Твір на тему Гуманізм новел В. Стефаника

Розміщено Українська література в 27 февраля 2011

Про що б не писав Василь Семенович Стефаник, в центрі оповіді завжди виступає людина з його проблемами, думками, переживаннями і прагненнями. Всі герої Стефаника, як говорив Марк Черемуха, або безнадійно хворі, або безнадійно вбогі, або безнадійно старі, або безнадійно спрацьовані, або безнадійно нещасливі. Справді, багато безнадії в життя його героїв. Але багато й такого, про що не соромно розповісти всьому світу: дивіться, це - мій народ. Він, може, і убогий, і нещасливий нині, але він є, живе за своїми духовними законами в ладу з власною совістю, живе і працює на землі. Чи була вона ласкавою до нього, земля? Згадаймо, як працює на ній Іван Дідух із новели «Камінний хрест». Все життя його - довгий трудовий життя селянина-трудівника. Підірвала його робота фізично, але впевнений він був, що робота все переможе. І врешті-решт хіба ми любимо землю за щось? Любимо, тому що інакше і бути не може. Саме вміння працювати на землі, розуміння її диктували і основи моралі селянина. Цінують люди і працьовитість, і чесність, і порядність, і доброзичливість. Не випадково ж запросив до себе Дідух все село, прощаючись перед від’їздом у далеку Канаду.

В оповіданні про історію життя Івана Дідуха відтворилась найяскравіші риси ментальності українського народу, саме ті, що зрозумілі всім людям. Здатність долати роботою всі перешкоди, терпіти труднощі, холод і злидні, але залишатися людяним, відкритим. За це і цінують односельці Івана. У нього багато друзів, так як він зберіг у серці тепло до людей, шану до кожному сусідові, намагаючись жити по совісті. Так само мислить і герой оповідання «Сини» Максим. Особисте горе ніби відокремило його від людей, але немає в його серці зла. Всупереч традиційним моральним забобонам щодо шлюбу та дітей, дбає він про те, щоб у цьому світі залишилося дитя від його синів. Нехай хто скаже, що грішна така позашлюбна любов, але для нього головне не це. По-іншому розуміє він цінність і сенс життя тепер, коли він старий і самотній. Головне - це саме життя, найвища цінність на землі.

Читаючи новели В. Стефаника, приходиш до чистого криниці народної моралі, пронизаної любов’ю до людини, пошаною до всього живого на землі.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций