Перегук міфологізованої історії у творах Ірвінга

Розміщено Екзаменаційні твори в 27 апреля 2011

 Він вважається зачинателем романтизму США, видатною постаттю першого покоління романтиків. Письменник працював у різних жанрах красного письменства: писав оповідання, есе, дорожні нариси, гумористичні і сатиричні статті та нотатки, історичні дослідження, біографії видатних людей тощо. Крім прози його вабили поезія і малярство. Збереглися його малюнки, які перевершують звичний аматорський рівень. Але з багатої творчої спадщини Ірвінга, який прожив довге життя і не відкладав пера до глибокої старості, живими і цікавими для сучасних читачів лишилися насамперед його новели та великі оповідання, а серед них справжня перлина американського романтизму «Ріп Ван Вінкль». Цей твір зажив всесвітньої слави, надихав митців різних країн - поетів, музикантів, художників. Його наслідували, пародіювали, перелицьовували. Гумором, сатиричною в’їдливістю, жартівливою фантазією смішить і сьогодні веселий, дотепний літопис «Історія Нью-Йорка від сотворения світу до кінця голландської династії», написаний двадцятишестилітнім автором й пройнятий, як він сам вважав, «молодечим зухвальством».

За життя Ірвінг був визнаний далеко за межами вітчизни. Серед його шанувальників були Вальтер Скотт, Колрідж, Байрон і багато інших письменників-сучасників. Автор «Ріпа Ван Вінкля» ставив собі за мету створення оригінальної національної романтичної прози і досягнув цього. Незважаючи на очевидний вплив німецького та англійського романтизму, вільне запозичення тем, сюжетів, образів, емоційних барв з чужих літератур, кращі твори Ірвінга мають свій яскраво виражений американський характер. Вони дають художньо досконалу, пластичну і барвисту картину життя Нового Світу в добу, яка передувала війні за незалежність, і в пізніший період. У Ірвінга були й твори іншої тематики, однак саме ці складають найбільшу цінність з художньої точки зору і за своїм змістом залишаються живою спадщиною письменника.

Вашингтон Ірвінг народився у сім’ї шотландського пересельця, досить заможного торгівця залізним товаром. У дитинстві малий Вашингтон відзначався мрійливою вдачею, дуже любив читати і слухати оповідання про давні часи. Сім’я жила в Нью-Йорку, у тій частині міста, де було найбільше потомків перших голландських пересельців з Європи, які дотримувалися стародавніх форм життя, звичаїв, побуту, трудових навичок. Малий Вашингтон товаришував з їхніми дітьми, відвідував їхні оселі, захоплюючись оповідями про славні старі часи Нового Амстердаму, як колись (до другої половини XVII ст.) називали Нью-Йорк.

Дитячі та юнацькі враження, по-художницьки гострі, яскраві, поетичні, мальовничі, овіяні меланхолією та ліризмом і одночасно сповнені гумору, стали пізніше основою кращих, найбільш самобутніх і новаторських творів письменника.

Ірвінг не був схильним до якоїсь практичної діяльності, в дусі прагматичної практики підприємців чи політиків Молодої Америки, але духовно був дуже активною людиною. Зацікавлення літературною творчістю виявилося у нього надто рано. Разом із товаришем дитячих і юнацьких років, майбутнім письменником Голдінгом він почав у 1807 р. видавати гумористичний альманах «Сальмагунді» (назва їжі, в яку входять різні, досить несподівані інгри-дієнти, тобто «суміш»), який викликав неабияке зацікавлення. В ньому були зібрані різні смішні або дивні історії, анекдоти, міські новини та плітки. А об’єднане все було постатями трьох диваків, які збираються разом у старому заміському маєтку, весело проводять час і говорять про всілякі речі, оповідаючи один одному різні історії, побрехеньки, пережите самими, або почуте від інших. Альманахи були в цей час надто поширені в Європі. Це була справжня мода. Знайшли вони своїх прихильних читачів і у Сполучених Штатах.

Коли Ірвінг почав займатися видавничою діяльністю, він уже мав, насамперед через особливу схильність до подорожей, неабиякий досвід. У 1803 р. він подорожував через незаселені області США та Канади. Наступного року відвідав Італію, Францію, Швейцарію, Голландію. Такі подорожі, які іноді тривали роками, були своєрідним звичаєм для американських юнаків із заможних родин, як колись для хлопців з родин ремісників Європи була обов’язковою школа мандрівок по чужих краях для набуття досвіду і вдосконалення майстерності в обраному фасі. І пізніше Ірвінг багато мандрував, роками жив закордоном. З 1815 по 1820 pp. він жив у Англії, а потім в Іспанії. На батьківщину він повернувся лише у 1832 р. Знайомство з чужими країнами, природою, культурою, літературою, історією інших народів виявилося для Ірвінга напрочуд плідним. Багато книжок він написав саме на матеріалі своїх подорожей по Америці і Європі.

Восени 1809 р. в ньюйоркській газеті з’явилася замітка: «Малий джентельмен похилого віку у старому чорному каптані і трикутному капелюсі, Нікербокер на ім’я, певний час тому полишив своє житло, і відтоді про нього нічого не відомо. Оскільки є підстави вважати, що він трохи несповна розуму, його відсутність нас дуже бентежить. Будь-яка відомість про нього буде із вдячністю прийнята в готелі «Колумбія» на Малбері-стріт або у редакції газети». Так почалася кумедна й пустотлива містифікація, якій випало жити в пам’яті і читачів, і її автора дуже довго. Кілька тижнів пізніше, коли багато людей, повіривши вигадці, співчували Нікербокеру і шукали його, з’явилося нове повідомлення. Власник заїзду, де жив до зникнення маленький джентельмен, сповіщав, що по нь’ому лишилося два мішки цікавих паперів і, якщо він не повернеться і не сплатить борг за проживання, то власник помешкання буде змушений ці папери продати. Нарешті, 6 грудня 1809 р. газета «Америка сітізен» сповістила про вихід «Історії Нью-Йорка», написаної Дідріхом Нікербокером».

Повна назва книги - «Історія Нью-Йорка від сот-воріння світу до кінця голландської династії» (далі йдуть ще пояснення, але їх звичайно у назву не включають) - твір сатиричний, в якому критичний пафос досягає іноді Свіфтової сили, хоча загальна тональність оповіді літописця радше жартівливо-гумористична. Від першої до останньої сторінки літопису в ньому панує іронія, надаючи йому зухвалого, задерикуватого, жвавого і веселого характеру. Здається, що для автора нема ніяких авторитетів ні в минулому, ні в сьогоденні, ні у Сполучених Штатах, ні в Голландії або Англії. В усьому він бачить смішний, жалюгідний, фальшивий бік. Це можна було б назвати молодечим цинізмом, якби не справжня любов до своєї далекої від досконалості вітчизни.

Оповідь про давні часи голландського панування на Манхеттані і в його околицях за всієї своєї в’їдливої іронічності і подекуди раблезіанського гумору начебто оповита серпанком ліричної ностальгії за давніми часами. Перші осідники на американській землі були кумедними, недолугими із сучасної точки зору, вони жили ліниво й сонно, не цікавилися нічим крім своїх дрібних приватних справ, любили поїсти і добряче випити, не відзначалися ініціативою, а подекуди й хоробрістю тощо. Однак були їм притаманні приваблива порядність, статечність, чесність, надійність, працьовитість. Вони повільно копирсалися на своїх капустяних городах, до блиску вишаровували підлоги, меблі, посуд, регулярно відвідували церкву і читали біля домового вогнища Біблію, робили все неквапливо, але сумлінно, вдовольнилися скромним достатком і не зазіхали войовничо на чуже. їхні чепурні будиночки і садочки, їхній традиційний стародавній одяг з високими капелюхами і пишними штаньми, котрі одягалися у великій кількості одні на одні, важкими каптанами з товстезного сукна, - в усьому цьому була якась тепла й затишна патріархальність (принаймні, так здавалося письменникові), була норма звичного побуту, привабливого саме своєю консервативністю, усталеністю, спокоєм.

І тут виникає протиставлення - пряме чи приховане - днів минулих і американського сьогодення. Багато в чому саме заради нього і написана «Історія Нью-Йорка». Це романтичне протиставлення є несучою конструкцією оповіді. З нього випливає, що колись у XVII чи на початку XVIII ст. світ був ліпшим, недоторкана природа пишнішою, свіжішою, духмянішою, а люди добрішими та щасливішими. Звичайно, так міг відчувати старий Нікербокер, але за цим фіктивним оповідачем ховався зовсім молодий автор, і його ностальгія за «славним минулим» була неприйняттям багатьох явищ, процесів, тенденцій сучасності. Молодий Ірвінг з сумом спостерігав рух незалежних Сполучених Штатів на манівці егоїзму, зажерливості, прагнення збагачення за всіляку ціну, підсилення і загострення в країні соціальної, релігійної, расової ворожнечі, жорстокості у міжлюдських відносинах, позбавлених будь-якої сентиментальності й тепла, зрештою, відмову від «святих» принципів, закладених у Конституції 1787 р. і «Біллі про права».

Структурно «Історія…» складалася з семи книг, які в свою чергу поділялися на окремі розділи з довгими назвами, які іронічно й принадливо передавали зміст цих розділів. Перша книга носить космогонічний характер, вона стосується не історії Америки, а людства взагалі. В ній безліч посилань на наукові і ненаукові джерела. Це суцільна блискуча пародія на подібні видання, зокрема й американські. В другій ідеться про прибуття перших голландських посельців і те, як вони влаштовуються у нових місцях. Починаючи з третьої книги, літописець розповідає про перших губернаторів Нью-Йорка й довколишніх земель та про справжні чи міфічні події американської історії. У перших, «універсальних», розділах органічно сполучаються просвітительські і романтичні ідеї, звучить гостра насмішка над церковною ортодоксією, національними та расовими передсудами.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций