Слово про Лесю Українку

Розміщено Українська література в 3 марта 2011

Серед славетних українських письменників-класиків талановитій поетесі, перекладачеві, критику і публіцисту - Лесі Українці належить одне з найпочесніших місць.

Народилася Леся Українка (справжнє прізвище та ім’я - Лариса Петрівна Косач-Квітка) 25 лютого 1871 року в м. Новоград-Волинському в інтелігентній родині. Батько Петро Антонович-Косач служив головою з’їзду мирових посередників. Мати - письменниця Олена Пчілка, дядько, брат матері, - Михайло Драгоманов, видатний український учений, письменник, громадський діяч. Друзями родини Косачів були І. Франко, М. Старицький, М. Лисенко. Це сприяло формуванню поетичного таланту обдарованої дівчини.

У дитинстві Леся захворіла на кістковий туберкульоз, згодом на сухоти. Через слабке здоров’я освіту поетеса розпочала дома; дві зими (1881-1882; 1882-1883 рр.) разом із старшим братом Михайлом вона навчається у приватних вчителів у Києві. Після цього займається самоосвітою, багато читає, вивчає іноземні мови. Леся Українка була людиною всебічних і глибоких знань. Вона володіла, крім української, російською, німецькою, французькою, англійською, італійською, польською, болгарською, грецькою і латинською мовами, в дев’ятнадцятирічному віці написала для молодших сестер підручник «Стародавня історія східних народів».

Писати почала рано. Перший вірш «Надія», присвячений засланій до Сибіру тітці, написала в 9 років. Уперше підписалась псевдонімом Леся Українка у 1884 р., коли були надруковані вірші «Конвалія», «Сафо» у львівському журналі «Зоря».

З 1888 р. поетеса цілком віддається літературній праці, навколо неї групується київська літературна молодь. За сприяння брата Михайла Леся створює молодіжний літературний гурток «Плеяда». У роботі гуртка брали участь такі українські письменники і культурні діячі, як В. Самійленко, Є. Тимченко, О. Судовщикова, яка писала під псевдонімом Грицько Григоренко, та ін.

Навесні 1891 року у Львові Леся Українка познайомилася з Іваном Франком, і він їй допоміг видати першу поетичну збірку «На крилах пісень» (1893), заборонену в Росії.

У 1893 р. жандармське управління подає до департаменту поліції донесення з відомостями про Лесю Українку. За поетесою встановлюється фактично негласний нагляд. У наступні роки Леся Українка займається літературною і громадською діяльністю. З 1897 р. її стан здоров’я погіршується, вона тяжко хворіє, але багато читає, особливо з питань політичної економії. У зв’язку з хворобою для консультацій у відомих лікарів письменниця часто виїздить за кордон. Вона побувала у Німеччині, Швейцарії, Болгарії, Італії, Єгипті. Враження від цих подорожей вона вилила у свої поетичні твори. Весь цей час вона не покидала громадської діяльності. У 1903 р. разом з Оленою Пчілкою та іншими діячами української культури бере участь у відкритті пам’ятника І. П. Котляревському у Полтаві, відвідує Панаса Мирного.

22 січня 1909 р. у Київському літературно-артистичному товаристві відбувся вечір з нагоди 25-річчя літературної діяльності Лесі Українки.

Останні роки життя Леся Українка проживала переважно у Грузії. Творчі плани, задуми не покидали поетесу ні на хвилину. Вже на смертному одрі вона продиктувала матері план драматичної поеми.

Померла Леся Українка 1 серпня 1913 р. в місті Сурамі. Її прах було перевезено в Україну і поховано в Києві на Байковому кладовищі.

Загалом за життя Леся Українка видала три збірки поезій: «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902). Вона є авторкою багатьох драматичних творів: «Кассандра», «Осіння казка», «В катакомбах», «Камінний господар», «Бояриня», «Лісова пісня» та ін.

Усе своє життя Леся Українка писала ліричні поезії. Для її лірики характерний пристрасний ораторський пафос, алегоричність багатьох образів, багатство й оригінальність образотворчих засобів, широке використання суспільно-політичної, філософської, наукової, публіцистичної лексики, афористичність висловів.

Основні теми і мотиви лірики поетеси це: заклик до національно-визвольної боротьби, ствердження ролі художнього слова в житті народу, оспівування любові до батьківщини, утвердження героїзму, мужності, віра в дійову силу та безсмертність поетичного слова, мотив радісного буяння природи, що допомагав подолати недугу, наснажував новою творчою силою.

У першу збірку «На крилах пісень» увійшли цикли «Сім струн», «Зоряне небо», «Подорож до моря», «Сльози-перли», понад 30 поезій, не об’єднаних у цикли, а також поеми «Самсон», «Місячна легенда», «Русалка». За широтою поглядів, силою і глибиною почуттів І. Франко порівнював «Сльози-перли» із «Заповітом» Т. Шевченка. У більшості віршів циклу звучать громадянські мотиви, а тема любові до України та вірного служіння їй є головною. Твір «І все-таки до тебе думка лине…» починається мотивом ностальгії (поетеса через хворобу довго перебувала за межами України), туга посилюється риторичними звертанням «Мій занапащений, нещасний краю» та метафорою «серце з туги, з жалю гине». Контрастно, як вияв мужності, звучить перший афористичний вираз: «Та сором сліз, що ллються від безсилля». Після саркастичної фрази про бездіяльний, сльозливий патріотизм вірш завершує другий афоризм, у якому сльози протиставлено образу крові. Цей символ говорить про готовність пролити власну кров за волю батьківщини. Одна з найкращих поезій цієї збірки - вірш «Contra spem spero!». Написаний 2 травня 1890 року, в час надзвичайного загострення хвороби, він звучить як гімн боротьбі за життя, за світло, за добро, вражає стрункістю форми, конкретністю думки, висловленої точно й афористично. Символічними у вірші є образи, поєднані в пари за принципом контрасту - осені і весни, сумного перелогу і барвистих квіток, льодової кори і гарячих сліз, важкого кашлю і веселої пісні, темної ночі і провідної зірки. Кожна контрастна пара символів розшифровується через творчу долю Лесі Українки і водночас має загальнолюдський зміст, адже вічним є зіткнення мрії з дійсністю. Для поетеси квітки на вбогім перелозі - це поезія, яку вона створює на терені занедбаної, гнаної культури рідного краю. Цей твір - прагнення молодої людини жити повноцінним життям. Леся Українка проголосила своє кредо і кредо тогочасного молодого покоління.

Особливе місце у першій збірці посів вірш «Досвітні вогні», сповнений невгасимої любові до вітчизни і ненависті до гніту. Твір починається картиною ночі, в образі якої уособлено самодержавство, яке не в силі побороти народ, що прагне волі. Багата й образна мова вірша. Для характеристики експлуататорського ладу вжиті відповідні епітети, метафори, порівняння: «ніч темна», «чорні широкії крила», «темнота тяжка», «хмари страшні», «навколо все спить, як в могилі». Інші тропи вжито на означення позитивних образів «досвітні огні переможні, урочі прорізали темряву ночі», «проміння ясне од сну пробудило мене». Силу, яка переможе владу темряви і засвітить зорю вільного життя, поетеса бачить у робочих людях.

Волинь і Поділля - край дитинства Лесі Українки, залишився для неї наймилішим куточком на все життя. Цикл віршів «Подорож до моря» передає схвильовані настрої, викликані образами розкішної подільської природи. У вірші «Красо України, Подолля» авторка захоплюється картинами рідного краю та виявляє стурбованість, що недоля оповиває чарівний куточок України.

Леся Українка змальовує природу в усій її величі в кожну пору року, передаючи за її допомогою найрізноманітніші людські почуття, настрої. Особливо вона любить весну. В елегії «Стояла я і слухала весну» весна виступає в образі близької подруги поетеси, котра співає їй пісні, нагадує про болісне і солодке минуле, та в голосі її бринить віра в любов, надія на щастя.

Тема призначення поета, його обов’язок перед народом, роль поезії в суспільному житті розкривається у другій збірці поетеси «Думи і мрії» (1899). До неї увійшли поеми «Давня казка», цикли «Мелодії», «Невільничі пісні», «Відгуки». Леся Українка хотіла, щоб поетична творчість була зброєю в боротьбі за соціальне та національне визволення народу. Найяскравішим прикладом цього є вірш «Слово, чому ти не твердая криця». Поетеса стверджує, що поезія - зброя. Епітетами-означеннями авторка конкретизує цю зброю - вона гартована, іскриста, єдина, меч на катів. У вірші «Поет під час облоги» звучать полум’яні заклики до боротьби, які лунають з уст поета-співця, що свідомо поділяє долю обложених. А в поемі «Давня казка» саме поет одним із перших починає боротьбу за правду, коли граф Бертольдо забуває про свої обов’язки. І хоча його кидають до в’язниці, та пісні виходять на вулицю і стають могутньою зброєю. У ліричних поезіях Лесі Українки в різних планах і варіаціях, але в тій самій ідейній значимості виступає образ поета - нащадка Прометея, який успадкував від свого предка «божу іскру» любові до людей і ненависть до гнобителів.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций