Американський романтизм

Розміщено Екзаменаційні твори в 27 апреля 2011

Після перемоги американських колоній у боротьбі за незалежність (1775-1783), проголошення суверенних Сполучених Штатів (1776), прийняття Конституції 1787 р. і революційного проголошення республіканського устрою, після другої успішної війни проти Англії в 1812 р. здавалося, що ніщо не стоїть на перешкоді позитивного здійснення одного з найбільших експериментів в історії людства - створення в Новому Світі на засадах свободи, рівності, права на щастя нового суспільного устрою, про який століттями мріяло людство. Цим був обумовлений ентузіазм, оптимізм, віра в світле майбутнє, такі характерні для більшості американців на початку XIX ст. З окремих, досить різних за своїм національним складом, звичаями, релігійними переконаннями, мовними особливостями регіонів поступово складається єдина держава, а в ній єдина американська нація, пройнята духом патріотизму й переконанням у своїх перевагах над народами Старого Світу.

Створення національної культури, гідної молодого динамічного народу, проголошується невідкладним завданням із шпальт газет, сторінок книг, кафедр’лекторів. Доба піднесення національного духу, формування національного характеру і самосвідомості була за своїм характером романтичною. І так щасливо співпало, що саме в цей час провідним напрямом у мистецтві й літературі Англії, Німеччини, Франції стає романтизм і американські художники саме в ньому знаходять співзвучність своїм ідейно-художнім шуканням.

Видатний майстер короткої прози Френсіс Брет Гарт у статті «Виникнення короткого оповідання» (1899), характеризуючи літературну ситуацію у власній країні на початку XIX ст. писав: «Те, що називалося американською літературою, все ще перебувало в рамках англійських методів або виходило з англійських взірців. Кращі письменники або відправлялися в пошуках натхнення за тридев’ять земель, або, змушені обмежуватися місцевим матеріалом, зверталися до історії та легенд; у художньому сенсі вони віддавалися спогляданню власної країни і рідко спостереженню. Література тулилася на вузькій смужці Атлантичного узбережжя, дослухаючись до віянь із чужих берегів, до шумів інших земель, а не до голосів власної країни… Створювалося враження, що американський народ, вивільнившись з-під англійського ярма в сферах урядовій, політичній і національного розвитку, здивувавши Старий Світ винахідливістю й оригінальністю практичних ідей, ніяк не міг вивільнитися з тенет англійського літературного прецеденту».

«Вивільнення з тенет англійського (і не лише англійського) літературного прецеденту» відбувалося поступово. Розриву з європейською художньою традицією не сталося. Американський романтизм продовжував і розвивав на новому матеріалі у своєрідних національних умовах традиції європейських майстрів, передусім Вальтера Скотта і німецьких романтиків, зокрема Гофмана. Дуже значним був вплив естетичних і філософських ідей Колріджа, через нього американці прилучалися до провідних принципів нового літературного напряму, його критичні й теоретичні статті знайомили із засадами німецьких романтиків, привернули пильну увагу до творчості Шекспіра, котрий став для багатьох американських романтиків справжнім кумиром.

Значну роль у становленні філософських засад романтизму США відіграли твори французьких просвітителів, ідеї Французької революції. Взагалі ‘американські романтики не поривали з Просвітництвом. В їхній творчості відбувався досить часто певний синтез просвітительських ідей і нових романтичних форм. З іншого боку, в творчості одного й того ж художника подибуємо і етапи, наближені до просвітительського реалізму і суто романтичні. Зокрема це стосується творчості першого великого романтика Сполучених Штатів Вашингтона Ірвінга. Вся філософія трансценденталістів на чолі з найбільшим мислителем того часу в Новому Світі Ральфом Волдо Емерсоном була якнайтісніше пов’язана з комплексом ідей революційної Франції і Просвітництвом.

Головним гаслом трансценденталістів було гасло «довіри до себе» - тобто незалежності індивіда, віри в свої сили, свою волю. Американський індивідуалізм, чиїми адептами були послідовники Емерсона, був породженням революційних ідей про свободу і рівні права особистості, яка не повинна підкорятися ані волі окремих тиранів, ані несправедливим законам тиранічної держави. З іншого боку, самі умови існування більшості громадян нової держави - «піонерів», необхідність постійної боротьби за відвоювання землі у нетрях і пустелях, у корінних жителів континенту - індіанців, що в ній можна покладатися лише на власні сили, боротьби як важкої фізичної праці й оборони здобутого цією працею, як і ціла низка інших причин, сприяли укоріненню не крлективістських, а індивідуалістських начал у національному американському характері. Пропагандистами цих начал виступали транс-ценденталісти. Верной Л. Паррінгтон - автор класичного твору «Основні течії американської думки» (1922), будучи прихильником реалізму, досить критично оцінював доробок вітчизняних романтиків, однак до Емерсона і деяких інших трансценденталістів він ставився надто шанобливо, високо цінував їхній внесок у духовний світ свого народу. Головними творами Емерсона він вважає два есе: «Американський вчений», що «є квінтесенцією трансцендента-лістського індивідуалізму» і «Звернення до студентів богословського факультету», яке «є Євангелієм трансцен-денталістської віри». Паррінгтон пише: «Відволікаючись від ідеалістичної фразеології, стилістичних красивостей і пристрасної піднесеності філософії Емерсона, можна сформулювати її основну ідею у такий спосіб: в людській особистості закладене божественне начало. Приймаючи себе, він приймав своїх ближніх і приймав Бога. Він мислив всесвіт як божественне ціле, центром якого є (для себе самого) кожна людина, котра випромінює життя, що його вбирає в себе звідусіль, людина вічно, оновлена, не така, як раніше. Закон, який керує світом речей, не поширюється на свідомість. Власне Я - це вищий суверенітет, і той, хто визнає над собою владу нижчого порядку, зрікається свого суверенітету… Апофеоз індивідуалізму - ось як у двох словах можна схарактеризувати кредо Емерсона».

Трансценденталісти виступали суспільними утопістами. При цьому гасло «довіри до себе», за умови його практичного втілення, набувало в парадоксальний спосіб прямо протилежних форм. З одного боку - це створення комун на зразок уславленої Брук Фарм, певної спільноти незалежних особистостей, а з іншого - це експеримент письменника і мислителя Генрі Торо, який прожив багато місяців у цілковитій самотності на березі Волденського ставка в Конкорді, в лісі, спостерігаючи життя природи і забезпечуючи своє існування працею власних рук. Наслідком цього експерименту на собі самому стала книжка «Волден або Життя у лісі» - видатний твір трансценденталізму, який має великі художні достоїнства і увійшов у класику американської літератури.

Незалежно від того, поділяли чи ні значні американські романтики ідеї Емерсона і Торо, вони відбивали їх безпосередньо чи опосередковано в своїй творчості. Ці ідеї, так би мовити, носилися в повітрі, ними було пройняте все художнє життя континенту. Віра в демократію (але не демократію простої більшості, галасливу «демократію» черні), переконаність у праві кожної людини на свободу і щастя, на незалежно обраний життєвий шлях, як і переконаність у рівності всіх - багатих і бідних, білих, чорних або червоношкірих, - щодо їхніх людських і громадянських прав та інші схожі прогресивні думки, які містилися в творах і виступах трансценденталістів, не могли не впливати на американську творчу інтелігенцію.

За часовими межами американський романтизм розвивався трохи пізніше від західно-європейського. Вів охоплює період з кінця десятих і до початку шістдесятих років XIX ст. Про межі цього напряму в Америці точилися дискусії, та нема підстав сумніватися в тому, що за точку відрахунку можна вважати появу книжки романтичних новел В. Ірвінга у 1819 р. Щодо кінцевої межі, то тут суперечностей не виникало. Американський романтизм сходить зі сцени в переломний період історії Сполучених Штатів - у роки громадянської війни між Півднем і Північчю.

Остаточна перемога промислової капіталістичної Півночі над сільськогосподарським рабовласницьким Півднем збігається з тотальним поширенням у літературі реалістичного напряму. Те, що було лише елементами реалістичного зображення в системі романтизму, стає цілісною концепцією художнього відтворення життя. Однак це не значить, що романтизм цілком зникає з творів американських авторів. Він входить як окремі структури, характери, теми, елементи форми в творчість багатьох письмен-ників-реалістів. Пригодницькі, морські, ковбойські романи, художня проза про подорожі в далекі землі й шляхами власної країни черпає з арсеналу романтичної прози надто багато. Не випадково і в XX ст. зберігає своє значення розподіл великої прози на «novel» і «romance», запропонований ще Готорном. При цьому «romance» зберігає близькість до поетики романтизму, особливо щодо зображення великих почуттів і пристрастей. «Романтичність» притаманна творам таких всесвітньо відомих письменників-ре-алістів, як Джек Лондон або Ернест Хемінгуей, зокрема в зображенні сильних духом індивідуалістів, «героїв кодексу»,, схожих на героїв Купера або Мелвілла. Такий зв’язок американського реалізму з національним романтизмом складався досить органічно хоча б тому, що і в творах «чистих» романтиків існували реалістичні риси, що деяких з них відносять і до романтиків, і до реалістів, як наприклад, Генрі Лонгфелло або Волта Вітмена.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций