Петична спадщина Колріджа

Розміщено Екзаменаційні твори в 26 апреля 2011

Поезія і філософські твори Колріджа в нашому столітті інтерпретувалися як модерністські, близькі до сюрреалізму або екзистенціалізму. Особливо охоче художній світ англійського поета аналізувався з точки зору фрейдизму. В цих інтерпретаціях є часточка істини. Колрідщ був романтиком у повному розумінні цього слова - в небуденній, суперечливій вдачі, у творчості, в безмежно багатій і примхливій уяві; шукачем у царині ідей, емоцій, поетичних прийомів й образів. В його могутньому і хаотичному романтизмі можна знайти, як у чарівній скрині, елементи багатьох пізніших напрямів і течій, впізнати відкрите ним у творах художників наступних генерацій.

Однак, якими б ефектними та парадоксальними не були порівняння Колріджа з Кафкою або Андре Бретоном, ці порівняння досить натягнуті, хоча, звичайно, у англійця можна знайти прозріння у тотальний трагізм людської долі в дусі Кафки або в алогічному нагромадженні його фантастичних образів з їх складною символікою побачити близькість до сюрреалістичного сновидства. Не кажучи вже про легкість віднайдення в його романтичних обра-зах-снах чи образах-наркотичних видіннях втілення прихованих у підсвідомості комплексів за Фрейдом.

Семюель Тейлор Колрідж народився у 1772 р. в родині небагатого провінційного священника. Вже у школі виявилася його неспокійна, бунтівна вдача - він вирішив кинути навчання, бо не вірив у Бога і не хотів іти слідом батька і обрати церковну стезю. Школу він все ж закінчив, а Кембрідж подолати так і не спромігся. Наприкінці дев’яностих він подався разом з Вордсвортом до Німеччини, де з ентузіазмом вивчав нову німецьку філософію і літературу. В юнацькі роки мріяв разом з Сауті про створення в Північній Америці вільної громади шляхетних, мудрих, чесних людей «Пантисократії», де всі були б рівні, мали спільну власність і разом займалися б фізичною і розумовою працею. Як і його приятель Вордсворт, він захоплюється ідеями й ідеалами Французької революції, пише вірш «Падіння Бастілії» (1789, надрукований в 1834), в якому висловлює своє захоплення від зруйнування цього оплоту тиранії. Починає видавати щотижневик «Вартовий» (1796), девізом якого були слова: «Хай всі знають Правду, і хай Правда зробить нас вільними», і котрий повинен був, за задумом редактора, «оголошувати стан Політичної погоди, відстоювати Свободу і її Друзів від нападок Розбійників і Вбивць». Колрідж розробляє свою теорію романтичної поезії і видає (разом з Вордсвортом) збірник «Ліричні балади», де вміщує серед іншого «Старого Мореплавця» - один з найуславленіших творів не лише англійського, а й світового романтизму. Таким був початок і розквіт життя одного з найбільших англійських романтиків.

А за десять років до своєї смерті Колрідж був фізично руїною, духовно ж поринув у найглибші нетрі метафізичної філософії й містики, по суті, замовкнувши як великий романтичний поет.

Багато різних причин призвели до драматичної деградації Колріджа - людини і поета. Зокрема, крім хвороби, через яку він призвичаївся до опіуму (у нього з юнацьких років боліли суглоби, а біль тоді вміли тамувати лише цим наркотиком), це було й винятково нещасливе подружнє життя, й розчарування в друзях, у тих же Сауті і Вордсворті, й постійні матеріальні труднощі. Колрідж не мав постійних прибутків. Йому доводилося багато писати заради заробітку, читати лекції, займатися (не дуже успішно це в нього виходило) видавничою діяльністю.

Критичні й історико-літературні статті Колріджа, позначені талантом, оригінальністю, ерудицією, мали широкий суспільний резонанс, як і новаторські лекції, зокрема про Шекспіра, його улюбленого письменника, й давали йому якусь матеріальну підтримку. Особливо цікавою для читачів і корисною для літературознавців є завершена в 1817 р. праця «BiogTsMqJiterqria», в якій він пише про свою і своїх колег літературну діяльність, пише вдумливо, щиро і проникливо. З «Літературної біографії», статей, епістолярної спадщини, спогадів сучасників дізнаємося, яким масштабним теоретиком літератури був Колрідж. У нього була серйозна філософська база. Він вивчав твори Платона, Плотіна, Беме, з яких запозичив багато ідей містичного характеру: «Твори цих містиків значною мірою’ врятували мій розум від полону якоїсь однієї догматичної системи. Вони допомогли зберегти живим серце в голові, навіяли неясне, але хвилююче й дійове уявлення про те, що все, породжене чистою рефлексією, має присмак смерті». Він використовував праці детермініста Берклі і психологічного детермініста Хартлі. Відоме твердження автора «Старого Мореплавця» про власну непохитну віру у пер-шородний гріх, «в те, що у череві матері наше розуміння затемнене, а якщо й ні, то все одно наш організм має вади, а воля недосконала». Це твердження про детермінованість вчинків людини, незалежно від її волі, надлюдськими чинниками важливе, зокрема, для аналізу згаданої вище поеми про мимовільний злочин і довічну кару.

Внаслідок розмаїтих студій і власних роздумів над глобальними проблемами людини і світу Колрідж не створив послідовної філософської системи. Як майже все в його творчому доробку, його філософські ідеї фрагментарні. А часто й суперечливі. Однак у його міркуваннях є багато тонких і плідних думок, особливо це стосується романтичного мистецтва, особливостей психології поета Оригінальністю і глибиною визначаються його спостереження над власною та чужою творчістю. Делікатно, в джентельменському стилі Колрідж висловлював свої критичні зауваження щодо творів сучасників, серед них і близьких йому Вордсворта і Сауті.

Можна твердити, що в розробці романтичної естетики саме Колріджу належать основоположні думки, хоч «Вступ до другого видання «Ліричних балад», де вони викладені, написав Вордсворт. У кристалізації теоретичних думок про романтизм велику роль відіграло зацікавлення Колріджа сучасною йому німецькою філософією, передусім творами Шеллінга. Достатньо порівняти головні ідеї Шеллінга про природу як єдиний організм, живий і в постійному розвитку, про інтелектуальну інтуїцію, якою наділені філософи і великі митці, про мистецтво як вищу форму пізнання світу, що воно відбувається в мистецтві як комплексна єдність інтуїтивного і раціонального, підсвідомого і свідомого тощо, з тим, як це в теорії і на практиці формулював і здійснював Колрідж, щоб побачити сильний вплив на нього німецького вченого. Романтична теорія мистецтва поширилася в Англії завдяки~усній і письмовій пропаганді Колріджем естетичних ідей нового напряму, його лекціям, бесідам, листам до друзів і учнів.

Однак головним, що забезпечило Колріджу гідне місце в історії літератури, а його творчості живу й досі естетичну вартість, була поезія. Найуславленішою серед поезій письменника була його «Поема про Старого Мореплавця», перекладена багатьма мовами світу, зокрема й українською. Поема увійшла до складу «Ліричних балад» й виразно демонструвала усю відмінність художніх індивідуальностей авторів збірки.

Сюжет поеми не важко переповісти, тим більше, що він викладений самим автором у супутньому прозовому переказі: подорожньому, що з двома друзями поспішає на весільну учту, впадає в око дивний старий з пронизливим вогняним поглядом.  Старий  зупиняє  подорожнього,  той скоряється його волі і вислуховує страшну й таємничу оповідь. Колись старий був моряком і плив на кораблі на південь. Корабель втратив управління і його занесло штормом у льодові тороси поблизу Південного полюсу. Раптом з’явився білий птах - альбатрос і вивів корабель з льодової пастки. Матроси раділи порятунку й годували священного птаха. «Старий моряче! Як ти зблід! // По тілу йде мороз! // Стрілу пустив я, кров пролив, // Загинув Альбатрос». Цей невмотивований жорстокий вчинок має жахливі наслідки. Тепер корабель несе до екватора. Екіпаж переслідує Дух, що метиться за вбитого священного птаха. Після тривалих мук від голоду, спеки, спраги моряки зустрічають корабель-примару. «А шпангоути його видавалися гратами перед обличчям призахідного Сонця. Примарна Жінка і її подруга Смерть і більше нікого на борту корабля-скелета». «Смерть і Життя-по-Смерті зіграли в кістки на екіпаж брига, і та, друга, виграє Старого Мореплавця»  (Колрідж). Весь екіпаж вмирає, а вбивця Альбатроса лишається в живих. Після, здавалося, безкінечних мук серед загниваючого моря і трупів своїх товаришів він повертається у рідні краї,  бачить своє село, дзвіницю церкви і маяк. Корабель серед тихої води йде на дно разом з усіма мерцями, а Старого Мореплавця рятує Схимник і Рибалка. «І тут його доганяє довічна покута…, невпинна одвічна тривога жене його мандрувати з краю в край».

Ось відтоді катує біль Мене в непевний час. Я мушу все розповісти, Щоб в грудях біль погас.

Але крім цих заключних повчань все інше в «Старому Мореплавці» не піддається однозначному тлумаченню Хто такий Дух, хто мстйться за вбитого птаха? Яким символом — добра чи зла - є білий альбатрос? Моряки спочатку бачили в ньому рятівника, а потім після його загибелі вирішили, що він приносив загрозливий туман, тобто був втіленням зла. Чому Примарна Жінка і Смерть на палубі корабля-скелету грали в кістки на життя і загибель екіпажу? Таких питань постає багато. А Колріджів твір, як витвір високої поезії, не піддається поясненню з допомогою звичайної логіки і здорового глузду. Одна романтична яскрава таємнича картина змінюється іншою, одне трагічне почуття за іншим спливає на душу слухача оповіді Мореплавця (і читача), баладний ритм заколисує, зачаровує, музика віршу відносить уяву в надприродні сфери.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций