Історичні твори романтиків

Розміщено Екзаменаційні твори в 27 апреля 2011

Історичні твори романтиків про недавню минувшину мали на меті зміцнити почуття прив’язаності до своєї землі, гордості за неї, землі, за яку так мужньо билися їхні діди й прадіди, їхні батьки, на якій всі вони так невтомно трудилися. З іншого боку, в цих творах історія часто є лише проекцією проблем і конфліктів сьогодення, часова відстань використовується для художнього ефекту. Твори Купера чи Готорна, в яких події відбуваються в минулому, не були класичними історичними романами у вальтерскоттівському дусі. У Купера це скоріше пригодницька проза із значними елементами історизму, у Готорна - психологічна. Вони не дають широкої картини найважливіших подій історії, але з великою майстерністю відтворюють ауру відшумілого часу. Це ж можна твердити і про Ірвінга.

Для романтизму характерне особливе значення зображення природи у ліричному, символічному, алегоричному плані, а не лише як місця дії творів. Американські письменники із захопленням малюють природу своєї великої країни, вона відіграє в їхніх творах важливу роль, часто стає одним з персонажів. Своєрідність картин природи (у Ірвінга, Купера чи Мелвілла) полягає насамперед у тому, що це природа ще маловідомого континенту чи екзотичних островів (як у Мелвілла). Головний персонаж в пейзажах Купера - ліс, Мелвілла - океан, Ірвінга - міські патріархальні околиці. Готорн уміє передати атмосферу старовинного міста, наділяючи будинки чи вулиці доброю або злою душею. Ліс у Купера - це місце, де живуть його герої, він для них і дім, і захисник, і годувальник. Однак у ньому може ховатися і щось страшне, містичне. Він пов’язаний з людьми своїми вітами та корінням і так само, як його мешканці, страждає від безжалісного наступу цивілізації. Природа в творах американських романтиків часто виступає як одвічна могутня сила, байдужа до радощів і страждань людей, як втілення божественного начала, що вище за людину. Це в першу чергу типове для Мелвілла, його зображень морської стихії.

На лоні незайманої природи живуть у суголоссі з її ритмами «природні» люди. У європейських романтиків це найчастіше були умоглядні ідеальні постаті, втілення всіх чеснот неспотвореної цивілізованим суспільством індивідуальності. У Мелвілла і Купера «дикуни» - живі люди, яких автори добре знають, з якими стикалися. Звичайно, їм як художнім образам притаманні певні типові для романтизму риси, певна концентрація позитивних чи негативних   якостей,   ушляхетнення   їх  мислення  і  способу життя тощо. Однак Чингачгук або його антитеза Магуа при тому, що перший втілює кращі людські й національні якості, а другий, підступний і зрадливий, - найгірші, обидва не є схемами доброчесності чи пороку, а повнокровними людьми, в існування і вчинки яких можна вірити.

Зображення незайманої природи американського континенту і його корінних мешканців овіяно в творах романтиків ностальгією за тим, що було таким прегарним і що нищить новий час. Та картини природи мають й інший настрій - оптимістичний. Це захоплення безмежністю країни, щедрістю її рослинного і тваринного світу, мальовничістю краєвидів. Поетизація природи вітчизни виконує роль збудника патріотичних почуттів.

Ще одним завданням, яке виконував американський романтизм, було об’єднання творчих сил різних регіонів у єдину культурну спільноту - національне красне письменство. Культурні центри різних частин США ще на початку XIX ст. мали суттєві відмінності. Поступово вони почали згладжуватися, але лишалися помітними впродовж усього сторіччя. Та й тепер говорять про «південну школу» або «школу Нью-Йоркера», тобто своєрідність літератури Півдня і Півночі певною мірою зберігається. За часів романтизму творчість письменників Нової Англії (Бостон, Конкорд) відрізнялася за своєю тематикою, філософсько-етичною наснагою, естетичними особливостями, мовними нюансами тощо від красного письменства Півдня, так званого Віргінського ренесансу. Західний романтизм або романтизм «кордону» не був схожий на той же напрям на Цівнічному Сході, де головним осередком культурного життя був Нью-Йорк.

Південь не висунув крім Едгара По жодного великого романтика. Але По не був типовим південним письменником, недарма йому дорікали в космополітизмі. В його творах марно було б шукати яскраву картину життя плантаторського Півдня, цієї американської варіації античної Греції, як прагнули представити цю частину Сполучених Штатів ідеологи і захисники рабовласництва. Найбільша кількість яскравих південних письменників прийшла в літературу у другій половині століття. Такі романтики як Гар-рієт Бічер-Стоу, і реалісти як Марк Твен розповіли світу про найпекучіші проблеми Півдня, передусім - негритянську. Та їхня творчість виходить за часові межі цієї книги.

Четверо з найбільших романтиків першої половини XIX ст. походили з Північного Заходу, з Нової Англії. В новоанглійському Сейлемі народився і провів багато років життя історик і побутописець цієї цитаделі протестантизму Натаніель Готорн. Нью-Йорк був батьківщиною Вашингтона Ірвінга - свого сатиричного літописця, описувача звичаїв і побуту його засновників. Неподалік від цього найбільшого капіталістичного міста США народився Фенімор Купер - батько американського історико-аван-тюрного і сучасного соціально-політичного роману. З Нью-Йорком не раз зв’язувала доля Мелвілла, який передав у химерних символах «Мобі Діка» свій розпач через недосконалість оточуючого світу і трагічну роздвоєність людини в ньому. Всі ці художники не були об’єднані якоюсь літературною школою, сповідували різні політичні погляди, дотримувались різних філософських уявлень. І все ж вони були згуртовані спільними принципами романтизму, яскраво вираженими стильовими основами романтичної поетики. У свідомість своїх читачів за межами Сполучених Штатів вони увійшли не як письменники з Бостону, Філадельфії, Нью-Йорку чи західного «кордону», а як американські письменники.

На відміну від спорідненого англійського американський романтизм уславився не поезією, а прозою. Всі най-значніші американські романтики першої і другої генерації були прозаїками, в тому числі і геніальний поет-лірик По. Вагомість внеску письменників США у становлення і розвиток прозаїчних жанрів безперечний. Ірвінг, По, Готорн своїми оповіданнями допомогли кристалізації новелістичного жанру з досить аморфної маси есе, нарисів, подорожніх нотаток і т. п., виробили принципи короткої прози, яка стала улюбленою в літературі США. Купер, Готорн, Мелвілл створили справжній американський роман з великим розмаїттям його піджанрів - історично-пригодницьким, морським, утопічним, звичаєво-сатиричним, психологічним, про подорожі тощо. Вони були часто першовідкривачами в царині нових тем і романних структур. А Едгара По справедливо вважають одним із перших майстрів науково-фантастичного і детективного оповідання.

Загалом можна твердити, що завдання, покладене на них історією, - створення національної літератури - американські романтики виконали.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций