Парламентська діяльність Байрона

Розміщено Екзаменаційні твори в 26 апреля 2011

Джордж Ноель Гордон Байрон був не лише великим поетом-романтиком, він став для своїх сучасників і наступних поколінь у різних країнах світу втіленням того, що більшість розуміла й розуміє під поняттям романтичного героя. Шсля_Наполеона Бонапарта, мабуть, не було в перші десятиліття XIX ст. людини, яка викликала до себе такий далекий від однозначності в оцінках інтерес. Не випадково їх часто порівнювали. Ще за життя про нього складалися міфи. Суспільні поговори створювали навколо живої складної та надто суперечливої особистості ауру надлюдини, перетворювали її на постать титанічну і демонічну, наділяли поета нечуваними пристрастями і вадами.

Прізвище Байрона стало поняттям. Від нього утворився абстрактний іменник - «байронізм» з містким і широким далеко не лише літературним змістом, котрий включав у себе також і певний тип поведінки, відчувань, ставлення до світу, навіть одягу. Як поета і особистість його наслідували, з ним порівнювали. Не випадково Михайло Лєрмонтов заперечував: «Ні, я не Байрон, я інший…» А його героя Печоріна, як і Онєгіна чи Алеко Пушкіна, як і багатьох інших літературних персонажів, не можна до кінця зрозуміти поза поняттям байронізму. Так само, як і антагоніста Печоріна - Грушницького, цю типову для доби здрібнену, баналізовану, окарикатурену фігуру байронічного «героя свого часу», яка стала настільки поширеною, що її можна знайти в різних національних варіантах у різних письменників. Із знаком плюс чи мінус байронічні герої діють на сторінках творів Стендаля, Бальзака, Буль-вер-Літтона, Готорна, Міцкєвича, де Віньї і багатьох інших. Це свідчить не лише про певні літературні впливи творчості Байрона, а й про те, що в своїх героях він відтворив риси, характерні для пореволюційної доби, часу великих розчарувань, душевної смути, коли жили і страждали так звані «зайві люди», коли частіше народжувалися скептики і песимісти, ніж оптимісти й ідеалісти типу Персі Біші Шеллі.

Для того, щоб стати романтичним героєм, Байрон мав усе - прегарну зовнішність, був справжнім красенем, всепереможну особисту принадність, аристократичне походження і велике багатство, сповнену пристрастей і пригод біографію. До цього треба додати мужність, сміливість, фізичну вправність, зухвалість у критиці хиб і вад власного суспільства, його верхівки, політики можновладців і держави - Англії - в цілому, авантюрну жилку, таємничість (він сам її довкола себе охоче створював) і безмежну гордість, яка багато в чому визначала його поведінку. Він умів полонити серця жінок, завойовувати дружбу і відданість чоловіків й одночасно наживати найзапекліших ворогів і фальшивих заздрісних псевдоприятелів.

Причинами жорстокого конфлікту між Байроном і його аристократичним оточенням було те, що поет поводив себе надто волелюбно, незалежно від умовностей світу, надто сміливо мислив і писав, надто гостро і безжально критикував світську чернь, влучаючи як знавець її хиб і вад у найвразливіші місця, щоб йому це можна було вибачити. Розум і почуття справедливості штовхали поета на бунт проти політики власної держави, на захист гнаних і поневолених, на підтримку народів, які борються за свою свободу і незалежність. Поет не був послідовним революціонером, його прогресивна політична діяльність була спорадичною, як виступ у парламенті на захист луддитів - руйнівників машин або участь у русі італійських карбонаріїв, борців за незалежність своєї батьківщини. Головним тереном, де виявився його волелюбний, антитираніч-ний дух, його заперечення поневолення та насильства над людьми і народами, його любов до істини і справедливості, була поезія. В ній він сказав найбільше, найповніше те, що мав ЯК великий художник сказати людству.

Величезне значення особистості Байрона для його часу і наступних десятиліть полягало і в тому, що він в усіх розмаїтих жанрах своєї поезії лишався передусім ліриком. Він наділяв навіть найбільш об’єктивних своїх героїв певними рисами власної біографії, своїми переживаннями і почуваннями в такий сугестивний спосіб, що читачі навіть мимоволі ідентифікували ліричних героїв поета з ним самим, сприймали Чайльд Гарольда, Гяура, Корсара, Ла-ру, Манфреда як автентичні портрети їхнього автора, а його ліричні вірші як прямий щоденник. Від такого розуміння творів Байрона був лише один крок до міфологізації його постаті, що й робила більшість читацького загалу.

Джордж Гордон Байрон народився 1788 р. в сім’ї, яка пишалася належністю до найстарших аристократичних родів Англії і чиї представники увійшли в історію країни, засідали в палаті лордів. Батько майбутнього поета не мав ані багатства, ані маєтностей. Він був легковажним улюбленцем жінок, гультяєм і гравцем. Його одруження з багатою спадкоємницею, що закохалася в нього, не було вдалим. Розтринькавши гроші дружини, Джон Байрон покинув родину, коли малому Джорджу Байрону було лише три роки. Зрадливий чоловік і батько вів у Європі досить сумнівний спосіб життя і рано помер, осиротивши двох малих дітей, бо мав ще дочку від першої дружини - Августу. Вже дорослою людиною Джордж Байрон був якнайтісніше зв’язаний із зведеною сестрою, він дуже любив її, вона стала йому найближчою людиною. Мати Байрона Катерина Гордон походила з шотландської знаті. Вона була жінкою примхливої вдачі, з різкими до хворобливості перепадами настрою, глибоко нещасливою через свій невдалий шлюб. Вона обожнювала сина, але могла несправедливо гніватись на нього, що його дуже ображало і чого він не міг їй простити. Він її любив і жалів, та найкраще почувався здалеку від неї.

Перші домашні вчителі дали йому дуже мало. А запросити кращих мати не могла, бо жила вона на її батьківщині в Шотландії на дуже обмежені кошти. Зміни на краще сталися раптово. Помер родич капітана Байрона і його син успадкував титул, маєтки родини, міг оселитися з матір’ю у найбільшому і найуславленішому з них Нью-стедському абатстві. Хлопцю в цей час виповнилося десять. Він дуже любив свій новий замок, охоче блукав його мальовничими околицями. Пізніше він присвятив Ньюстед-ському абатству чудові вірші, обидва є елегічним настроєм: «Прощання з Ньюстедським абатством» та «Елегія на Ньюстедське абатство». В них він згадував славну і похмуру давню історію своїх предків, сумував через занепад колись пишного замку і висловлював впевненість, що теперішньому власнику вдасться відновити родову честь.

В школі в Гарроу (1801-1805) та університеті (1805- 1808) Байрон з найбільшим бажанням вивчав історію та літературу. Це час створення його перших ліричних віршів. Найкращі з них народилися через юнацьку закоханість поета у сусідку по маєтку Мері Чаворт. Це було глибоке й тривке почуття, яке навчило Байрона кохати й страждати. Мері одружилася з іншим і це був страшний удар для закоханого, котрий залишив в його душі слід на довгі роки. Він присвячував поезії місіс Мастере, колишній Мері Чаворт, і тоді, коли його нові закоханості повинні були б стерти пам’ять про неї: «До Мері при одержанні її портрету», «Ти щаслива», «Станси до однієї леді, написаної при від’їзді з Англії», «До жінки, що запитала, чому я весною покидаю Англію». Про силу і справжність кохання до Мері є потрясаюче свідчення в іншому вірші - «Ти щаслива», де поет розповідає про свій візит у дім Мастер-сів, про ніжність до сина Мері, бо він дитя його колишньої коханої, про те, що він не ставиться вороже до її чоловіка, свого щасливого суперника, бо той любить дружину. Настрій цього твору перегукується з написаним пізніше ліричним шедевром Пушкіна «Я вас любил…».

Ранні ліричні твори різної тематики були об’єднані поетом у чотири збірки, які виходили друком в 1806-1808. Але в цілому ці твори близькі до поезії класицизму, яку Байрон дуже високо поціновував. У них є простота і щирість, сила почуттів, тон їх шляхетний і чистий, але вони ще мало оригінальні і за образністю, і за формою.

В 1809-1811 pp. Байрон здійснив велику подорож, побувавши в Португалії, Іспанії, Албанії, Греції і Туреччині. Враження від цієї подорожі лягли в основу «Паломництва Чайльд Гарольда». Дві перші пісні поеми (1812) мали грандіозний успіх. Це було нове слово в англійській поезії, по-справжньому романтичний твір з новим романтичним героєм, якого національна література ще не знала. Байрон з почуттям гордості й радості записав у щоденнику: «Одного прегарного ранку я прокинувся і побачив себе знаменитим».

Початок десятих років був для Байрона не лише часом поетичного тріумфу, а й спроб розпочати політичну кар’єру. В дні, коли Лондон захоплювався «Чайльд Гарольдом», він виступив у палаті лордів, де відразу ж після досягнення повноліття посів успадковане місце. В палаті обговорювався проект біллю проти нищителів машин, тобто робітників, яких технічний прогрес, роблячи непотрібною ручну працю, прирікав на голодну смерть. Проект закону проти луддитів передбачав за знищення машин страту. В блискучій, ретельно обгрунтованій промові Байрон захищав робітників, розкривав причини їх зубожіння і виправдовував бунтівні дії. Звертаючись до колег лордів, цей дивний аристократ запевняв: «Всі міста, завойовані вами, всі армії, яких змусили до втечі ваші полководці, все це навряд чи може радувати вас, якщо вашу країну стрясає внутрішній розбрат і вам доводиться посилати ваших драгун і ваших катів проти ваших власних співгромадян».


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций