінгтон, що у штаті Нью-Джерсі, неподалік від Нью-Йорка. Його батьком був заможний землевласник і досить крупний політичний діяч Уільям Купер, який пишався тим, що дає працю сорока тисячам земляків. Купери походили з англійських квакерів - працьовитих, упертих, суворих. Уільям Купер успадкував енергію, бурхливий темперамент і консерватизм своїх предків. Ці риси він передав і своєму синові, майбутньому романісту. Дитячі роки Джеймса пройшли у селищі Куперстаун, заснованому його батьком. Селище лежало неподалік від фронтіру, тобто кордону між землями, заселеними новоприбульцями і «дикою цілиною» - територією, де ще жили індіанці - одвічні власники цих країв.

Фронтір за життя Купера просувався все далі на Захід, лишаючи по собі оповіді, легенди й міфи про мужність і сміливу вдачу першопроходців, про криваву боротьбу за землю з тубільцями, про вперте долання труднощів у освоєнні «дикого Заходу». Дитиною Джеймс наслухався фольклорних оповідок фронтіру, історій з недавнього минулого рідного краю. Пізніше вони органічно увійшли в його історичні романи, як і живі емоційні спогади про мешканців Куперстауна, власну родину і колоритну фігуру батька, про природу навколишніх земель, ліси, луки, озеро Отсего і річку Сасквегана. Юнак поважав свого самовпевненого і дратівливого батька, «справжнього джен-тельмена», однак далеко не завжди підкорявся його волі. Батько, незадоволений навчанням сина у коледжі, бо хлопець більше блукав околицями Йєля і читав, ніж вивчав шкільну премудрість, вжив надто радикальних заходів. Покарання буле круте, як вдача батька. Восени 1806 Джеймс  Купер  став  матросом  на  торговельному  судні  «Стірлінг» і здійснив багатомісячне плавання до Англії та назад. Це були важкі дні праці та випробувань для пещеного сина землевласника, дні змужніння й набуття безцінного досвіду моряцького життя, який так знадобився для уславлених морських романів Купера.

Після служби на торговельному судні в 1807 р. юнак став гардемарином воєнного флоту. Дослужився до офіцерського чину, будував корабель на озері Онтаріо. Всі вищезгадані факти біографії автора «Шпигуна» і «Лоцмана» допомагають краще зрозуміти становлення Купера-романіста, вибір ним тематики для його творів, особливості образів їх героїв, напрочуд глибоке і яскраве знання усіх подробиць життя фронтіру або морської служби тощо.

Батько Купера помер, коли син саме досяг повноліття. Останній залишив службу, став спадкоємцем батькового маєтку, оселився з дружиною у містечку Скарсдейл. Ще ніщо не віщувало, що цей молодий глава сім’ї і поміщик стане славним письменником. Легенда говорить, що Купер почав писати свій перший роман через парі. Якщо це правда, то все одно парі було лише поштовхом до занять справою, до якої у Купера був нахил, і, як виявилось, неабиякий талант. Після першого невдалого роману «Пересторога» (1820) з’явився другий - «Шпигун» (1821), а за ним ще три. Письменник видавав по роману, а іноді і по два, на рік. Він завойовує серця читачів і в Сполучених Штатах, і в Європі. Особливий успіх припав на долю «Останнього з могікан».

На зароблені гонорари письменник разом з родиною вирушає у подорож по Європі. Співвітчизники проводжають його з великою шаною як героя, «надію нації». Купери відвідують Англію, Швейцарію, Голландію, Італію, Німеччину. Особливо вагомим за своїми наслідками було для Купера перебування у Франції, де він прожив три роки. Він став свідком подій Липневої революції 1830 p., познайомився з видатними політиками і митцями країни. Мав можливість, спостерігаючи буремні події в Парижі, робити порівняння між відомим йому з політичного життя своєї країни і побаченим на власні очі у Франції. Купера шанували, ним захоплювалися як письменником і як справжнім денді із бездоганним смаком і манерами. А цей світський чоловік працював з нечуваною енергією. Його рука не втомлювалася від писання все нових книжок і статей про подорожі і враження від Європи, природи і культури відвіданих країн, полемічних творів, а головне - романів про життя на кордоні між «цивілізацією і дикістю» - фронтірі, про плавання і пригоди на морі, про європейську історію тощо.

Повернення Купера додому не викликало того захоплення, на яке міг би сподіватися всесвітньо уславлений романіст. Вже з початку 30-х років Купер з болем усвідомлював поступово зростаюче відчуження між ним і співвітчизниками. В 1832 р. він писав одному з своїх кореспондентів: «Я розійшовся із своєю країною. Між нами величезна прірва: хто кого випередив - покаже час».

За сім років його відсутності багато що змінилося в Сполучених Штатах і, мабуть, ще більше в душі самого Купера, його поглядах на рідну країну. В Європу він їхав з переконанням, що республіканська парламентська Америка з її Білем про права, широкими обріями для всіх, хто має достатньо енергії і волі для здійснення своєї мрії про щастя - це найкраща, найдемократичніша країна світу. Ці переконання він виклав у книзі епістолярних нарисів «Погляди американців» (1828), яку завершив і видав у Європі. Цей «панегірик американському життю й американській демократії» (Ю. Ковальов) був справжнім пропагандистським твором, як його автор у перші роки перебування в Європі - палким пропагандистом Переваг молодої Америки. Та поступово європейський досвід і побачені ним на батьківщині плоди швидкого капіталістичного розвитку настроюють письменника на критичніший лад. У 30-х роках з’являються поряд з художніми творами і публіцистичні, гостро критичного характеру: книга «Лист до співвітчизників» (1834), памфлет «Американський демократ» (1838).

Власне і романи 30-х років - критичні і сатирико-пуб-ліцистичні. Такий роман «Монікини» (1835) і два публіцистичні романи «Додому» і «Вдома» (обидва 1838). Взірцем для соціально-політичної сатири «Монікини» була просвітительська сатирична фантастика, передусім «Мандри Гуллівера» Джонатана Свіфта. Описані в цьому романі дві держави - Високостриб і Низькостриб - були прозорою алегорією Англії і США. Купер будував свій сатиричний твір на типовому для того часу протиставленні Старого і Нового Світу. Та якщо для американських ура-патріотів таке протиставлення було завжди на користь Штатів, у автора «Монікинів» дістається «обом сестрам по сережці».

Сатиричні стріли у «Монікиних» летять у всі «священні» установи, в усі політичні і громадські інституції, якими пишаються дві нації, в представників правлячої еліти різних рангів. Та найсуттєвіше полягає в тому, що попри всі зовнішні відмінності двох держав, сатирик бачить їхню глибинну внутрішню спорідненість, своєкорисливість, дріб’язковість, облуду бездуховного існування як високостри-бів, так і низькострибів.

Подібна тотальна критика не могла не викликати обурення тих, кого Купер висміював й до кого звертався із своїми гнівними філіппіками. Атмосфера навколо автора «Монікинів» стає напруженою, навіть подекуди ворожою. Цьому сприяла ще судова кампанія за права на землю Куперстауна і околиць, яку вів письменник, і яка не викликала симпатій публіки. Європейські романи письменника, так звана «європейська трилогія» - «Браво» (1831), «Гейденмауер» (1832), «Кат» (1833) теж не мали такого успіху, як «Шпигун» або «Останній з могікан». Цікаво відзначити, що хоч ці твори були присвячені європейському феодалізму, в них відчувався відгомін сучасного Куперу життя, насамперед американського, ставилися важливі для американської дійсності проблеми.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций