Розчарований юний Чайльд Гарольд

Розміщено Екзаменаційні твори в 26 апреля 2011

Перші тринадцять років творчості були багатим і плідним періодом у житті Байрона. На цей час припадає його рання лірика, твори навіяні першою великою подорожжю, передусім дві перші пісні «Паломництва Чайльд Гарольда»,  парламентські виступи на захист  луддитів та  ірландських католиків і політичні вірші, зокрема цілий цикл, присвячений Наполеону Бонапарту, а також його уславлені східні, або романтичні поеми, перша з яких «Гяур» (1813), задавала тон наступним і містила в собі основні принципи, характерні риси цих найбільш «байронічних» творів. Крім того, ще перед подорожжю в Португалію, Іспанію, Албанію, Грецію і Туреччину, Байрон написав гостро сатиричну поему «Англійські барди і шотландські оглядачі» (1809), в якій безжально висміював передусім своїх критиків, давав сповнену насмішки оцінку ультра-романтичним тенденціям сучасної йому англійської літератури, захопленню фантастикою і містикою, оспівуванню середньовіччя. Найбільше дісталося романтику Сауті - поету-лауреату, в особі якого молодий Байрон таврував схиляння перед монархом. Багато з того, що автор сатири писав про відомих поетів, було несправедливим і надто різким,  але розгніваний лорд у такий спосіб не лише мстився за несправедливу і теж різку критику, а й втілював свої художні принципи, які в цей час були ще досить близькі до просвітительського класицизму, принаймні щодо форми. І в цій поемі, і в творі, що її безпосередньо продовжував - поетичному трактаті «На теми з Горація»  (1811) Байрон спирався на сатири Драйдена і Попа. Взагалі варто наголосити, що романтик Байрон ніколи не поривав остаточно з традиціями англійської класицистичної поезії  і шанував СВОЇХ попередників часто більше, ніж своїх сучасників.

По-справжньому романтичним твором були не ранні ліричні вірші поета, а вже перші пісні «Паломництва Чайльд Гарольда». Над поемою Байрон працював кілька років. Він розпочав її ще під час подорожі під враженням побаченого в Іспанії та Греції. Завершивши перші дві пісні в Англії і видавши їх у 1812 p., автор не полишав, працюючи і над іншими творами, виконання свого вели задуму. У Швейцарії в 1816 р. він написав третю пісн Італії в 1817 р. - четверту. Вони були видані відпов в 1817 і 1818 pp. Між ранніми і пізнішими пісня» суттєва відмінність. Роки, що пролягли між їх написан були насичені великими подіями європейської істо] драматичним досвідом особистого життя поета. Але, : третя і четверта пісня написані Байроном у роки вигна їх слід розглядати разом з першими двома, щоб не ривати цілісний за авторським задумом твір.

Розчарований юний Чайльд Гарольд, який попри всю свою молодість вже пізнав життя з його пристрастями, грішним коханням і зрадами, зневірений і пресичений, імпонував молодим інтелектуалам початку століття, які відчували схожі почуття і бачили в ньому своє художнє відображення. Романтичне світосприйняття стояло на порядку денному, Байрон знайшов для нього адекватне втілення. Інтерес для англійських і зарубіжних читачів складав не лише головний герой, його почуття і думки, висловлені з величезною ліричною силою і сугестією, а й картини життя тих країв, у яких побував молодий мандрівник. Він не учасник подій, що відбуваються в спустошеній наполеонівським нашестям Іспанії, або поневоленій Османською імперією колись прекрасній і героїчній Греції. Він’лише їх спостерігає, але спостерігає уважно і пильно, висловлюючи разом з автором своє захоплення героїчним іспанським народом, його сміливою, мужньою і веселою вдачею; життєрадісністю, вмінням по-справжньому кохати і хоробрістю гарних іспанок, що разом з чоловіками б’ються з ворогами «за незалежність вітчизни.

«Паломництво Чайльд Гарольда» було новаторським твором завдяки своєрідному сполученню епічно№ 1′ ліуйч-»« ного елементів, за переваги останніх. Навіть, «здавалося б, об’єктивні картини побаченого в різних країнах, сцени національного життя, відтворення національних характерів, розмаїті пейзажі тощо - все пройнято ліричним почуттям поета, забарвлено його особистим ставленням, його захопленням або гнівом, симпатією або відразою.

Написані в Швейцарії та Італії дві останні пісні поеми особливо повно передають думки і почуття Байрона, який насправді відмовившися від посередництва вигаданого героя, говорить від власного імені. Зображення країн, про які йшлося у перших піснях, доповнюється розповіддю про Бельгію і особливо Італію, чиє жалюгідне існування під владою загарбників викликає в поета глибокі роздуми про славну історію і велику культуру країни і знову приводить його до закликів боротися за свободу батьківщини Цезаря і Брута.

Між 1813 і 1816 роками Байрон створив цикл поем, так званих східних або романтичних. Саме вони утвердили уявлення про суто романтичного байронічного героя, започаткованого образом Чайльд Гарольда. Це лірико-епічні твори «Гяур» (1813), «Абідосська наречена» (1813), «Корсар» (1814), «Облога Коринфа» (1816), «Паризина» (1816). Ще дві поеми приблизно того ж обсягу з драматичним сюжетом і сильним ліричним забарвленням були написані пізніше. Це «Мазепа» (1818) і «Острів» (1823), але вони суттєво відрізняються від щойно названих і про них ітиметься далі. Близький за постаттю головного героя і твір, який сам Байрон назвав «щось на зразок поеми у діалогах (білим віршем) або драми». Це «Манфред», що його традиційно відносять до драматичних творінь поета, хоча автор сам вважав цю річ «зовсім не придатною для сцени». Однак «Манфред», попри всю очевидну близькість до східних поем, має настільки серйозні відмінності від них, що його треба розглядати окремо.

В шести ліро-епічних поемах є, на відміну від «Паломництва Чайльд Гарольда», певний сюжет, оповідається, часто уривчасто і з недомовками, історія, дія якої відбувається або на Близькому Сході, або на Півдні Європи, здебільшого в Греції. Слід зауважити, що місце дії в поемах зображене досить узагальнено в дусі тих романтичних стереотипів, які вже існували в читацькій свідомості, хоча Байрон побував у місцевостях, котрі змальовує. Але узагальненість, універсальність, відсутність яскравої конкретики в поемах принципова, як принципова в них узагальнена, універсальна «світова скорбота» головних персонажів. У поемах значна роль відведена картинам природи. Вони розкішні, екзотичні, сповнені руху. Часті зображення моря, спокійного або схвильованого, блакитного чи майже чорного, осяяного сонцем або вкритого велетенськими пінистими горами-хвилями. Неприступні скелі, що оточують пустельні острови, таємничі гроти, де ховаються контрабандисти та розбійники, або солодкі, наповнені любострасними ароматами кипарисові, кедрові, миртові гаї, оливові, лимонні дерева і виноградні лози, вічноквітучі троянди і різнобарвні квіти на смарагдових луках - всі ці елементи східних або південних пейзажів не стільки спрямовані на зорове сприйняття, скільки слугують образними знаками, які викликають певний емоційний рефлекс-відгук загального характеру.

Свідомо чи підсвідомо Байрон мав на меті саме такий ефект. Про це свідчить приміром те, що згадані кедри, мирти, троянди і т. д., котрі фігурують у перших рядках «Абідосської нареченої», відверто запозичені з «Пісні Міньони» Гете, як добре відомий читачам типізуючий образ розкішного Півдня. Поема починається словами: «Хто знає край далекий і прегарний, // Де кипарис і томний мирт цвітуть…». Вони звучать як переклад або у кращому разі парафраз рядків Гете: «Ти знаєш край, де квітнуть лимонні дерева…».


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций