Драматургія Байрона

Розміщено Екзаменаційні твори в 26 апреля 2011

Драматургія Байрона - великий розділ у його творчості, ідейно і тематично пов’язаний з лірикою і численними поемами. Його драми ставлять в узагальнено-символічних образах ті проблеми, які хвилювали сучасників поета і лишалися значущими для наступних поколінь. їх герої - постаті небуденні, часто титанічні, великі і в добрі, і злі, охоплені буйними пристрастями, бунтівні індивідуалісти й ідеалісти, тобто істинні романтичні персонажі. їхній конфлікт з власним суспільством, з цілим світом має трагічний характер, в своєму запереченні тиранії, насильства, несправедливості вони навіть постають, як Каїн, проти Бога. Якщо в східних поемах подекуди присутні мелодраматичні сюжети, то в своїх драмах Байрон виступає проти поширеної в його час романтичної мелодрами, шукає опори в класицистичних великих трагедіях, їх стрункій побудові (навіть прагне зберегти три єдності), піднесеності думок і почуттів, філософській, етичній насназі, високій, шляхетній мові. Він шукав приклади великої драматургії і в п’єсах Шекспіра, і в творах Шіллера, в чомусь перегукувався з драматургічними пошуками свого друга і колеги Шеллі.

У 1821-му - році найвищого підйому і поразки руху карбонаріїв - Байрон у Равені написав «Каїна». Ця містерія належить до його найвідоміших творів і найчастіше перекладалася іншими мовами, зокрема українською. Серед українських перекладачів великої релігійної драми англійського художника були Іван Франко і Леся Українка (уривок з першої дії), Олександр Навроцький, Євген Тимченко, Юрій Корецький і Микола Кабалюк. Містерія захоплювала  грандіозністю  масштабів,   універсальністю  у постановці проблеми добра і зла та провини за те, що воно існує на землі і рід людський опинився у скверні, титані-змом істинно прометеївського характеру головного героя, його новаторською парадоксальною трактовкою. Біблійний Каїн - перший убивця на землі, що несе на чолі страшну печать свого невибачального злочину, бо підняв руку на єдинокровного брата, - в містерії Байрона людина, сповнена найглибшого співчуття і жалості до людей за їх страждання у земній юдолі, на які їх прирік небесний владика. Конфлікт між Каїном і Авелем виникає не через заздрість першого до другого (бо Господь не прийняв його жертви, а офіру брата прийняв). А через те, що Каїну огидна улеслива покора брата і те, що він приносить Богові криваву жертву. За Байроном, Каїн вбиває Авеля випадково, намагаючись зруйнувати його опоганений кров’ю вівтар.  Та   письменник  не   виправдовує   свого   бунтівного героя. Прагнучи справедливості і милосердя, він завинив у найжахливішому злочині і виправдання йому нема. Поставши проти зла, він сам став його знаряддям. Борючись проти Божої кари людям за гріхи - смерті, він її приводить у світ. Богоборець і тираноборець терпить поразку у своєму зухвалому повстанні проти вищих за нього сил, самотній, сповнений безмежного страждання за скоєний ним злочин, він відходить, проклятий людьми і Богом, у безвість, у «мертвий край на сході». Його супроводжує лише віддана йому дружина Ада з дітьми. Містерія закінчується словами:  «Ада: - Мир йому (тобто Авелю). Каїн: - А мені?». В драмі діє ще один бунтівник - це грішний ангел Люцифер, що теж колись повстав проти тиранії неба, який веде з Каїном напрочуд глибоку філософську розмову про життя і смерть. Обидва вони   прагнуть свободи, пізнання, ненавидять смерть і покору. Та коли Люцифер пропонує Каїну вклонитися йому як Богу, гордий син Адама відхиляє саму можливість схиляння перед будь-ким.

Твір Байрона часто розглядали однолінійно як антирелігійний, поза його філософією, складною діалектикою - добра і зла, життя і смерті, бунту і покори, злочину і кари. Жоден з центральних персонажів драми не є кимось цілісним, в ньому живуть і борються протилежні почуття і думки. Не випадково Байрона в його час вважали великим психологом. Він зумів відчути і показати в своїх найзна-чніших творах суперечливість людської душі те, що пізніше стане однією з головних тем художньої літератури. І шлях від «Каїна» до трагічних героїв «Злочину і покарання» або «Братів Карамазових» зовсім не гіпотетичний, а цілком природний.

Починаючи з 1818 р. Байрон працює над своїм великим романом у віршах «Дон Жуан». Він усвідомлює значення романної форми для свого часу і шукає сполучення поезії з її невичерпними можливостями і виробленого в прозі жанру. «Дон Жуан» розкриває нові можливості поєднання лірики і епосу, оновлення епічної форми, її осучаснення. Одночасно Байрон послідовно підсилює реалізм оповіді так, що після ще дуже близьких до естетики романтизму перших пісень «Дон Жуана» наступні набувають все більш реалістичного характеру. Час праці над романом у віршах - це’ і час створення Байроном великих сатиричних творів, віршів та поем, і дух сатири, іронії, ущипливого гумору і жартівливої насмішки віє над сторінками «Дон Жуана». З першої пісні, де йдеться про романтичну юність Жуана, автор начебто полемізує із власними романтичними творами, малюючи походеньки героя в іронічному й веселому ключі, позбавленими будь-якої глибини чи таємничості, цілком банальними і приземленими, хоча певні повороти сюжету могли за іншого до них ставлення бути вирішені у стилі східних поем.

Заспівом, у стильовому відношенні, до «Дон Жуана» була завершена у тому ж початковому для роману 1818 р. поема «Беппо». Октави комічної «венеціанської повісті» своєю легкістю, витонченістю, місткістю прокладали шлях глибоким і грайливим, серйозним і сповненим жартівливості, безмежно багатим і розмаїтим октавам «Дон Жуана», таким прозорим, афористично мудрим і чітким, таким невтомним і крилатим, що вони не мають собі рівних в усій версифікаторськи блискучій поезії Байрона. І тематично «Беппо» з його дотепною оцінкою суспільної моралі, звичаїв, ставлення у вищому суспільстві до «священних» уз шлюбу передував «Дон Жуану». Але все в першій поемі було надто легким, карнавальним, не лише тому, що події відбувалися під час венеціанського карнавалу, а й за загальним настроєм. А другий твір значно ширший за охопленням подій, за матеріалом, за ідейною значимістю. Попри всю свою іронічність, це серйозне критичне і реалістичне дослідження важливих проблем історії і сучасності. Передусім сучасності, хоча події і відбуваються в останні десятиліття XVIII сторіччя.

Слідом за Вальтером Скоттом Байрон обирає героєм свого історичного (принаймні за основними подіями і відомими постатями історії) роману молоду людину, яка нічим особливим від інших дворянських легкодухих недоростків не відрізняється. Доля жбурляє його з однієї авантюри в іншу але так, що він опиняється як пасивний учасник, або краще сказати, мимовільний свідок у епіцентрі важливих політичних, воєнних подій, або перебуває у вищих сферах таких іноземних країн, як Росія чи Англія. Як це було з Чайльд Гарольдом, автор супроводжує свого героя, з яким на цей раз не має нічого спільного, його нерівними життєвими шляхами. Він коментує його думки і вчинки і часто вдається до власних міркувань, спостережень, роздумів, поглиблюючи загальне ідейне звучання твору, який міг би лишитися надто поверховим, якби автор обмежився поглядом на світ свого не дуже мудрого героя. Герой не має по суті нічого спільного із своїм тезкою, великим споку-сителем жінок, крім іспанського походження, яке теж не треба приймати серйозно. Він молодий європеєць взагалі і його «іспанскість» - своєрідна форма очуження, яка дає йому можливість дивитися на все трохи з відстані як чужинцю в тих країнах, куди він потрапляє після ранньої юності в Іспанії. Щодо жінок, то вже давно помічено, що не він їх причаровує, а вони його досить агресивно спокушають. Пригоди Дон Жуана, викладені в романі послідовно, і самі по собі складають цікавий авантюрний сюжет. Традиції романного жанру вимагали в цей час обов’язкової більш-менш захоплюючої стрункої фабули, публіка виявляла інтерес насамперед до пригодницьких творів і творів про подорожі. Байрон враховував інтереси своїх майбутніх читачів і додержувався, принаймні у зовнішній канві оповіді, принципів популярного роману. Як у романах просвітницького реалізму, життєвий шлях героя простежується від самого зерня. - Навчання і виховання героя під керівництвом високоосвіченої матусі, великого «педагога» і дуже суворої моралістки. Та незважаючи на всі зусилля побожної донни Інес, шістнадцятирічний Жуан вступає у любовний зв’язок з одруженою жінкою. Щоб пригасити скандал, юнака посилають подорожувати. Потрапивши після аварії корабля на пустельний берег одного з грецьких островів, герой стає об’єктом ніжного піклування чарівної Гайде - дочки пірата. Молоді закохуються один в одного, та батько перешкоджає невідповідному, на його погляд, шлюбу улюбленої дочки і продає Жуана в рабство. Одягненого в жіночі шати юнака купують для султанівського гарему. Виникає досить двозначна ситуація, бо султан закохується в нову наложницю. Юнакові, після пікантних пригод з дамами гарему, вдається з їхньою допомогою втекти. Він опиняється біля Ізмаїлу, який штурмують війська Суворова, стає героїчним учасником штурму на боці російської армії і генералісимус надсилає з ним реляцію про перемогу і взяття Ізмаїлу до Катерини II у Петербург. Імператриця обирає гарненького юного іспанця своїм черговим фаворитом. Щоб позбутися небезпечного суперника, Жуана посилають з дипломатичною місією через Німеччину і Бельгію до Англії. В Англії він стає своєю людиною у лондонському і провінційному аристократичному суспільстві. Закручується чергова любовна інтрига молодого гультяя з чужою дружиною. В середині розповіді про неї оповідь обривається. Про те, що. мало далі відбуватися з героєм, Байрон писав своєму видавцеві Меррею: «Моя думка полягала в тому, щоб Дон Жуан відбув подорожі по Європі, витримав різні облоги, битви і пригоди, а потім закінчив, як і Анахарсіс Клоотц (німецький барон, учасник Французької революції - авт.), участю у Французькій революції».


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций