Анонімні «Ліричні балади» Вордсворта

Розміщено Екзаменаційні твори в 26 апреля 2011

Анонімні «Ліричні балади», що об’єднували під однією обкладинкою вірші Вордсворта і Колріджа, були практичним втіленням їх теорії поезії, або навпаки - їх поезія давала матеріал для теоретичних узагальнень.

Перші відгуки на книжку були суперечливі. Консервативним критикам вона не сподобалась, як це завжди буває при появі чогось естетично нового. Молоді ж літератори зустріли балади із захопленням. Вільям Хезлітт, критик і публіцист, тоді ще зовсім юний, був одним з перших, хто почув вірші із збірки у виконанні самих авторів, і його «охопило почуття нового стилю і нового духу в поезії». «Для мене, - згадував Хезлітт, - було в цьому щось схоже на те враження, яке виникає, коли дивишся на свіжо зорану землю або при першому такому бажаному подиху весни».

Автори «Ліричних балад» у цьому «маніфесті англійського романтизму» «маніфестували» нові теми і образи, нову проблематику, нове середовище, нові художні і ритмічні можливості англійського віршу, оновлену лексику, ширше — нову мову поезії. їхня емоційна палітра була багатшою, ніж у поетів попередніх генерацій, почуття інтенсивнішими,’ пристрасті палкішими. Сама вироблена в фольклорі поетика балади диктувала певні принципи, вносила типову для неї драматичність й динамізм у розгортанні дії, чіткість і виразність в окресленні характерів, що розкриваються у своїх діяннях, вчинках, прямому слові.

До другого видання балад Вордсворт написав передмову, яка і справді була теоретичним маніфестом англійського романтизму. Головні думки передмови можна звести, звичайно, скорочуючи і спрощуючи їх, до наступногоШоет має зображувати просте щоденне життя, його буденні події і випадки, найзвичайніші речі, до яких ми звикли так, що майже їх не помічаємо. Поетичним все це стає завдяки уяві художника, що підносить буденне до істинно прекрасного й дозволяє йому розкрити свої художні потенції. «Поезія є істина, яку пристрасть доносить до серця живого». Поет повинен викликати в читачеві глибокі й сильні почуття, зокрема милосердя, жалісливості до тих, хто страждає, чиє життя особливо важке та нещасливе. Важливо для митця зображати існування простих людей, тому що «побут найнеосвіченішого класу суспільства багатий на ті ж самі страждання і радощі, що й побут всіх інших класів. У них основні пристрасті серця знаходять кращий поживний грунт. У цих людей елементарні почуття виявляються з більшою простотою й примітивністю». Вордсворт вважав, що «у цих віршах не вчинки й ситуації надають почуттям значущості, а почуття надають значущості вчинкам і ситуаціям».

У деяких повних виданнях віршів Вордсворта додається до творів короткий чи довший авторський коментар, в якому вказано на реальну першооснову твору; коли і від кого автор почув ту чи іншу історію; де і коли відбулася та чи інша подія; що з побаченого викликало у поета сильне та яскраве чуттєве враження, певні художні асоціації чи філософські роздуми тощо. Головна мета цих коментарів - підтвердити невигаданість характеру, факту чи почуття, що стали поштовхом до написання поезії, реальність сюжету. Коментар може також зв’язувати зміст твору з якимись політичними, економічними чи суспільними подіями та процесами (наприклад, «Брати», «Майкл», «Старий кумберлендський жебрак» та ін.). У такий спосіб читач має можливість побачити, як відбувається трансформація життєвих вражень, часто зовсім простих, навіть банальних, у факт високої поезії.

Один з найпоетичніших віршів про селянських дітей, яких у Вордсворта багато, як і спогадів про власне нещасливе, самотнє дитинство, увійшов до другого видання балад - це «Люсі Грей або Самотність». Поет оповідає про чарівну, покірливу дівчинку, яку батько в зимовий вечір посилає до міста. Починається снігова завірюха і дитина зникає. Батьки шукають її всюди, знаходять сліди у снігу, та вони ведуть у нікуди. Однак дівчинка не загинула, вона й тепер блукає по лісних стежинах, не озираючись назад, співає свою самотню пісеньку, насвистуючи її вітру. В коментарі автор пише, що вірш створений в Госларі в Німеччині, там він перебував взимку 1799 р. разом із своєю молодшою сестрою і відданим другом всього життя Доротою. Сестра і розповіла йому цю історію. Щоправда, сліди дівчинки вели до середини каналу, де пізніше було знайдено її тіло. Поет змінює реальний трагічний фінал на таємничо-поетичний, тим самим переводячи подію з плану раціонального у план спіритуально-фантастичний, роблячи загибель селянської дитини прегарною легендою, близькою до народної казки.

Із зорового враження виникає сюжет балади «Терен», однієї з найтрагічніших у збірці. її героїня - нещасна мати, яка через голод і злидні втратила дитину, і божевільна блукає по шляхах у роздертій одежі із скуйовдженим волоссям, схожа не на живу людину, а на висохле старе дерево. Вордсворт згадує у коментарі, щб самена-штовхнуло його на сюжет балади. Багато разів у своїх прогулянках він проходив повз сухий кущ терну, майже не помічаючи його. Та ось, одного разу він вдивився у перекручені віти мертвої рослини і за примхливим ходом асоціацій побачив внутрішнім зором нещасну матір, скам’янілу від безмежного горя, мов той засохлий терен.

Балада про старого селянина Майкла, що все життя працював на своєму жалюгідному клаптику землі, мріючи про те, що його син продовжить одвічну селянську працю, була підказана і сильним зоровим враженням, і глибокими роздумами про сумну долю кращої частини дрібних сільських власників, приречених в нових економічних умовах на розорення. В листі до Чарлза Джеймса Фокса Вордсворт писав: «У двох поемах «Брати» і «Майкл» я спробував намалювати прив’язаність до власної домівки, яка, я знаю, існує серед цілого класу людей, що тепер лишилися майже тільки на півночі Англії». Безпосереднім художнім враженням була купа каміння, яку поет побачив на місці недобудованої кошари під час однієї з своїх прогулянок в озерному краї. Він особисто знав старого Майкла, справного хазяїна і розумну людину. Та син старого подався в місто за заробітком і там зійшов на манівці, став злочинцем. Майкл лишився один. Його життя втратило сенс. Однак із трагічною впертістю він продовжував будувати кошару для своїх овець. Прилаштовував камінь до каменю, аж поки смерть не поклала край цій сизифовій праці. Переможений Майкл не упокорився до кінця.

Схожі спостереження про важку селянську долю, про руйнацію старих патріархальних форм життя покладені і в основу інших творів - «Остання з отари», «Мрії бідної Сьюзен», «Аліса Фелл, або Бідність». Психологію сільської дитини, яку не може зрозуміти освічений дорослий, відтворює у формі діалогу вірш «Нас семеро». Мала дівчинка на запитання, скілька їх у сім’ї, вперто відповідає, що їх семеро, хоч її братик і сестричка померли. Вона вважає їх живими і її не можна переконати, що це не так. Поезія «Нас семеро» привернула увагу Павла Грабовсько-го, який на засланні в Якутську підготував збірку перекладів світової поезії. Вірш, про який ідеться, він переклав точно за змістом, легко й невимушено за формою. Його переклад називається за першим рядком «Нема як діти».

  • Нема як діти: світ не світ
  • Вони вже круть та верть…
  • Ну, як з отих дурних ще літ їм зрозуміти смерть?…
  • - Та скільки ж вас? Одмов мені:
  • На небі двоє… Так?
  • Всіх тільки п’ять… Ні, пане, ні,
  • Нас сім. - Та як се, як?
  • Вже двох нема серед живих, У бога місце їм. -
  • Вона не слуха слів моїх,
  • Одно твердить: - Нас сім усіх,
  • Нас сім, нас сім, нас сім!

Цей наївно-мудрий вірш не раз викликав осуд надто раціоналістичної критики, Вордсворту через нього закидали алогізм і містику. Особливо багато негативних оцінок викликав досить великий твір, ціла поема «Хлопець-дур-ник», в якій поет підводить читача до висновку, близького до Христових слів з Нагірної проповіді: «Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне». Критики різної орієнтації - і ті, що не розуміли християнської ідейної основи поеми, і ті, що розуміли її надто добре, звинувачували поета в проповіді інтуїції замість розуму, віри замість знання, оспівування щастя майже рослинного існування.

Середпезажних лщчнихпезій треба згадати такі шедеври англійської медитативної лірики як «Рядки написані неподалік від Тірнтенського аббатства», «Нічний спокій». Природі і почуттям, які вона викликає, присвячені широко відомі «Метелик», загадковий вірш «До зозулі» або сонячний «Жовті нарциси».

У виборі об’єктів природи для оспівування Вордсворт виявляє «цілком демократичщЗмки. «Аж чотири «рази він-звертається до скромної «маргаритки» і кожного разу ця «банальність природи» пробуджує в ньому ніжне почуття, як і «маленький чистотіл», птахи і пташині гніздечка, дуб, шипшина тощо. Не кожний з віршів про малі дива природи рідного краю однаково свіжий і виразний.

У вже згадуваній передмові до другого видання Вордсворт виклав і свої міркування щодо мови поезії. Він вважає за необхідне наблизити її до народної, живої мови. Демократизацій поетичного слова так само, як і звернення до постатей і почуттів простих людей, пов’язана для нього не в останню чергу з найсерйознішим зацікавленням фольклором. Саме у фольклорі для поета відкрився багатющий шар художніх образів, безпосередніх сильних і глибоких пристрастей, своєрідних поетичних структур, ритмів, способів римування і, звичайно ж, мовні скарби. Слова, звороти, такі нові, свіжі, порівняно з яловим словом літературної мови доби - стертим, пригладженим, безобразним. В цьому напрямі йшов раніше за Вордсворта і великий шотландський поет Роберт Берне (Вордсворт його високо цінив, присвятив йому великий вірш).


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций