Роздуми над твором І. Драча «Чорнобильська мадонна»

Розміщено Українська література в 25 февраля 2011

Україна! Як багато почуттів вкладено в це слово. Яка вона гарна, велична і неповторна. Як багато винесла вона на своїх плечах!

Любов до рідного краю дарується дитині з молоком матері, з першим сказаним словом, піснею. А коли дитина зміцніла, вона топче малими ногами землю, яку топтали її діди і прадіди. Ви ніколи не замислювалися над тим, що таке Україна? Невже ніколи серце не затремтіло, не почало швидко стукати при цьому слові? Блакить неба, повна гарячого сонця, неба - високого, чистого, де коли-небудь ви знайдете безліч хмар, а у ясні чорні ночі не зможете перелічити зорі, навіть з усіма вченими світу. Такі зорі і такі ночі можуть бути лише у рідному краї. Рідний край - це місто, де вжилися разом пам’ятки старовини та нові будинки, які, дивлячись на нас своїми скляними очима, не розуміють проблем нашого життя. А навколо нас така дивна краса - природа! А який чудовий ліс та перші квіти на галявині, останні клаптики сірого снігу, з-під якого вибивається перша трава. Як це не любити? Невже всі байдужі до цього? Невже усім однаково, що було у минулому, а що буде далі?

Україно моя! Як можна дозволити знищити тебе? І як кажуть про це твої діти, яких ти оберігала, турбуючись про кожен їх крок у доросле життя. Багато віків стоїш ти над дітьми і захищаєш як людина, ніжна, неспокійна за долю дітей. Як бажали зруйнувати цю країну, а вона, мов крила, простягла теплі долоні. З якою радістю дивилися на страждання народу, ненавиділи садки вишневі, біле цвітіння яблунь, айстри у садочку, співочу мову, пісні. Але Україна жива! Зараз над нашою країною нависла велика трагедія - Чорнобиль.

Ось уже десять років сумно звучить над усім світом дзвін Чорнобиля. Він відгукується у серці кожного. Пройдуть роки, але пам’ять про трагедію буде ще довго хвилювати людей. Дуже страшно, коли вмирають дорослі, але коли гинуть діти - це найстрашніше. Наслідки аварії повинні стати «надбанням» людства. На мою думку, ніщо не може зрівнятися з аварією на Чорнобильській електростанції. Аварія призвела до забруднення біосфери. Три роки приховували наслідки аварії. А потім Україну оголосили зоною екологічного лиха. На території України з’явилася трид-цятикілометрова мертва зона. Багато людей загинуло. Наша країна фактично самотньо продовжує боротися з наслідками катастрофи. На мою думку, тяжкий тягар ліг не тільки на економіку України, а й на моральний стан людства.

Про Чорнобиль написано багато творів. Поет Іван Драч із болем у серці переживав цю трагедію. Від самого початку творчої діяльності він проявив себе не тільки вправним майстром ліричного жанру, але й досить успішно реалізував свої можливості в написанні поем. Він створив своєрідну «скорботну пісню» - поему «Чорнобильська мадонна». У цьому творі злилися біль поета та біль народу. З рядків «Прологу» ми довідуємося, як важко підступити до змалювання задуманого: «Ти намагався писати про Неї, - Вона пише тобою, як недолугою ручкою, як нікчемним пером, як олівцем хапливим і ошалілим». Дуже жахливо стає на душі після того, як перед очима постає образ жінки. Своїм виглядом вона наганяє жах. Народивши мертвого сина тоді, в той квітень, коли її «накрила та нечиста сила», жінка збожеволіла. Автор передає жах аварії через образ матері. Мабуть, тому розділ «Хрещатицька мадонна» - кульмінація, фінал поем. Це крик душі поета. Це його пекучий біль. Скільки розпачу, душевного болю в кожному поетичному рядку! Основна суть поеми - людина, пошук істини, утвер-джен-ня правди, болючої і нестерпної. Я тепер уявляю, що ми робимо своїм втручанням у велику природну лабораторію землі, коли вносимо різні хімікати. Часто ми вбиваємо все живе, своєрідний земний планктон, не кажучи вже про птахів і звірів. Дуже довго людство йшло до цієї краси. І все це можна зруйнувати. Треба берегти свою землю. Я впевнена, що в дитинстві в кожного має бути своє джерело, звідки беруть витоки найкращі людські якості: доброта, трепетне ставлення до всього живого, любов до рідної землі, батьківського порога. Це так само необхідно для морального здоров’я, як материнське тепло і колискова пісня, надійне батьківське плече і бабусина казка, як посаджене власноруч деревце. Виростуть діти, які бачили жах Чорнобиля. Вони вирушать у самостійне життя. Але якщо в душі посіяне прекрасне і вічне, спогади знову повертатимуть їх до свого дерева, до рідної домівки. Вони зроблять усе можливе, щоб Чорнобиль знову став судовим містом України.

Чорнобильська атомна станція - наймогутніша електростанція в Україні. Її спорудили у поліському краї на північ від Києва. Ніхто не думав над тим, яку страшну небезпеку приховує ця споруда. Усі раділи, що вона така велика, така могутня.

І в квітні 1986 року трапилась найстрашніша катастрофа. «Мирний атом» вибухнув. Смертоносна радіаційна хмара розлетілася на півсвіту. Цей вибух збентежив усю планету.

Вісімнадцять років минуло з часу вибуху на Чорнобильській атомній станції, а й досі Україна важко страждає від цього жахливого випадку. Ще й досі помирають люди від його наслідків. Учені з’ясували, що ми відчуватимемо відгуки цієї катастрофи ще близько ста років. І все це - дорога плата за бездумні адміністративно-бюрократичні ігри з «мирним атомом», за його оспівування в репортажах і художніх творах. Отже, виявляється людині, царю природи, ще далеко до розуміння справжньої істини буття, і, мабуть, праві були наші предки, котрі жили в злагоді з усім світом і не поспішали втручатися в його таємні процеси. То, можливо, людству слід прислухатися до заклику француза Руссо: «Назад до природи!». Людина має зрозуміти, що вона не володар природи, а її невід’ємна частка. Може, тоді перестануть траплятися екологічні катастрофи такі, як, наприклад, Чорнобильська.

Про Чорнобиль зібрано багато документального матеріалу. Чимало письменників відтворили трагедію на Прип’яті: Володимир Яворівський, Світлана Йовенко, Борис Олійник та інші. Не залишилось байдужим до лиха і серце Івана Драча. Він ще у червні 1986 року на з’їзді письменників кинув у вічі найбільшим призвідцям трагедії слова правди і гніву. Його «Чорнобильська мадонна» - відповідь на страшну подію. Це - поема-трагедія, скорбна пісня:

Тяжко пишу, зболено розмірковую, Словами гіркими наповнюю аркуш.

 «Чорнобильська мадонна» звучить особливо зболено і розпачливо. Поет бідкається, що в нього не вистачає слів, щоб змалювати лихо, свідомість його роздерта на шмаття, тож і сама композиція поеми - фрагментарна, мозаїчна, зі словесних шматків, мовби опромінених радіацією.

Образ Чорнобильської мадонни - це образ Апокаліпсису, образ світової скорботи, в нього поет вводить історичні й літературні паралелі (християнська Марія, «Скорботна мати» П. Тичини). Сама його трагічна мадонна стає багатоликою у своєму жахові атомного розкладу - розкладається на солдатську, хрещатицьку і навіть скіфську…

Вражає до глибини душі образ солдатської мадонни: солдати в зоні налякані видінням: «…знову уранці босий слід той веде в саркофаг»; лихоманково обшукують, хто ж це? Ніде нічого! І раптом просто перед їхніми нажаханими очима в’ється слід, шлейфом од радіації світиться серед поруділого лісу…

Важко сприймається і образ хрещатицької мадонни: «У юрмищі хре-щатицького дня ти боса йшла, ти, сива Катерина… Ти - збожеволіла. З лахміття ляльку несеш - куди? Хіба в психіатричку?!». Перед нами постає образ матері, яка втратила свою дитину. І від цього страшного горя ця жінка збожеволіла. Горе матері настільки велике, що воно вогнем спалить тих, хто винен у жахливій трагедії:

Чи той, хто винен, сам в собі згорить - З твоїх очей для нього іскри досить?! Від цієї жінки сахаються люди. Вони бачать її велике горе і не сміють чіпати її:

А хустка збилась так на голові, Що лисиною світиш, Божа Мати… Я босий слід твій бачу у траві, Який боюсь і подихом займати. Цей розділ - крик душі поета, його пекучий біль. Воістину Шевченківський біль пронизує поета, перед очима котрого постають пекельні візії, душа його з розпуки заніміла. Іван Драч вболіває за свій народ. Ус е це він розкриває у своїй поемі. Але поет показує не тільки страшні картини постчорнобильського пекла, але й тих людей, котрі винні в цій трагедії: тут і горе-будівельники-розпусники без будь-яких моральних правил, і «Маріїн-свистун» - син української матері, який вигадав «станцію і атом»; тут і псевдопатріот-пакувальник, котрий клявся у любові до Вітчизни, а як вибухнула ЧАЕС, то його, мов вітром змело. Показані образи тих керівників, через яких трапилося все це. Гіркий висновок робить поет-очевидець:

За безладу безмір, за кар’єри і премії Немов на війні, знову вихід один: За мудрість всесвітню дурних академій Платим безсмертям - життям молодим…

Ось так поет художньо осмислює велику трагедію. Він показує її людям, даючи їй свою оцінку. Іван Драч відтворює образ всесвітньої матері, яка охоплена горем: «…чи впізнав ти цю матір-вдову? Із мільярдом поганьблених діток вона долю несе світову».

Чи довго ще буде блукати по Україні і світу породжена страшною трагедією Чорнобильська мадонна. Чи простить вона нас колись? Будемо вірити в життя.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций